2.2 Промова Павсанія

Виступ другого мовця, Павсанія, починається як раз із того, що він докоряє Федру за змішання двох протилежних Еросів (180d ). На відміну від першого, Павсаній намагається добитися певної визначеності в описанні кохання. Він дотримується заданого Федром міфологічного описання Ероса, проте розділяє його на два види. Оскільки розрізняються Афродита Небесна і Афродита Посполита, то відповідно, і Ерос, який завжди йде поруч з ними — не один, а двійко (180е ). Перший слугує для задоволення тілесних бажань. Він земний і вульгарний, тому не заслуговує пошани. Другий же має божественне походження і пробуджує в людях найвеличніші поривання. Він відмінний і від Еросу Федра, бо не має негативної, примусової дії щодо закоханих і спрямовує їх на розвиток особистостей.

Вислови Павсанія часто хибно сприймаються читачами, оскільки в них намагаються віднайти погляди самого Платона – не розуміючи відразу, що вони насправді є ключовими опонентами, що стає очевидним вже наприкінці діалогу – останньому вступі Алківіада в розмову та промові Сократа під маскою Діотіми.

У промові Павсанія проглядає ідея протилежності грубого чуттєво-тілесного кохання і істинного. Проте, Павсаній ще має ускладнення із з᾽єднанням воєдино цих двох сторін однієї вершини і намагається досягти у цьому питанні певного компромісу. Він надто зважає на ідеал чисто чоловічого кохання, що побутував тоді в грецькому суспільстві і не може вийти за його рамки. Для Платона ж відхід від нього є принциповим питанням. Цю частину промови можна вважати певною даниною полісним ідеалам, які уже відживають своє і переходять до більш чистих, метафізичних категорій. Встановити рівновагу між ними і новими філософськими уявленнями Павсанію так і не вдається. До того ж і саме визначення “Ероса богині небесної” теж залишається не до кінця зрозумілим. Зважаючи на цю незавершеність діалог має логічне продовження в наступних своїх частинах.

2.3 Промова Ериксімаха

Третій промовець — лікар і у своїх доводах він виходить із спостережень за явищами природи. “... Ерос живе не лише в людській душі, яка поривається до краси в людях та в багатьох інших речах, що він живе також в тілах усіх живих створінь і в тому, що виростає із земного лона, що він — сказати б — перебуває в усьому сущому...”(186а ). Оратор виходить із риторичної постановки питання, як і попередні мовці, вихваляючи Ероса як найвеличнішого з усіх богів. У нього це возвеличення можливе як раз в силу універсальної двоїстості божества.

Ериксімах висуває ще одну ідею, яка має наблизити читача діалогу до повноти осягнення кохання. Він дає нам уявлення про космічність Ероса. Еріксімах каже, що «Ерос має величезну, навіть необмежену могутність» (188d ) і цим вводить новий вимір промов про Ерос, визначаючи навіть вектор думки Сократа – адже згодом і він підхопить цю тезу, правда, поглибивши космічний вимір кохання до метафізичної його сутності.

Мовець розглядає любов як певну творчу потенцію, що в міру своєї універсальності є причиною становлення всього матеріального світу. Світ — це єдність протилежних начал, які, зливаючись, наповнюють світ своїми втіленнями. Свої твердження оратор ґрунтує на вченні Геракліта, що в той час було популярним серед лікарів. Розділяючи Ероса нестямного і величного, він вбачає у присутності останнього в усіх сферах світобудови прояв найвищої гармонії. “Гармонія є співзвучність, співзвучність є згода, а згода між непогодженими началами, поки вони розділені, неможлива” (183b ). Саме у співіснуванні цих двох видів любові має відбутися справжня світова рівновага.

Але, як висловився видатний історик філософії В. Йегер, : “У промові Ариксімаха Ерос перетворюється в алегоричну всеохопну потенцію, власній сутності якої загрожує розчинення”⁴ До того ж, він, зазначивши важливу тему гармонійності, забув про головне – перейти від фізичного виміру природи Ероса до метафізичного, що пізніше зробить у своїй промові Сократ. Тому, у пошуках більш досконалого визначення Еросу, переходимо до наступної промови.