8.3. Економічна культура. Моральні аспекти економічної діяльності

Економічна культура – це сукупність знань, норм, духовних цінностей та ідеалів, які впливають на економічну поведінку і трудову діяльність людей.

Економічна культура окремої людини може бути нижче або вище економічної культури суспільства, якому вона належить.

Типологізація зазвичай відбувається за релігійною, іноді етнорелігійною, ознакою. Так, виокремлюють традиційну християнську, протестантську, ісламську, індо-буддистську, японську економічну культуру. У тій чи іншій культурі панують певні уявлення про благодійність, працю, власність, багатство та бідність, а також регулюються стосунки між господарями та робітниками і господарська діяльність. Найбільш дослідженим аспектом економічної культури є господарська етика.

Православ’я передбачає, що господарська діяльність повинна відбуватися у повній відповідності до моральних вимог та духовних цінностей християнства. Всіляко вітається молитовна праця та відхід від мирського життя, тому власне економічна діяльність розглядається як така, що має допоміжний, вторинний характер. Високо цінується колективізм, корпоративний дух праці. Благодійність – це, перш за все, прояв милосердя, духовний акт із боку віруючого. Православні мають подавати милостиню, будь-яку моральну та матеріальну допомогу нужденним.

У християнському світі довгий час зберігалася недовіра до грошової форми багатства. Також існує негативне ставлення до лихварства.

Одним із перших вивчати зв'язок між релігією та економічною реальністю почав німецький мислитель М. Вебер (1864 – 1920), автор класичних робіт «Протестантська етика і дух капіталізму», «Господарська етика світових релігій». Він вважав, що протестантизм створив необхідні умови для розвитку капіталістичної економіки. Марксисти, навпаки, розглядають протестантизм як продукт капіталістичних відносин.

Протестантизм – одна з трьох гілок християнства – виник на початку ХVІ ст. у Німеччині, Швейцарії та поширився також у Англії, скандинавських країнах, США. Господарська етика протестантизму характеризується цілим рядом особливостей, що відрізняють її від традиційного християнського розуміння економічної діяльності та її цілей.

Якщо в традиційному християнстві (православ’ї, католицизмі) господарська діяльність розглядалася як щось вимушене та допоміжне, то тут вона набула центрального значення. Протестантизм скасував монастирі, відлюдництво, аж ніяк не вважаючи відхід від світу найкоротшим шляхом до спасіння. Відповідно молитовний труд перестав цінуватися вище будь-якої іншої діяльності. Життя протестанта повинне здійснюватися виключно в соціальному, мирському просторі. У зв'язку з цим професійна діяльність стає сенсом життя людей, фактично, віруючий живе, щоб працювати.

Досягнення успіху вважається свідченням того, що людину призначено до спасіння, жебрацтво ж розглядається як прокляття. Протестантизм, таким чином, реабілітував прагнення до примноження капіталу, одержання прибутку, але водночас для нього є характерним вкрай негативне ставлення до розкоші, проповідь побутового аскетизму.

Протестантська етика включає в себе традиційну вимогу дотримання всіх моральних заповідей при здійсненні господарської діяльності. Багатство має бути нажито чесним шляхом, а прибуток йти на розширення бізнесу. Відносини господаря і найманого працівника повинні бути гуманними, поважними, «партнерськими». Відповідно до Біблії, плата працівнику не повинна залишатися в будинку господаря до ранку (Біблія, Старий Заповіт, Левіт 19:13).

Згідно з протестантською етикою, жити милостинею неприйнятно, і заохочення жебрацтва неприпустимо. Допомога повинна здійснюватися у вигляді надання роботи.

У цілому протестантизм відповідає основним моментам етосу капіталістичної епохи, хоча зберігає деякі традиційні обмеження (наприклад несхвальне ставлення до лихварства).

