Битва при Пуатьє, 1356 рік

    У 1356 року, вчинивши наступальні дії північ від і півдні Франції, англійці під керівництвом Едуарда, принца Уельського (батьками старшого сина англійського короля Едуарда III) на прізвисько "Чорного принца", взяли в облогу Раморантен, що південніше Орлеану. Їх сили налічували до 1800 лицарів, 2 тис. лучників і кілька тисяч копейщиков.

    Французи під керівництвом короля Іоанна II Доброго, маючи до 3 тис. рицарів та значну кількість піхоти, деблокировали Раморантен й змусили англійців відступити у бік Пуатьє.

    Готуючись боротися в обороні, Чорного принца підготував при цьому сильну позицію. Ввівши супротивника у оману демонстрацією "неважливості" своїх сил, він затіяв переговори щодо укладанні перемир'я, та був організував навмисне відступ. Внушив французам думка про легкої перемозі, він захопив їхня авангард, який потрапив під обстріл англійських лучників і він потім перекинуто контратакою лицарів.

    Паническое втеча французького авангарду внесло замішання до лав головних сил французів. Контратака англійців виявилася їм несподіваною. Сподіваючись зупинити ворога, Іоанн наказав своїм лицарям спішитися. Проте взаємодії лицарів з піхотою організовано був, тому атаки англійської кінноти досягли мети. Частина французьких лицарів бігла з поля бою, чимало їх були або потрапили до полон. У полоні виявилося також і сам французьким королем.

Зовнішня та внутрішня політика Філіпа IV Красивого

папські домагання на політичне верховенство і підпорядкувати собі національну церковну ієрархію. Саме на таку дорогу вступивши Філіпп IV. Королівські легісти (знавці законів) обгрунтовували посиленнями на римську правову доктрину непорушність права монарха, воля якого є законом для всіх підданих, у тому числі і осіб духовного звання.

Аби заручитися широкою підтримкою всіх впливових національних сил у зіткненні з папою, Філіп IV скликавши в 1302 р. представників трьох станів - духівництва, дворянства і городян всієї Франції (Генеральні штати). Городяни і дворяни рішуче підтримали короля проти папи, духівництво зайняло невизначену позицію. Папа перейшов у наступ і пославши свого легата до Франції, аби на місці проголосити відлучення короля від церкви. Але папський легат був за наказом Філіпа ІV арештований. Тепер король направивши до Риму своїх людей, аби організувати антипапські виступи і вигнати папу з Риму. Королівські агенти з навербованими найманцями напали на папську резиденцію в місті Ананьї і захопили Боніфація VIII. Приголомшений завданими образами, старезний папа незабаром помер. В 1305 р. на папський престол був зведений ставленик Філіпа IV архієпископ Бордоський під ім'ям Климента V. Папство надовго потрапило в залежність від французьких королів. В 1309 р. папська резиденція була перенесена з Риму у французьке місто Авіньон (місто було куплене папою за гроші і вважався його власністю), де вона знаходилася протягом 70 років ("Авінйонський повний"). Тепер французький король міг використовувати папство як знаряддя своєї політики. Зокрема, це дозволило Філіпу IV з санкції папи розправитися з Орденом тамплієрів, який знаходився під папським заступництвом. Королівська скарбниця заборговувала цьому багатому ордену величезну суму, і, аби позбавитися від боргів і оволодіти його майном, тамплієри були звинувачені в єресі і ідолопоклонниці. Під тортурами вони "призналися" у цих гріхах і були засуджені на спалювання, а їх майно перейшло в скарбницю.