1.15. Правова природа Європейського Союзу (і): елементи міжнародно-правової організації в Європейському Союзі

Складність питання про правову природу ЄС обумовлена тим, що ЄС займає перехідну ланку між міжнародно-правовими формами об’єднання держав і державним утворенням, а отже має риси як міжнародної міжурядової організації та конфедерації, так і федерації.

Риси міжнародно-правових форм об’єднання держав (міжнародної міжурядової організації, конфедерації) у правовій природі ЄС:

1) ЄС наділений міжнародною правосуб’єктністю;

2) членами ЄС є суверенні держави;

3) акти, що конституюють ЄС (установчі документи) за своєю формою є міжнародними договорами;

4) найважливіші рішення в рамках ЄС приймаються на основі принципу одностайності (тобто за державами-членами з деяких питань зберігається право вето);

5) у певних сферах співробітництво здійснюється переважно на міждержавному рівні за допомогою міжнародно-правових механізмів та засобів правового регулювання. Так, у сфері СЗППБ суверенітет держав-членів обмежений незначною мірою; ключове місце при прийнятті рішень займають міжурядові органи – Європейська рада і Рада ЄС, натомість, повноваження наднаціональних інститутів – Європейського парламенту, Європейської комісії, Суду ЄС або обмежені, або повністю відсутні (наприклад, питання СЗППБ вилучені з-під юрисдикції Суду ЄС);

6) на рівні установчих договорів за державами-членами визнається право на добровільний вихід зі складу ЄС.

Риси федеративної держави у правовій природі ЄС:

1) ЄС має власну територію, якою є сукупна територія держав-членів з єдиним кордоном, спільним візовим і митним режимами; на території ЄС функціонує єдиний внутрішній ринок, у рамках якого забезпечена свобода руху осіб, товарів, послуг і капіталів; внутрішній ринок ЄС обслуговується загальносоюзною грошовою одиницею – євро;

2) розподіл компетенції між ЄС і державами-членами є подібним до федеративного зразка (ЄС має виключну компетенцію, до якої належать питання, вилучені з відання держав-членів, та є спільна компетенція ЄС і держав-членів);

3) управління ЄС здійснюється єдиною системою інститутів, органів і установ; депутати представницького інституту ЄС - Європейського парламенту обираються прямими загальними виборами (на відміну від Парламентських асамблей міжнародних міжурядових організацій, члени яких призначаються зі складу депутатів національних парламентів);

4) ЄС має скоординовану правоохоронну систему, яка включає наднаціональну судову систему (Суд ЄС, Суд першої інстанції, спеціалізовані палати), Європол як координуючий поліцейський орган, Євроюст як спільний орган з функціями прокуратури ;

5) в ЄС створено систему органів зовнішніх зносин, до якої входять Високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки (в проекті Конституції ЄС ця посада іменувалася Міністр закордонних справ ЄС), Європейська служба зовнішньополітичної діяльності (дипломатична служба ЄС) та представництва («делегації») ЄС в третіх країнах і при міжнародних організаціях;

6) спільний бюджет ЄС формується переважно з власних джерел (наприклад, відрахування з податку на додану вартість);

7) в рамках ЄС склалася власна правова система, що діє на основі принципів верховенства та прямої дії норм права ЄС; з точки зору змісту і значення для правової системи ЄС, установчі договори ЄС відіграють роль Конституції;

8) поряд із національним громадянством держав-членів, в рамках ЄС введене єдине громадянство, а громадяни мають спільний правовий статус, закріплений як в установчих договорах, так і в Хартії ЄС про основні права 2000 р.;

9) суб’єктами права ЄС виступають як держави і їх органи, так і фізичні й юридичні особи .

Наведене свідчить про те, що ЄС є об’єднанням особливого характеру (лат. sui generis – своєрідний), в якому суверенітет його держав-членів суттєво обмежений, а його правова природа носить змішаний, комплексний характер.

Правова природа Європейського союзу має подвійний, а точніше, змішаний, гетерогенний характер.

Дотримуючись ідеалів створення наднаціональної державо подібної освіти, творці першооснов Союзу – Європейське об’єднання вугілля і сталі, Євратом і Європейське (економічне) товариство – історично обрали виправдані на практиці відомі їм механізми міжнародного співробітництва у формі міжнародних організацій інтеграційного типу з елементами наднаціональності, які, пристосувалися до потреб практичної діяльності, почили збільшуватись.Вони були засновані на основі міжнародних договорів між суверенними державами, які поступаються або обмежені, – але, в загальних інтересах – конкретні елементи свого суверенітету.

Ці історичні обґрунтовані риси міжнародно-правової організації, змінювалися в ході постійної і тісної взаємодії з елементами державності, все ще присутні, хоча наднаціональні елементи в міру свого удосконалення і прискорення все більш успішно заміняють міжнародно-правові механізми і інструменти Європейського Союзу. Особливо яскраво ці тенденції проявились із вступом в силу Лісабонського договору.