3.3. Джерела вторинного права

Джерела вторинного права ЄС – це нормативні й інші правові акти, що ухвалюються його керівними інститутами.

Згідно зі ст. 288 Договору про функціонування ЄС, до джерел вторинного права ЄС належать:

а) регламент – акт загальної дії, що є обов’язковим у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах (за своїми ознаками є подібним до закону; виступає інструментом уніфікації національного права);

б) директива є актом, обов’язковим для кожної держави-члена, якій вона адресована, щодо результатів, яких треба досягти, залишаючи при цьому національній владі свободу вибору форм і засобів досягнення цих результатів (за своїми ознаками є подібною до основ законодавства; виступає інструментом гармонізації національного права);

в) рішення є актом, обов’язковим для його адресатів, якими можуть виступати як держави-члени, так і фізичні й юридичні особи;

г) рекомендації й висновки - акти, що не мають обов’язкової сили, так звані акти «м’якого права» (за допомогою яких інститути ЄС висловлюють пропозиції або офіційні позиції з різних питань) .

3.4. Джерела договірного права

Джерела договірного права ЄС – це міжнародні угоди ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями, а також міжінституційні угоди. ЄС може укладати угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями на підставі ст. 216 Договору про функціонування ЄС. Такі угоди є обов’язковими для інститутів ЄС і його держав-членів. Міжнародні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями можуть укладатися ЄС одноособово (коли предмет договору повністю входить до компетенції ЄС), або спільно з державами-членами (т.з. «змішані угоди», коли предмет договору частково належить до компетенції ЄС, а частково – підвідомчий державам-членам).

Міжнародні угоди ЄС з третіми країнами та міжнародними організаціями можна поділити на такі види:

а) комплексні – положення яких охоплюють декілька сфер співробітництва;

б) галузеві - угоди у конкретних сферах співробітництва (культура, довкілля, дослідження і технологічний розвиток тощо) . Процедура укладання міжнародних угод ЄС закріплена у ст. 218 Договору про функціонування ЄС.

Міжінституційні угоди - договори внутрішнього характеру, які укладаються на підставі ст. 295 Договору про функціонування ЄС інститутами (Європейським парламентом, Радою ЄС і Європейською комісією) з метою уточнення та доповнення окремих положень установчих договорів - як правило, процедурних норм.

3.5. Джерелами прецедентного права

Джерелами прецедентного права ЄС виступають рішення Суду ЄС, які носять прецедентний характер. Договір про ЄС (ст. 19) закріплює: «Суд, Суд першої інстанції і спеціалізовані палати забезпечують дотримання права при тлумаченні і застосуванні Договорів». На підставі цієї норми у межах своєї юрисдикції Суд ЄС не тільки тлумачить установчі документи та інші джерела права, а й виводить з них нові норми права.

Основну роль у формуванні норм права відіграють не стільки рішення за позовами, які безпосередньо подаються до Суду (пряма юрисдикція), скільки рішення, прийняті у преюдиціальному порядку - на підставі ст. 267 Договору про функціонування ЄС. В основі доктрини прецеденту Суду ЄС лежить концепція «acte clair» (франц. питання, що вже було вирішено у конкретній справі). Сутність цієї концепції полягає у наступному: якщо тлумачення конкретної норми права ЄС вже було здійснено Судом ЄС (навіть якщо це було зроблено у відповіді на запит судової інстанції іншої держави-члена або якщо обставини справи не повністю збігаються) і рішення з цього приводу носить чіткий, зрозумілий характер, - у цьому випадку національний суд може утриматися від передачі запиту до Суду ЄС і розв’язати справу самостійно на підставі попереднього рішення Суду ЄС, що носить прецедентний характер. Виняток становлять питання про недійсність акта ЄС, які мають бути обов’язково передані у преюдиціальному порядку на розгляд Суду ЄС .

Розділ 4. Права людини і громадянина в Європейському Союзі