В українські землі протестантизм почав проникати переважно з Німеччини через Польщу в XVI – XVIII ст. Однак помітне поширення в народі протестантські течії отримали пізніше. У кінці XVIII ст. російська імператриця Катерина ІІ запросила іноземних колоністів для освоєння південноукраїнських земель, які раніше пустували через постійну загрозу нападу кримських татар. Переселенці з Європи – переважно німці, а також голландці – були зацікавлені економічними пільгами, великими земельними наділами, звільненням від військової повинності.

Українці, які працювали у німців за наймом, ставали свідками іншої економічної культури, не властивої православному середовищі. З часом протестантизм став розповсюджуватися в православному середовищі в формі штундизму та штундо-баптизму. Руська православна церква кваліфікувала штундистів як сектантів і за підтримки держави почала переслідувати їх.

Штундо-баптисти, подібно представникам інших західних сект, як правило, відрізнялися більшою працездатністю і виглядали більш заможними, ніж їх православні сусіди. Це визнавали і православні священики, і місіонери, і захисники релігійних дисидентів – російські ліберальні та революційні громадські діячі (Мельгунов С. П., Бонч-Бруєвич В. Д., І. Бунін І. О. та ін.) Не останню роль відіграли більш впорядкований спосіб життя під контролем громади, заборона на вживання алкоголю, а також відмова від виплати податку на користь церкви. Тим не менше економічний аспект вкрай рідко простежується в релігійному дискурсі українського протестантизму. Набуті економічні вигоди від приєднання до нової конфесії не могли компенсувати небезпеки і втрати, які приносив статус сектанта.

Цілий ряд особливостей має ісламська господарська етика. У країнах, де діють закони Шаріату, відбувається безпосередній вплив релігійних норм на організацію економічного життя. Для ісламу є характерною спрямованість на досягнення успіху; ця релігія не проголошує ухід від мирського життя найкоротшим шляхом до спасіння душі. Повага до приватної власності поєднується з вимогою допомагати бідним одновірцям: людина не може почуватися щасливою, якщо поряд страждають інші. Комерція має бути позбавлена ризику, авантюри, ігри з часом та несправедливості. Звідси – заборона лихварства, бартерних та ф'ючерсних угод, біржових спекуляцій тощо.

Ісламські банки існують на основі мусульманського права. Це означає, що вони повністю відмовляються від стягнення відсотка. Всі депозити від населення є безпроцентними. Також у них не практикується відсоткове кредитування і спекулятивні операції на фондових та валютних ринках. Ісламські банки дотримуються найсуворішої заборони на азартні ігри. Вони не можуть брати участь у лотереї та інших подібних операціях.

Фактично ісламський банк займається проектним інвестуванням, розділяючи зі своїм клієнтом всі можливі ризики. Банки несуть збитки за проектами, в які інвестувалися кошти, тому вони уважно вивчають своїх майбутніх клієнтів, ознайомлюються з їх бізнес-планами. Вони зацікавлені в успіху розпочатої справи не менше, ніж людина, яка звернулася за допомогою. Таким чином, ісламський банк орієнтований на реальне виробництво, а не на спекулятивні операції.

Вкладники можуть підписати договір з банком, надавши йому право на використання їх коштів в якості інвестицій або відмовивши в цьому праві. У разі згоди вкладник отримає свою частку прибутку від успішної операції або, навпаки, понесе певний збиток. Однак специфіка цієї операції полягає в повній поінформованості вкладника про те, в якій сфері задіяні його гроші. Він упевнений, що ці кошти не пішли на заборонені Шаріатом види діяльності: виробництво алкоголю, наркотиків, проституцію, гральний бізнес, переробку свинини тощо.

Правовірні мусульмани платять закят – податок на багатство. Закят – справа суто добровільна, він призначений для допомоги бідним. Віруючі найчастіше несуть ці кошти саме в ісламські банки.

Зараз ісламські банки впевнено виходять на світовий фінансовий ринок, де встановлюють партнерські відносини з найбільшими світовими банками.

Економічна культура, як і культура в цілому, виконує функцію соціальної пам’яті. Проте в її рамках відбувається не тільки зберігання певних традицій, але й постійна селекція, запозичення й створення нових ідей, цінностей та норм, які регулюють економічну діяльність.