15. Організація морального досвіду старшокласників.

Завдання і зміст морального виховання старшокласників становить своєрідну модель формування особистості, функціонування якої залежить від віку дітей і способів її використання. Співвідношення між завданнями і засобами морального виховання перебувають у діалектичній єдності. Виховання моральних якостей відбувається двома основними шляхами: учням роз’яснюють моральні норми суспільства і організовують їхню діяльність відповідно до цих норм. Нерозривна єдність цих двох сторін виховного впливу робить можливим перехід знань у внутрішні глибокі і стійкі компоненти свідомості, які у свою чергу позначаються на поведінці людини. Слід підкреслити, що методи морального виховання не можуть бути механічно розмежовані.  Вони тісно переплетені між собою, взаємно проникають один в одного і виступають як органічне ціле, як єдина система засобів виховного шляху. В силу цього аж ніяк не можна протиставляти різні методи морального виховання з точки зору їх "більшої” чи "меншої” ефективності. Моральне життя людини – це наслідок впливу інформації про моральні норми, на її ставлення до суспільства, до інших людей і до самої себе. Учні засвоюють у школі не тільки знання з предметів, передбачених навчальним планом, а й певну систему теоретичних та нормативних знань з етики – науки про мораль. Юність – це пора активного прагнення людини знайти своє місце в колективі, в суспільстві, утвердитися в ньому, чітко і ясно визначити своє громадське обличчя. У зв’язку з цим як вирішальні чинники стимулювання свідомої діяльності і поведінки старшокласники стимулювання свідомої діяльності і поведінки старшокласника виступають: ставлення до нього колективу і його власна участь у громадському житті. В цей період розвитку учнів особливо зростає роль організації, яка відкриває широкий шлях до творчої громадсько-політичної діяльності, для прямого безпосереднього виявлення громадських почуттів і почуття відповідальності перед суспільством. Моральне виховання в юнацькому віці тісно переплітається. таким чином, з ідейно-політичним вихованням. Всім цим зумовлюються і завдання педагогів. Поряд з поглибленим роз’ясненням принципів комуністичної мораль треба залучати до активної участі в громадському житті кожного старшокласника, причому не тільки як виконавця, а й як організатора. Поле для виявлення громадської активності учнів старшого віку необмежене: різностороння організаторська діяльність в учнівському колективі, робота з піонерами й жовтенятами, виступи з доповідями і лекціями на наукові та політичні теми, участь в атеїстичній пропаганді серед населення, художня самодіяльність, робота в учнівських клубах, гуртках, наукових товариствах, різноманітна суспільно корисна і продуктивна праця. Поведінка і характер важковиховуваних дітей складаються, як правило, під впливом гострих конфліктів з оточенням. Завчасно не ліквідовані серйозні конфліктні ситуації, у які потрапляє дитина, неминуче відбиваються н ї навчанні і поведінці, породжують надзвичайно велику збудливість, затримують розвиток процесів гальмування. Іноді вади характеру і поведінки дітей бувають пов’язані з природженими властивостями їхньої нервової системи, але в більшості випадків такі вади з’являються в силу несприятливих умов морального життя в сім’ї сварки батьків, пияцтво, розлучення та ін.). Ефективний стан дітей і підлітків як першої, так і другої групи посилюється відсутністю успіхів у основній їхній діяльності – навчанні. В зв’язку з цим у колективі вони посідають невідповідне своєму прагненню місце, їхні стосунки з учителями й учнями стають емоційно напруженими, все більш загострюються і приводять зрештою до встановлення стереотипних форм поведінки з переважанням агресивності і негативізму. Конфлікти учня з оточенням можуть набрати різних форм, але найбільш типовими серед них є: а) конфлікт з учителем, який не зрозумів учня, образив його, виявив безтактність, грубість, несправедливість; б) конфлікт з колективом школярів, що виникає тоді, коли з тих чи інших причин, у прихованій чи відкритій формі колектив принижує учня або й бойкотує його і, нарешті, в) конфлікт з сім’єю, доведений до такого ступеня, коли учень своє негативне ставлення до рідних переносить на взаємини з усіма іншими людьми і, в першу чергу, - з учителями і товаришами. Загострення стосунків з членами сім’ї, педагогами, товаришами викликає такі реакції учня, як: намагання утвердити свою особу, свою "гідність” за допомогою буфонади, блазнювання, зухвалих вчинків; цілковита байдужість до шкільного життя і шукання "друзів” на стороні, серед старших людей з сумнівним моральним обличчям, що спричиняється часом до порушень громадського порядку і злочинних дій . Покарання, до яких вдається в подібних випадках учитель, не дають бажаних наслідків. Більш того: кара часто навіть поглиблює конфлікт. Щоб успішно впливати на важковиховуваних учнів, потрібно передусім знати причини недисциплінованості і робити все можливе для усунення їх. При цьому слід враховувати, що нерідко буває так, коли безпосередня причина не пральної поведінки вже зникла, але залишила наслідки, які продовжують зумовлювати його недисциплінованість. Пошлемось на приклад. Батьки одного з учнів 6-го класу вирішили розлучитись. Підготовка до розлучення супроводжувалась взаємними образами, які гостро сприймав хлопець. Він став пропускати уроки, відмовлятися від виконання навчальних завдань. Тим часом батьки порозумілися, не розлучились, у сім’ї встановився лад Та, незважаючи на це, поведінка хлопця н тільки не змінилася на краще, а навіть погіршала. Він почав тікати з дому, зовсім не з’являвся до школи. Таким чином, причина, що викликала недисциплінованість учня, зникла, але це н привело автоматично до поліпшення його поведінки. Тепер уже потрібно було з’ясувати, чи негативізм учня є лише наслідком втрати поваги до дорослих, чи він викликаний психічними змінами, історичними порушеннями діяльності нервової системи. В першому випадкові треба, очевидно, визначити і здійснити певний комплекс педагогічний дій, у другому, - застосувати лікувальні засоби. Дійову систему методів і прийомів виховного шляху можна накреслити лише тоді, коли вчитель добре знає учня, його батьків, рідних, друзів, моральну атмосферу, в якій він живе, його запити, нахили, інтереси, стан здоров’я та ін. Щоб змінити поведінку учні, педагоги продумують план індивідуальної роботи з ним, маючи на увазі: а) забезпечення учневі такого місця в колективі, яке б задовольняло його парення до спілкування з товаришами, б) створення умов для появи і зміцнення здорових емоцій, пов’язаних з навчанням, суспільно корисною працею, громадським життям, в) роз’яснення учневі етичних норм та вправляння його в позитивних формах поведінки. Перевіреним і виправданим практикою способом залучення всіх без винятку дітей і підлітків до активної участі в житті учнівського (класного, а потім і загально шкільного) колективу є організація товаришування ат виконання громадських доручень. Учневі, який так чи інакше "випадає із норми”, учитель і колектив спеціально добирають доручення, обережно, тактовно допомагають успішно виконати і з максимальною доброзичливістю оцінюють зроблене. Враховуючи надмірну емоційність ат імпульсивність важковиховуваних учнів, їм слід доручати таку громадську роботу, виконання якої не вимагає тривалого часу, але дає виразні, помітні і важливі для колективу наслідки. Хорошою оцінкою виконаної роботи учнівський колектив висловлює довіру до свого товариша, морально підтримує його, викликає в нього задоволення (спочатку, можливо і мало помітне) і бажання ще краще виявити себе. Підозріле і вороже ставлення "важкого” учні до колективу змінюється на терпиме, а далі й на позитивне, він поступово навчається поважати думку товаришів у дорожити нею. У роботі з важковиховуваними дітьми виняткову роль відіграє формування в них почуття "завтрашньої радості”, перспектива здобути успіх і саме цим завоювати собі авторитет серед товаришів. Збудження позитивних емоцій А.С. Макаренко вважав запорукою реальних змін у громадській позиції вихованців. Важковиховувані діти вчаться, як правило, погано, двійка є постійним супутником їхнього шкільного життя. Ця відсутність успіху породжує у надмірно емоційних дітей протест. Переживання ж успіху змінює позицію учня. Відомий радянський фізіолог В.М.Введенський переконливо довів, що успіх у діяльності є потребою людини. Почуття успіху відкриває шлях до самоутвердження учня в колективі, викликає в нього прагнення до цілковитого подолання своїх вад і докорінної зміни своєї поведінки. Але для цього потрібна, крім усього іншого, правильна система вимог до діяльності учня. Нервозність та руховий "неспокій”, властивий важковиховуваним дітям та підліткам, не дозволяє їм ритмічно організовувати свою працю і послідовно виконувати її частинами, а прогалини в знаннях та відсутність навичок правильної організації роботи не дають можливість успішно доводити її до кінця. Тому вчитель розподіляє роботу кожного такого учня на чітко визначені елементи і оцінює спочатку лише ту її частину, яку взято під особливий контроль. Варіантів індивідуальних завдань може бути дуже багато, але їх завжди треба добирати з орієнтацією на поступове просування учня вперед і відповідно до цього визначити поетапні контрольні вимоги. Тоді, коли одна із таких вимог виконана учнем, встановлюється спеціальний контроль за реалізацією нової, більше складної вимоги. Виконуючи під керівництвом учителя та при дружній підтримці товаришів і цю вимогу, учень переконується: варто лише докласти певних зусиль і успіх буде забезпечений. Так поступово в учня формується віра в свої сили, почуття своєї повноцінності. Це приводить врешті і до нормалізації всієї його поведінки в колективі. Певними особливостями характеризується також роз’яснення важковиховуваним учням етичних норм, оскільки ці учні, порівняно з іншими, мають більш обмежені знання про мораль і здебільшого перекручено уявляють і тлумачать права поведінки людини. Враховуючи це, треба проводити з учнями, які в своїй поведінці відхиляються від встановлених норм, додаткові індивідуальні бесіди на етичні теми, брати до уваги негативний життєвий досвід цих учнів, на конкретних приклада розкривати хибність їхніх уявлень. Здійснювати всі ці заходи треба, звичайно, з максимальним тактом. Не слід, зокрема, виділяти важковиховуваних у якусь особливу категорію. Творче, цікаве, насичене багатим змістом життя шкільного колективу, тепле, батьківське, чуйне ставлення до дітей поєднане з твердою вимогливістю до них, індивідуальних підхід до кожного виховання, уміле, дохідливе роз’яснення норм моралі, правильна організація праці і дозвілля школярів, залучення їх до активної участі в продуктивній, громадській, суспільно-корисній праці, збудження в учнів переживання своїх успіхів у навчанні та інших видах діяльності, забезпечення єдності виховних впливів школи, сім’ї і громадськості – такі головні умови успішного морального виховання всіх, в тому числі й "важких” дітей.