1.1. Теорії та концепції уваги

Концепції довільної внутрішньої зосередженості свідо­мості та емоційно-вольової активності, що виявляються в увазі, розроблялися ще в межах інтроспективної психології. Проте вони не пояснювали механізми виникнення і роз­витку уваги. На спробу науково обгрунтувати ці механізми вперше натрапляємо в моторній теорії уваги, авторами якої були французький психолог Т. Рібо і російський психолог М. М. Ланге. Ця теорія надає надзвичайно важливого зна­чення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи роль рухів не стільки як побічний вияв, скільки як умову виникнення уваги. Рух, зазначали вони, фізіологічно підтримує і поси­лює акт уваги, налаштовуючи органи чуття на зосередження або відвернення свідомості. Руховий ефект уваги та вміння ним керувати розкриває механізми довільної уваги. Довіль­но регулюючи рухи, пов'язані з чимось значущим, можна відповідно активізувати й спрямувати увагу. Якщо, підкрес­лювали прихильники цієї теорії, усунути рухи, то від уваги нічого не залишиться, тобто неможливою стане сама увага. Звичайно, роль рухів у підтриманні увага безперечна. Проте не можна зводити до них саму увагу.

Довільна увага — це контроль за дією на основі плану, за допомогою заздалегідь визначених критеріїв та засобів їх використання. Кожний новий акт довільної уваги базується на процедурі поетапного формування розумових дій. Для цього потрібно, крім основної діяльності, дати завдання пе­ревірити її, визначивши для цього критерії й засоби, за­гальний шлях і послідовність, реалізувати це на всіх етапах формування дії, починаючи з матеріальної або матеріалізо­ваної й закінчуючи розумовою.

Існує концепція уваги, що будується на принципі взаємодії свідомості й діяльності особистості (М. Ф. Добринін, Є. О. Мілерян, Ф. Н. Гоноболін, І. В. Страхов та ін.). її вихідне положення полягає в тому, що увага нерозривно пов'язана з діяльністю, в діяльності вона існує і нею під­тримується. Бути уважним — обов'язково означає бути ді­яльним щодо тих чи інших об'єктів. Водночас увага розглядається як необхідна внутрішня умова психічної діяльності людини. Вона забезпечує організацію і регуляцію психічної діяльності, ясність і чіткість сприйняття об'єктивної дійс­ності, доведення до свідомості змісту продуктивних дій.

Взаємні зв'язки психічної діяльності суб'єкта й об'єкта, свідомості й предмета визначають механізми виникнення й розвитку уваги та підвищення її ефективності. При цьому увага виявляється у двосторонності відносин суб'єкта й об'єкта. Так, чим більша активність свідомої діяльності суб'єкта, тим чіткіше виступає об'єкт; чим виразніше у сві­домості виступає об'єкт, тим інтенсивнішою є сама сві­домість, що виявляється в увазі. Розглядувана концепція певною мірою асимілює й узагальнює окремі положення різних теорій і в цьому плані є універсальною.

1.2. Види і властивості уваги

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну й після довільну. Ці види уваги водно­час с і ступенями її розвитку у філогенезі й онтогенезі.

Мимовільна увага — це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника. Вона характеризується саме тим, що в даному разі об'єкти через ті чи інші особливості, їхнє значення для особистості або відношення до мотивів діяльності привертають до себе ува­гу, а то й захоплюють її цілком. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, вирізняються великою силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, по­силенням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об'єкта, виділенням на певному фоні тощо. Нашу увагу привертає рокіт двигунів літака під час зльоту, миготіння світлового сигналу автомобіля, раптове зниження інтенсивності голосу вчителя, нові зразки виробничого об­ладнання в цеху. Зовнішні об'єкти викликають мимовільну увагу остільки, оскільки вони пов'язані з потребами, інтере­сами, прагненнями, почуттями, досвідом людей. Мимоволі ми уважні до того, що нас цікавить, має життєво важливе сигнальне значення, активізує і підтримує нашу діяльність. Залежно від нашого стану й досвіду викликають мимовільну увагу пахощі в їдальні, куди ми приходимо обідати, наші улюблені заняття, цікаві книжки, знайомі, до яких ми ма­ємо певний інтерес, тощо .

