2. Сутність поділу позовів

У римському праві позов позначався терміном actio. У класичному римському праві позов - actio визначався як передбачений едиктом магістрату засіб домогтися за допомогою судового процесу рішення, яке відповідало б інтересам даної особи. Інакше кажучи, позов - це звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Розглянемо найтиповіші з них: позови речові (actio in rem) і позови особисті (actio in personam).

Римляни вважали, що право власності, сервітутне, заставне та інше речове право може бути порушено будь-якою третьою особою. Позов у такому випадку називається actio in rem - речовий позов. Термін actio in rem показує, що відповідачем за цим позовом може бути кожний, у кого виявиться чиясь річ, або той, хто посягне на дану річ. Захист за допомогою речового позову дістав назву абсолютного захисту. Серед речових позовів найпоширеніші віндикаційні та негаторні позови, про які детальніше мова йтиме у наступному розділі.

Позов, який мав назву actio in personam - особистого позову, давався для захисту правовідносин особистого характеру між двома або декількома певними особами. Ці правові відносини випливають, здебільшого, з договору або іншого позадоговірного зобов’язання. Захист за допомогою особистого позову носить назву відносного захисту.

3. Поняття речей. Речі публічні та приватні

Річ - це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її володільця.

Речі людського права в свою чергу поділялися на публічні і приватні. Суб’єктом права на публічні речі вступав римський народ, тоді як носієм прав на приватні речі виступали окремі особи. До публічних відносилися речі, що перебували у спільному користуванні - повітря, річки, моря, їх береги, дороги, театри тощо речі, що забезпечували виконання державних функцій - казна, військове майно речі, що складали державний земельний фонд.

Подальшому розподілу на групи буде піддано речі приватного права (res privata). Так, виділялися речі, допущені до цивільного обігу (res in commercio) і речі, що існують поза обігом (res extra commercium). Причому першу групу складали речі, що можуть бути об’єктом права окремої особи, тоді як до другої групи відносилися речі, що не могли належати за своїми властивостями певним особам. Ріка вважалася у римському праві публічної річчю (D. 1.8.4.1), струмінь води в ній — річчю extra commercium, а вода з ріки уміщена в посудину визнавалася річчю, допущеною до обігу.

4. Види речей у приватному праві

Річ - це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її володільцю. При цьому не має значення чи жива ця природа, чи не жива. Римське приватне право речами визнавало все, що оточувало людину, могло бути об¬'єктом речового права і містило в собі певну цінність. Отже, римське приватне право речами визнавало все те, що створено самою природою, а також те, що створено працею людини (зокрема, земля, житло, продукти харчування, пред¬мети повсякденного вжитку тощо). Разом з тим, римське право розрізняло поняття речі і товару, які за правовим змістом не збігаються. Товаром може бути об'єкт, який на момент продажу в природі ще не існує (наприклад, майбутній врожай), а річчю називається тільки те, що вже є в наявності в даний момент.

Світ, що нас оточує, складається з великої кількості певних речей і встано¬вити критерії їх поділу дуже важко, а іноді просто неможливо. Але з цивільно-правового погляду речі все ж поділяються на ряд визначених груп. Поділ речей на певні групи зумовив їх різний правовий режим, який має важ¬ливе значення. Деякі види речей залишилися суто римськими, інші групи надовго пережили римське право й епоху, в яку цей поділ був проведений.

Речі людського права в свою чергу поділялися на публічні і приватні. Суб’єктом права на публічні речі вступав римський народ, тоді як носієм прав на приватні речі виступали окремі особи. До публічних відносилися речі, що перебували у спільному користуванні - повітря, річки, моря, їх береги, дороги, театри тощо речі, що забезпечували виконання державних функцій - казна, військове майно речі, що складали державний земельний фонд.

Подальшому розподілу на групи буде піддано речі приватного права (res privata). Так, виділялися речі, допущені до цивільного обігу (res in commercio) і речі, що існують поза обігом (res extra commercium). Причому першу групу складали речі, що можуть бути об’єктом права окремої особи, тоді як до другої групи відносилися речі, що не могли належати за своїми властивостями певним особам. Ріка вважалася у римському праві публічної річчю (D. 1.8.4.1), струмінь води в ній — річчю extra commercium, а вода з ріки уміщена в посудину визнавалася річчю, допущеною до обігу.