Авіньйонський полон.

“Авінйонський полон” - період з 1309 по 1378, коли резиденція глав католицької церкви знаходилася не в Римі, а в Авінйоні. В 1309 Климент V (француз), що ставши папою незабаром після поразки папи Боніфация VIII у конфлікті з королем Франції Філіпом IV Красивим, переїхав до Авінйону. Це місто, що належало графам Провансу, папа Климент VI викупив в 1348 у свою власність. В Авінйоні папи відчували собі в набагато більшій безпеці, чим у неспокійному Римі, де відбувалися гострі конфлікти між аристократичними угрупуваннями. До того ж Папська держава в центрі Італії тоді фактично розпалося. (дів. додаток 1)

До Авінйонського періоду відноситься правління римських пап:

Климент V: 1305-1314

Іоан XXII: 1316-1334

Бенедикт XII: 1334-1342

Клемент VI: 1342-1352

Інокентій VI: 1352-1362

Урбан V: 1362-1370

Григорій XI: 1370-1378

Авінйонський період в історії папства мало нагадував реальний повний, швидше це була співпраця пап з сильними французькими королями. Всі папи цього періоду були французами, французька більшість була і у колегії кардиналів, що обирали пап. Чимало кардиналів служило раніше при королівському дворі. Папи виконували важливі дипломатичні місії на користь французького короля, були виконавцями його волі.

До цього часу папство втратило минулу роль у політичному житті Європи. Проте як внутрішньоцерковний інститут воно посилилося. Влада пап у церкві набула воістину монархічного характеру. Єпископи і абати віднині не обиралися місцевим духівництвом і ченцями, а призначалися папами. Значно збільшилися доходи папської казни, був створений центральний фінансовий орган папської адміністрації. За допомогою

Мулен Л. Повсякденне життя средньовічних ченців Західної Европи (X - Хувв) - Молода гвардія, 2002

бюрократичного апарату своєї курії папи, що непомірно розрісся, контролювали всі сфери церковного життя.

Італійський гуманіст Петрарка, що побував в Авінйоне і різко засуджував небачену розкіш папського двору, охарактеризував перебування пап у цьому місті як "вавилонський" полон.