Мимовільна увага є первинним ступенем уваги в її істо­ричному та індивідуальному розвитку, основою для виник­нення і розвитку більш характерної для людини уваги — довільної. Довільна увага — це та, що свідомо спрямо­вується і регулюється особистістю. Людина виявляє актив­ність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Тому вона повинна докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спершу і непривабливе, і нецікаве. Довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю долати зовнішні й внутрішні пе­решкоди. Вона особливо потрібна в навчальній і трудовій діяльності, зокрема в тих випадках, коли процес навчання чи праці найменше захоплює своїм змістом.

Довільна увага тісно пов'язана з працею і мовою, у вза­ємодії яких вона виникла й розвивається. Необхідною умо­вою довільної уваги є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважною, забезпечується постійний контроль за діями. Поставивши мету якоїсь діяльності, ми виконуємо це рі­шення. Досягнення мети трудової діяльності вимагає не тіль­ки вміння зосереджуватись на ній, а й відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди, розподіляти свої зусилля на вико­нанні окремих етапів праці, хоча вони бувають і непривабливими, контролювати цей процес до кінця. І чим від­даленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш при­ваблива сама робота, тим більше вимагає вона довільної уваги. Чим більше зовнішніх і внутрішніх перепон трап­ляється на шляху досягнення мети, тим більше зусиль необ­хідно докласти до підтримання уваги в належному напрямі.

Обидва види уваги — мимовільна й довільна — мають багато спільних рис і відмінностей, вони тісно пов'язані між собою і взаємодіють. Довільна увага виникає з мимовільної в міру утворення узагальнених умовних зв'язків. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Часто, приступаючи до виконання нової роботи, розв`язування практичного завдання, написання твору, лю­дина усвідомлює потребу в їх виконанні й тому змушена мобілізувати свою волю, зробити неабиякі зусилля, щоб скон­центрувати на них розумові сили. Спочатку виникають труд­нощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у вико­нання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають вторинною мимо­вільною, або після довільною. Таку захопленість нерідко мож­на помітити в діяльності фахівців, зайнятих творчою пра­цею: інженерів-конструкторів, технологів-розробників, налагоджувальників, письменників, художників, архітекторів, до­слідників та ін. Вона має ознаки як мимовільної — не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної — залишається цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги в після довільну зменшує напруженість діяль­ності через зменшення потреби у витрачанні зусиль на зосе­редження в роботі й тому підвищує її ефективність.

Не все в навчальній і трудовій діяльності може бути захоплюючим, багато в ній і рутинного. Тому треба привча­ти дітей бути уважними і до того, що зовсім не захоплює. Однак постійне підтримання уваги за допомогою вольових зусиль пов'язане з великим напруженням у роботі, що швидко викликає втому. Тож, виховуючи довільну увагу, слід спрямовувати більше зусиль на те, щоб зацікавити уч­нів змістом навчальної діяльності, виробити в них звичку до роботи і тим полегшити перехід довільної уваги у продук­тивнішу після довільну.

Різні види діяльності відповідно висувають особливі вимоги до уваги людини. В одному випадку необхідна блис­кавична точність у сприйманні рухів, у практичних або ро­зумових діях, в іншому — тривале зосередження на одному об'єкті або одночасна увага до кількох та ін. Історично сформувалися різні властивості уваги: концентрація, стій­кість, переключення, розподіл та обсяг.

Концентрація уваги. Увага характеризується зосередженістю на конкретному об'єкті психічної діяльності, має пев­ну інтенсивність, а отже певний ступінь концентрації. Чим сильніше зосередження, тим більше внаслідок негативної індукції гальмується дія побічних подразників, тим цілеспрямованішою й продуктивнішою стає сама діяльність. Та­ке гальмування сприяє концентрації збудження в обмеже­них ділянках кори головного мозку.

