2. Обмеження правоздатності.

Юри­дичне становище людини як суб'єкта прав і члена суспільства внаслідок певних обставин може бути або зовсім знищене, або ж тією чи іншою мірою послаб­лене чи зменшене. Таке зменшення цивільної правоздатності залежно від зміни в особистому стані особи на мові римських класичних юристів називається capitis dominutio - втрата правоздатності.

З огляду на це класичні римські юристи розрізняють і три ступеня зміни пра­воздатності - maxima (максимальна), media (середня), minima (мінімальна).

Повна втрата правоздатності наступала щоразу, коли людина втрачала свободу. Наприклад, римський громадянин потрапив у полон чи проданий в рабство за борг. Загальним юридичним результатом capitis dominutio maxima була повна втрата прав як особистих, так і майнових. Майно особи, яка повністю втрати­ла правоздатність, переходило у власність держави або до певних приватних осіб, зокрема.

Середня втрата правоздатності наступала тоді, коли особа зберігала свободу, проте втрачала право римського громадянина. Наприклад, римський громадянин стає перегрином або латином з метою одер­жання землі на периферії. В імператорський період громадянство втрачалося у випадку заслання. Особа, піддана capitis dominutio media, втрачала свої цивільні права, але зберігала відносини jus gentium.

Мінімальна втрата правоздатності відбувалась зі зміною сімейного стану особи, що траплялося в таких випадках: а) особа власних прав перетворювалась в особу чужих Прав; б) сімейно самостійна осо­ба всиновлювалась іншою особою; в) жінка, яка не перебувала ні під чиєю владою, одружується та ін. Результатом був повний розрив попередніх сімейних зв'язків з усіма правами, які з них випливали (спад­кування тощо).

3. Правові категорії осіб залежно від стану свободи

Римські громадяни. Згідно з головним принципом древньоримського пра­ва, тільки римський громадянин - civis Romanus - користувався захистом права. Тому тільки civis Romanus міг бути членом римського суспільства і суб'єктом прав.

Римські громадяни володіли всією повнотою цивільних прав: тільки вони могли володіти res mancipi - речами, які становили економічну основу рабов­ласницького суспільства, укладати різні угоди, звертатися до суду за захистом порушених прав. Тільки римські громадяни володіли jus connubii - правом всту­пати в шлюб і jus commercii - правом торгувати.

Поруч з володінням повною правоздатністю в сфері цивільно-правових відносин римські громадяни посідали привілейоване становище в публічно-правовій сфері. Вони мали право брати участь і голосувати в народних зборах, займати найвищі виборні посади магістратів, з них комплектувалася армія. Це сфера політичних прав, які не залежали від сімейного стану особи.

Раби. У ранній період історії Раб на правах молодшого члена входив до складу ве­ликої патріархальної сім'ї. У кінці республіканського періоду і з початком принципату раб перетворюється в про­сту власність,

Вільновідпущеники. Відпущений на волю раб називався вільновідпуще­ником (libertini). За загальним правилом вільновідпущеник набував правового статусу особи, яка дарувала йому волю, тобто залежно від того, хто був його попереднім власником. Якщо це був пергрин, латин чи римсь­кий громадянин, то й вільновідпущеник набував статусу, який відповідав становищу перегрина, латина або римського громадянина.

Вільновідпущеники були вільними, але обмеженими в своїй правоздатності. Звільнений з рабства не поривав повністю зв'язки зі своїм попереднім госпо­дарем, який виступав як його патрон, і якщо у вільновідпущеника не було дітей і він не залишав заповіту, то все його майно переходило до патрона.