12. Спосіб елімінування та його різновид

Серед традиційних методів часто використовують Елімінування – означає послідовне виділення одного фактора і виключення впливу на підсумковий показник усіх ін факторів. Прийом елімінування застосовується у тих випадках, коли між показниками, що аналізуються, існує функціональна (пропорційна) залежність, яка має точний математичний характер і її не можна визначити прямим розрахунком. Найбільш поширений спосіб елімінування – метод ланцюгових підстановок, при якому послідовно замінюють базисні величини кожного фактора (окремого показника) на фактичні дані звітного періоду. У першу чергу замінюють базисні величини на фактичні за кількісними та структурними факторами, а потім і за якісними.

Різновидом прийому ланцюгових підстановок є прийом абсолютних різниць, який використовується лише у тих випадках, коли підсумковий показник (наприклад, обсяг товарної продукції) є добутком двох чинників (наприклад, вартості основних виробничих фондів і фондовіддачі). Коли ж величина підсумкового показника є часткою від ділення одного чинникового показника на інший (наприклад, рентабельність основної діяльності є частка від ділення прибутку від реалізації товару на витрати з виробництва цього товару), то слід використовувати лише прийом ланцюгових підстановок.

Недоліки методу ланцюгових підстановок:

• Як і будь-який інший метод економічного аналізу, має певні умовності, які полягають у тому, що оцінці підлягає вплив на підсумковий показник лише декількох основних факторів за припущенням, що решта факторів на підсумковий показник не впливали. Але у виробничій практиці на підсумковий показник впливають ще й ін фактори, окрім виділених, проте не так сильно.

• Недолік методу ланцюгових підстановок як і абсолютних різниць, полягає у тому, що при змінні послідовності чинників (підстановок) виникають різні результати впливу конкретного чинника на підсумковий показник.

Метод ланцюгових підстановок доцільно використовувати тоді, коли відхилення підсумкового показника за аналізований період складає не більше 10%.

За наявності більшої величини відхилення слід використовувати інтегральний метод.

13. Табличний метод в економічному аналізі

Основною і найбільш ефективною формою подання результатів зведення та групування аналітичних даних є таблична. Таблиця – це спосіб раціонального, компактного, наочного викладення систематизованої інформації про досліджуваний об'єкт у цифровій формі та у певному порядку розміщення. Грамотно складена таблиця здатна замінити великий текстовий матеріал завдяки можливості проведення аналізу, виявлення закономірностей досліджуваного об'єкта та формулювання обґрунтованих висновків, пропозицій і рекомендацій.

Основними елементами таблиці є підмет і присудок. Підмет таблиці відображає явище, про яке йдеться у ній. Він може бути представленим у вигляді одиниць сукупності, груп і підгруп, які характеризуються показниками.

Присудок таблиці виступає у вигляді показників, за допомогою яких аналізується досліджуваний об'єкт, тобто підмет таблиці. При цьому розробка присудка таблиці може бути простою (послідовний перелік показників підмета) і складною (передбачає наявність додаткової одиниці вивчення).

Залежно від побудови таблиці поділяються на три групи: прості, групові, комбінаційні.

1. Таблиця проста – таблиця, підмет якої містить зведені показники у вигляді переліку складових елементів досліджуваного об'єкта (підприємства, виробничі підрозділи, види продукції тощо) або хронологічних періодів (роки, місяці, квартали тощо), дат, адміністративно-територіальних одиниць (країни, області, райони, міста тощо). Виходячи з характеру матеріалу, що подається у таблицях, вони можуть бути відповідно перелікові, хронологічні та територіальні.

Прості таблиці найбільш розповсюджені в економічних розробках завдяки своїй легкій побудові, наочності, доступності даних для сприйняття і розуміння (оскільки в підметі немає систематизації досліджуваних показників), а також достатнім інформаційним можливостям. Проте цей вид таблиць має, переважно, описовий характер, тому у складних аналітичних дослідженнях рідше використовується.

2. Таблиця групова містить у підметі відомості про сукупність, розподілену на окремі групи за однією встановленою ознакою. При цьому кожна група може бути охарактеризована кількома показниками.

Групові таблиці, на відміну від простих, містять більше інформації для економічного аналізу завдяки утвореним у підметі групам за суттєвою ознакою та виявленому зв'язку між показниками.

3. Таблиця комбінаційна – підмет такої таблиці представлений у вигляді груп, утворених за двома і більше ознаками.

Комбінаційні таблиці допомагають встановити взаємну дію факторів, покладених в основу групування, на результативні показники та наявний зв'язок між ними. При побудові комбінаційних таблиць здебільшого слід використовувати комбінаційне групування за двома – трьома ознаками. При більшій кількості груп і підгруп групування буде надто громіздким. У міру застосування кожної додаткової групувальної ознаки кількість рядків збільшується в кілька разів.

Для того, щоб не ускладнювати сприйняття даних та не втратити їх наочність, комбінаційні таблиці краще складати не більше як за трьома ознаками і кількістю інтервалів не більше чотирьох.

Для отримання загальної характеристики сукупності, аналіз таблиць починають, зазвичай, з розгляду загальних підсумків. Потім з метою оцінки частин досліджуваного об'єкта переходять до вивчення групових, окремих підсумків. На завершення аналізують дані за окремими рядками і колонками (графами). Слід пам'ятати, що у першу чергу вивчаються найважливіші елементи, а потім решта елементів таблиці.