Концентрація уваги виявляється в тому, що увага погли­нається одним об'єктом. Показником її інтенсивності є стій­кість до перешкод, неможливість відволікання уваги від пред­мета діяльності сторонніми подразниками. Скажімо, захо­пившись якою-небудь справою, ми не бачимо й не чуємо, що навколо нас відбувається (негативна індукція). Класич­ним прикладом виняткової зосередженості уваги вважається трагічний випадок з Архімедом, який настільки був захоп­лений вирішенням оборонних проблем, що під час облоги Сіракуз не подбав про власну безпеку й поплатився за це своїм життям. Відомий неординарний випадок, коли грецький філософ Сократ у бесіді зі своїми учнями поринув у глибоке зосередження на обговорюваних проблемах. У нерухомості він простояв усю ніч, не сприймаючи й не реагуючи на оточення навіть тоді, коли варта, грюкаючи, ходила повз нього. І тільки зі сходом сонця він вийшов з цього стану.

Стійкість уваги. Стійкість уваги виявляється у тривалості її зосередженості на об'єкті. Вона характеризується часом, протягом якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість, а тому є необхідною внутрішньою умовою виконання завдання до кінця. Властивість ця залежить від сили нервових процесів, характеру діяльності, ставлення до спра­ви, усталених звичок, уміння працювати.

Стійкість уваги посилюється, коли зміст діяльності ви­кликає зацікавленість, коли ми щось робимо з об'єктом уваги, постійно виявляємо в ньому нові особливості. Стій­кість уваги є і умовою, і наслідком цілеспрямованої діяль­ності людини. Увага до об'єкта викликає необхідність дії, а дія ще більше зосереджує увагу на об'єкті, що, в свою чергу, є неодмінною умовою мобілізації розумових сил для подо­лання труднощів. Помірні труднощі, які долаються у про­цесі роботи, посилюють стійкість уваги.

Рис. 1.1

Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання уваги об'єктами, що не стосуються діяльності. Чим менш стійка увага, тим частіше й легше відволікається вона побічними стимулами, внаслідок чого знижується ефективність пізнавальної чи продуктивної діяльності. Мимовільно від­волікають увагу різкі та сильні зовнішні подразники, рап­тові й динамічні зміни реагентів, емоційно діючі фактори. Боротьба з відволіканням уваги вимагає тренувань у вико­нанні завдань у не зовсім сприятливих умовах.

Зі стійкістю пов'язане також явище, що має назву коли­вання уваги. Воно виявляється в тому, що зосередженість та стійкість уваги періодично стають більш або менш інтенсив­ними. У звичайних умовах вони малопомітні, але у сприй­манні ледве помітних подразників ці коливання уваги відбу­ваються дуже часто, через кожні кілька секунд (2—5, максимум 12 с). Спостереження свідчать, що коливання уваги через 15 – 20 хв. здебільшого приводять до мимовільного відволікання її від об'єкта.

Коливання уваги спочатку були виявлені в сенсорних формах. Якщо прислухатися до ледве чутного цокання го­динника, то виявляється, що звуки періодично послаблю­ються і зовсім зникають. При цьому створюється враження, що джерело звучання то наближається, то віддаляється. Якщо протягом кількох хвилин дивитись на малюнок (рис. 1.1), то легко помітити, що менший квадрат немовби або висунутий вперед, або відходить на задній план. Ці зміни спостерігають­ся стрибкоподібно через невеликі проміжки часу (рис. 1.1). У природних умовах коливання уваги простежуються, наприклад, коли ми намагаємося сприймати об'єкти вдалині, зок­рема літак на небосхилі, човен на обрії в морі, людину в

Рис. 1.2

степу; вони то з'являються на короткий час, то знову по­ринають у марево неба, моря чи рівнини степу. В умовах різноманітної й змістовної розумової чи практичної діяль­ності періоди коливань стають рідшими, але зберігаються. За напруженої навчальної діяльності можливі пропуски увагою окремих елементів уроку або тексту книжки. Іноді вони частішають і знижують ефективність навчання.

