10. Охарактеризуйте єдність та різноманітність у поглядах на педагогічну мораль а.С. Макаренка та в.О. Сухомлинського.

Розкриваючи суть індивідуального, диференційованого підходу до навчання й виховання учнів, В.О.Сухомлинський постійно використовує поняття особистість дитини. В його працях можна зустріти словосполучення "колектив і особистість", "людська особистість", "підростаюча особистість", "всебічно розвинена особистість" та ін. Швидше за все він не розрізняв поняття "індивідуум" і "особистість", ведучи походження останнього від слова "особа" (або, якщо не бути категоричним, не пояснював різницю між ними). Саме так, тобто як синоніми, розглядаються ці поняття у словнику іншомовних слів, де слова "індивід", "індивідуум" тлумачаться як "окрема людина, особа". Історична заслуга А.С. Макаренка полягає, зокрема, в тому, що він теоретично і практично визначив шляхи побудови такого виховуючого колективу, який створює найбільш сприятливі умови для всебічного розвитку особистості, підготовки її до життя, здійснення комплексного підходу до виховання. Виховуючий колектив, як його розумів Антон Семенович, ніби об’єднує силу різних впливів природи, суспільства, продуктивної праці на особистість, коли виховання досягається не словесними повчаннями, а тільки через життя, роботу, прагнення самого колективу. До основних принципів виховання А.С. Макаренко відносив повагу і вимогливість, щиросердечність і відкритість, принциповість, турботливість і уважність, знання, вправи, загартування, працю, колектив, сім’ю, перше дитинство, кількість любові та міру суворості, дитячі радощі, гру, покарання й винагороду. Важливим чинником ефективності навчання В.О.Сухомлинський вважав людяність, любов, [доброту, чуйність, сердечність і тактовність стосовно учнів. "Пам'ятайте, — пише Василь Олександрович у статті "Залежить тільки від пас", — що кожна дитина приходить у школу зі щирим бажанням добре вчитися, Воно ніби яскравий вогник, що освітлює світ дитячих турбот і тривог. Дитина несе його нам, учителям, з безмежною довірливістю. Цей вогник легко погасити різкістю, грубістю, байдужістю, невірою в неї, дитину" [Т.5. — С. 285]. Особливо велике значення це мас під час роботи з дітьми з обмеженими здібностями до навчання. "Будемо дивитися на речі тверезо й міркувати реально, — пише В.О.Сухомлинський у праці "Методика виховання колективу", — в колективі с школярі з дуже обмеженими здібностями ... Але й ці обмежені здібності треба розпинати з тим, щоб людина — адже ми маємо на увазі фізично й психічно здорову людину — відчувала епос зростання, переживала радість успіху. Питання це дуже складне, і в цій сфері виховання педагогові треба бути насамперед чуйною, сердечною, тактовною людиною". Одинадцятий принцип, який випливає із цього положення, можна сформулювати як принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів. З цим положенням безпосередньо пов'язане наступне положення В.О.Сухомлинського про розуміння оцінки як інструмента виховання, а не покарання. Цьому питанню Василь Олександрович приділяв багато уваги і, мабуть, це було закономірно, оскільки і до нього, і при ньому, і сьогодні після нього навколо питання оцінювання знань учнів точаться суперечки. "Характеризуючи якість знань, а отже, і якість праці, — пише він у творі "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", — оцінка має яскраво виражений моральний смисл. У ній закладений стимул, під впливом якого в дитині повинно утверджуватися прагнення бути хорошою і не бути поганою». Одним із ефективних засобів успішного вирішення цих завдань у діяльності А.С. Макаренка була, наприклад, гурткова робота в трудовій колонії ім. М. Горького. Саме з метою забезпечення всебічного розвитку особистості кожного вихованця Антон Семенович рекомендував розподіл вихованців на добровільних началах в гуртки з правом вільного їхнього виходу з будь-якого з них. Такими гуртками, на його думку, могли бути: хоровий, драматичний, літературний, музичний духовий, музичний струнний, музичний шумовий, художній, вільної майстерні, танцювальний, фото, природничий, радіо, фізико-хімічний, іноземних мов, спортивний, казок, шаховий і шашковий. Більше того, всю різноманітну гурткову роботу з вихованцями Антон Семенович прагнув спрямувати на підвищення ефективності суспільного виховання взагалі.

Висновки. Визначаючи мету й стратегію виховання в сучасній незалежній Українській державі, педагоги, звичайно, звертаються й до її історичних джерел, до поглядів на цю проблему класиків української педагогіки. Вникнемо в педагогічну спадщину А.С. Макаренка, творче життя й педагогічна діяльність якого пройшли в період сталінської тоталітарної системи, що майже за вісімдесят років радянського виховання залишила нам дефіцит самовідповідальності, пасивність, безпечність, апатію, аморальність. Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського є різносторонньою і багатоплановою. Вся система діяльності павлиського вчителя пройнята високими принципами комуністичного гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини. Коли його питали: "Що найголовніше було в Вашому житті? «, він відповідав: „Любов до дітей!"Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, за Сухомлинським, — поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості.