Питання 39: Італійське кіно 50-70-х рр. Творчість ф.Фелліні, м.Антоніоні, л.Вісконті.

Італія початку 50-х – економічне диво. Від неореалізму до філософських питань.

Блискучий злет італійського кіно. Зміна тематики в мистецтві. Екзистенціальні питання буття в творчості італійських кіномитців.

Творчість Ф.Фелліні як складова італійського «неоренесансу». Ранній Фелліні: вплив неореалізму. Фільми «Дорога» і «Ночі Кабірії»: комічне і трагічне, традиції карнавалу. Тема протистояння добра і зла в долях героїнь Джульєтти Мазіни. «Солодке життя» і «8 ½»: особливості поетики. Автобіографізм, карнавальна фантазія, іронія містифікатора та комедіанта, католіцизм в картинах Ф.Фелліні. Людина і місто, історія і сьогодення, трагедія і сміх в документально-художній картині “Рим”. “Амаркорд” – провінційна історія про природу італійського фашизму. Трагізм і комедія, ірраціональне і раціональне, реальність і фантазія, інтелектуалізм і емоційність пізніх фільмів Ф.Фелліні. Картини “Казанова Фелліні”, “Репетиція оркестру”, “Місто жінок”, “І корабль пливе”, “Джинджер і Фред”.

Відображення світоглядних драм людини середини століття у фільмах Л.Вісконті. "Одержимість" Лукіно Вісконті – один з кращіх дебютів в історії кіно ” Неореалістичний принцип документалізму в картині "Земля тремтить" Фільм "Найкрасивіша" в неореалистичній системі координат: життя звичайних людей, правдиві реалії сучасного побуту, людські пристрасті у ритмі великого міста. "Почуття" – звернення до історії та декларація живописної форми. Робота Вісконті в театрі. "Рокко та його брати" - форма родинного романа, що починає домінувати в творчості Вісконті. Характерні риси родинного романа - видовищність, оповідальність, многоплановість як можливість поміркувати над проблемою зміни поколінь, традицій, історичних епох, моральних цінностей. Головна тема творчості Вісконті – краса, що незмінно існує в пейзажах, інтер’єрах, людях, костюмах. Фільми «Леопард» та «Загибель богів». Філософська проблематика фільмів 1970-х років "Смерть у Венеції", "Людвиг", "Невинний" про вмирання людини, родини, класу, культури, епохи.

Психологізм – аскетичний по відношенню до середовища та скрупульозний по відношенню до героя – головна особливість авторського стилю М.Антоніоні. Наче під мікроскопом – неквапливо, уважно – він вдивляється в душі свої героїв. 1960-ті – розквіт творчості М.Антоніоні. "Пригода" (1960, спец. пр. МКФ в Каннах), "Нічь" (1960, гл. пр. МКФ в Західному Берліні, 1961), "Затьмарення" (1961, спец. пр. МКФ в Каннах, 1962), "Червона пустеля" (1964, гл. пр. МКФ в Венеції) - тетралогія, що принесла світову славу. Антоніоні – “співаку некомунікабельності” та “поету відчуждення”. Соціально-психологічне дослідження суспільства та його хвороб (емоційна втома, самотність, неспроможність діяти) – головна тема творчості Антоніоні.

1970-ті – спроба наблизитись до соціально-політичної проблематики. Фільми “Забріски Пойнт”, “Китай”, “Професія: репортер”. Неможливість збереження політичного нейтралітету. Притчевість кінооповіді в картинах М.Антоніоні.