Причини коливання уваги слід шукати передусім у не­обхідності відновлення працездатності виснажених кір­кових центрів та гальмування внаслідок динаміки процесів іррадіації й концентрації негативної індукції. При цьому варто враховувати, що на межі можливостей незначні зміни потенціалу нервової клітини відбиваються на стійкості ува­ги; цей потенціал швидко відновлюється, як і вичерпується до певної межі, що й відбивається на коливаннях уваги. Окрім того, на характер коливання уваги впливають особ­ливості нервової системи людини, умов, змісту, напруження і тривалості діяльності. Знаючи ці властивості уваги, треба передбачати зміни та перерви в діяльності, уникати дублю­вання й автоматизації виробничих процесів, коли це може мати негативні наслідки.

Переключення увага. Переключення уваги полягає в до­вільному перенесенні її спрямованості з одного об'єкта на інший. Навмисний характер відрізняє його од відволікання уваги, коли людина змінює об'єкт уваги мимовільно. Фізіо­логічною основою переключення уваги є переміщення, рух­ливість осередку оптимального збудження. Дослідження свід­чать, що зміна уваги нерідко відбувається досить швидко, протягом секунди ми можемо перевести увагу з одного об'єкта на інший 3—4 рази. Переключення полегшується за наявності зв'язків між змістом попередньої й наступної ді­яльності, інтересу до наступної діяльності, за умови не дуже глибокого зосередження на попередній діяльності, наявнос­ті звички переключати увагу, усвідомлення важливості ін­шого завдання. Інертність нервових процесів утруднює пе­реключення уваги.

Переключаючи увагу, людина свідомо переходить з од­ного об'єкта на інший, від одного завдання до іншого, став­лячи перед собою мету зайнятись чимось новим або пе­репочити. Здатність переключати увагу важлива тоді, коли треба швидко реагувати на зміни середовища. Подібні ситу­ації характерні для низки складних різновидів діяльності людини: вони виникають у роботі водія автотранспорту, льот­чика, ткалі, верстатника, оператора систем спостереження і керування, педагога та ін. У таких професіях від здатності переключення уваги залежить успіх виконання трудового завдання. Переключення уваги викликається змінами в на­вколишньому середовищі. Наприклад, водій автомобіля пе­реключає увагу з одного об'єкта на інший, змінює свої дії з керування автомобілем. Прискорення руху автомобіля ви­значає швидкість переключення уваги, що викликає пере­вантаження і втому.

Переключення уваги — важлива властивість особистос­ті, вияв її здатності володіти своєю увагою, яка допомагає їй орієнтуватися в навколишній дійсності, швидко приступати до виконання нових завдань. Здатність до переключення уваги виробляється в процесі практичної діяльності. Потріб­но виробити звичку переключати увагу в певних умовах. У школі слід так організувати процес навчання, щоб діти з самого початку одержували завдання, яке б вимагало пере­ключення їх уваги на учіння. Треба слідкувати, щоб вони цілком переключалися на новий предмет діяльності, пов­ністю виконували його вимоги до діяльності. Дотримання розумного режиму переключення уваги в процесі навчання має важливе значення для гігієни розумової праці, виступає необхідною умовою раціонального режиму праці й підтри­мання оптимального рівня працездатності учнів на уроках.

Розподіл уваги. Розподіл уваги полягає в тому, що люди­на може одночасно утримувати в зоні уваги кілька об'єктів, виконувати два, а то й три види діяльності. Складні різно­види діяльності вимагають від людини виконання одночас­но кількох видів діяльності; вона змушена розподіляти увагу, тобто одночасно зосереджувати її на різних процесах і об'єктах, часто з різною мірою виразності.

Уміння розподіляти увагу виробляється на практиці. Го­ловною умовою успішного суміщення діяльностей є достат­нє оволодіння людиною певними видами діяльності. Успіхи значно зростають, якщо виконання однієї або кількох діяль­ностей більш або менш автоматизоване й не натрапляє на серйозні перешкоди. В такому випадку основна діяльність припадає на нервові центри, що перебувають у стані оптимального збудження, тоді як додаткові види діяльності забезпечуються загальмованими нервовими центрами.

Проте майже неможливо розподіляти увагу в межах од­ного аналізатора: слухати уважно дві промови, слухати й читати. Якщо одна з діяльностей вимагає великої концент­рації уваги, то розподіл стає неможливим, бо зосередження свідомості на певних об'єктах неминуче пов'язане зі зву­женням його поля.