8. Вшанування пам'яті п. Куліша

Історико-меморіальний музей-заповідник «Ганнина Пустинь»

Обласний історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша «Ганнина Пустинь» — ландшафтний парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва. Загальна площа музею-заповідника становить 9,2 га.

Основні об'єкти:

* Садиба-музей, де народилася, жила і стала на весільний рушник Олександра Білозерська (Ганна Барвінок). В середині будинку — музейна експозиція. Привертає увагу вітальня із простим, покритим скатертиною столом, за яким частували гостей. Тут же — улюблений стіл Тараса Шевченка, за яким він полюбляв працювати. Серед експонеатів музею — експозиція «Рушник, що вміє промовляти». Серед рушників почесне місце займає кролевецький рушник, на якому вишито «1894 рік», подарований Кулішам на їхньому золотому весіллі.

* Реконструкція хати Куліша (5 кімнат), побудованої у 1877 році за порадою дружини Ганни Барвінок. На сволоку хати був напис: «За доброю порадою своєї дружини побудував Пантелеймон Куліш». Поруч — скульптурна композиція — пам'ятники Пантелеймона Куліша і Ганни Барвінок. Поряд — реконструкція господарських споруд — клуня, колодязь-журавель, стежка до копанки Куліша, на березі якої стоїть Шевченкова альтанка.

* Алея кохання, яка веде до меморіального поховання подружжя Кулішів і Василя Білозерського. В парку поруч — клен П. Куліша, якому 137 років.

Уся територія заповідника розбита доріжками, квітниками, газонами, алеями по якими в далекі Кулішівські часи ходили Тарас Шевченко, Віктор Забіла, Іван Франко, Іван Пулюй, Марко Вовчок, Опанас Маркевич, Микола Костомаров.

До хутора часто приїздять відвідувачі. Тут проводяться літературні гостини, історико-культурні конференції, мистецьки заходи.

На могилі Пантелеймона Куліша, на мармуровій плиті висічені слова поета «Зовсім інша була б річ, як би ми єдиними устами і єдиним серцем трудились над пробудженням суспільно-національної свідомості України». Ці слова Куліш сказав більше ніж 100 років тому, але вони не втратили своєї актуальності і сьогодні.

* ІІ група учнів – «літературознавці»

(повідомлення учнів про багатогранну діяльність письменника)

1. Літературна спадщина

1) Епічні твори

Багата тематикою і різноманітна жанрами епічна творчість П. Куліша, писана українською і російською мовами. У ній відображено історичне минуле й сучасне авторові життя України, звитяжну боротьбу з турками, татарами та польською шляхтою, селянський і панський побут; виведено галерею народно-національних типів. Писав Пантелеймон Олександрович історичні романи й повісті, родинно- і соціально-побутові оповідання, художні нариси. Майже всі ці твори належать до романтичного напряму в українській літературі.

Серед творів російською мовою найбільшою популярністю користувалися історичні романи «Михайло Чарнышенко…» та «Алексей Однорог». У трьох автобіографічних повістях: об’єднаних однією назвою — «Воспоминания детства Николая М.» розповідається про життя на батьківському хуторі, перші враження малого хлопчика, близьких йому людей, зокрема Мужиловську, навчання в гімназії, учителів та однокласників. Сатиричні оповідання і нариси («Пан Мурло», «Семейные беседы», «Майор», «Украинские незабудки» та інші) спрямовані на викриття дикого поміщицького побуту. Епічна спадщина П. Куліша українською мовою складається з історичного роману «Чорна рада» й оповідань різних піджанрів: бурлескно-жартівливих («Циган», «Сіра кобила», «Очаківська біда»), сентиментальних («Дівоче серце»), романтичних («Орися»), родинно-побутових («Гордовита пара», «Товкач» та інших).

2) Поезія

Себе П. Куліш вважав спадкоємцем Т. Шевченка, продовжувачем його справи як творця української лірики. Після смерті Кобзаря він наважився видати свої вірші окремими збірками.

«Досвідки» (1863) — містить поезії громадянської, пейзажної, особистої лірики, а також думи, поеми, переклади балад А. Міцкевича.

«Хуторна поезія» — друга збірка вийшла через двадцять років після першої, що складається з одного оповідання, численних ліричних віршів та листа-звернення до української інтелігенції. У цих творах виразно виявилося посилення у світогляді Куліша реакційних тенденцій.

«Дзвін» (1893) — своїм змістом і напрямом споріднена з попередньою, тобто він закликав до «вселенської правди», радив «духом незлобним, умом благородним культурі спасенній» служити. Кілька віршів присвячені ролі поета й поезії в житті суспільства.

У різні роки вийшли ще дві збірки поезій П. Куліша — «Хуторні недогарки» — оригінальні твори й «Позичена кобза» — переклади з різних поетів світової літератури, а також з Біблії. Опановуючи досягнення світової літератури в галузі віршової техніки, П. Куліш збагатив українське письменство новими римо-ритмічними формами. Він увів деякі нові для нашої літератури види строф, зокрема восьмивірш (октаву) та десятивірш (дециму), утвердив дактилічні, амфібрахічні, анапестичні розміри, які до того наші поети майже не використовували. І.Франко високо оцінив ці нововведення П. Куліша.

3) Драматичні твори

Більшість п’єс П. Куліша написані на історичну тематику. Перша з них має прозову форму («Колії. Українська драма з останнього польського панування на Вкраїні»), інші — віршову («Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гістьми») тощо.

У жанрі вертепної драми написана різдвяна містерія «Іродова морока». Є низка прозових і віршованих одноактівок на історичну та побутову теми. Найвизначнішим твором є трилогія: «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай». У цих п’єсах зображено різні періоди української історії, виведені діячі минулого, про що свідчать уже самі назви.

Драматичні твори П. Куліша мало сценічні, а тому не були поставлені в театрах. Це, власне, «п’єси для читання», а не для театралізованої дії.