1.5. Структура Європейського Союзу

Європейський Союз був і залишається складним явищем. До 1 грудня 2009 р. це об’єднання держав спершу включало в себе три міжнародні регіональні організації інтеграційного типу і дві сфери міжнародного співробітництва. Ці складові частини представляли собою органічне ціле на основі інтеграційних цілей об’єднання держав-членів і єдності системи органів Союзу.

Трьома міжнародними регіональними організаціями, які належали до ЄС, були Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), Європейське товариство атомної енергії(Євратом) і Європейське товариство, раніше відоме як Європейське економічне товариство (ЄЕТ) і з 1992 р. отримавши сучасну назву у відповідності з Угодою про Європейський Союз. Ці міжнародні організації складали так звану першу опору (англ. – pillar) Європейського Союзу. Дві інші опори – це дві сфери співробітництва – Загальна зовнішня політика та політика безпеки (ЗЗПБ), а також Співробітництво поліцій та судових органів в карно-правовій сфері (СПСО).

Розуміння структури ЄС до вступу в силу Лісабонської угоди стане більш зрозумілою, якщо використати засіб наочної ілюстрації. Європейський Союз в даному випадку зображується у вигляді будівлі чи храму, зведеного лише на фундаменті і який складається із трьох частин. Три частини – це три опори, центральною з них є перша опора, так звана («несуча конструкція») будівлі. В ролі фундаменту виступають держави – члени ЄС та інститути ЄС. Вся конструкція загалом і є Європейський Союз.

Ця конструкція також називається «Маастріхтською моделлю» Європейського Союзу (за іменем міста Маастріхт, в якому був підписаний Договір про створення Європейського Союзу 1992 р.). Крім очевидних переваг – об’єднання раніше роз’єднаних областей, інтеграції під єдиний «дах», – дана модель мала безліч суттєвих недоліків, що зумовило інституціональну кризу Європейського Союзу і змусивши «архітекторів» Союзу до проведення структурних реформ (Амстердамської (1997 р.), Ніццької (2001 р.) та Лісабонської (2007 р.)).

Європейський Союз

ОВПБ

Європейські об’єднання: ЄС, ЄОВС, ЄВРАТОМ

СПСО

ІНСТИТУТИ:

Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд, рахункова палата

УСТАНОВЧІ ДОГОВОРИ

НАРОДИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

ДЕРЖАВИ-ЧЛЕНИ:

Австрія, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Ірландія, Іспанія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Сполучене Королівство, Чехія, Франція, Фінляндія, Швеція, Естонія.

1.6. Структура Європейського Союзу

(у відповідності з Лісабонською угодою 2007 р.)

1.6. Структура Європейського Союзу (згідно до Лісабонського договору 2007 р.)

«Локомотив» Європейського Союзу складається ніби із «корпусу», «платформу» (або фундамент) якого складають держави-члени і народи Союзу, що складаються із громадян. Динаміку і можливість до швидкісного розвитку надають йому «колеса», наче представляючи собою двоєдиний договір (конституційного за своєю суттю характеру), тобто стислий і направляючий оновлений Договір про Європейський Союз і більш об’ємний та детальний Договір про функціонування Європейського Союзу (раніше називався Договором про Європейське товариство 1957 р.).

Розроблені і утверджені державами і народами договори реалізують надану ними Європейському Союзу компетенцію через інститути які володіють владними повноваженнями, яких у новому Союзі вже не п’ять, а сім. Статус інституту отримав вищий орган політичної координації – Європейська рада, а також Європейський центральний банк.

Спираючись на укріплений «корпус» із держав, народів та інститутів, функціонуючих на основі Договорів, єдиний Європейський Союз вже не ділиться на опори. Його доповнює у сфері своєї спеціальної компетенції Євратом (в якості організації, що існує при новому Європейському Союзі, маючи той самий склад і якою керують ті ж самі інститути).

Дві нові деталі «локомотиву європейської інтеграції» виділяються зовнішньо, нагадуючи обриси високої «труби» паровозу,– це Високий представник Союзу по іноземним справам і політики безпеки (Високий представник) і один із передових політичних керівників «нового» Європейського Союзу, яким стане Голова Європейської ради, який обирається із кількості перших осіб держав-членів на два з половиною роки.

Цілі та задачі Союзу в якості «обтічника» демонструють основний напрямок руху цього «локомотива» по рейкам інтеграції. Таким чином, на відмінну від попередньої схеми Європейського «будинку» (храмової структури з трьох опор) нова схема точніше відображає більшу однорідність, єдність, керованість і динаміку «нового» Європейського Союзу, які надає йому Лісабонський договір 2007р.