63. Конструктивізм

Конструктивізм — авангардистський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, художньому конструюванні, літературі, фотографії, оформлювальні на декоративно-прикладному мистецтві, що отримав розвиток в 1920 — початку 1930 років. Характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. модерну, так і конструктивізму.В умовах безперервного пошуку нових форм, яка передбачала забуття всього «старого», новатори проголошували відмову від «мистецтва заради мистецтва». Відтепер мистецтво повинно було служити виробництву. Більшість тих, хто згодом прилучився до течії конструктивістів, були ідеологами так званого «виробничого мистецтва». Вони закликали художників «свідомо творити корисні речі» і мріяли про новий гармонійний людину, що користується зручними речами і живе в облаштованому місті.У 1924 році була створена офіційна творча організація конструктивістів – ОСА, представники якої розробили так званий функціональний метод проектування, заснований на науковому аналізі особливостей функціонування будівель, споруд, містобудівних комплексів. Характерні пам’ятники конструктивізму – фабрики-кухні, Палаци праці, робочі клуби, будинки-комуни зазначеного часу. Важливою віхою в розвитку конструктивізму стала діяльність талановитих архітекторів — братів Леоніда, Віктора та Олександра Весніних, які почали свій творчий шлях в епоху модерну.У Санкт-Петербурзі фрагменти конструктивістської забудови є в районі проспекту Стачек, на тракторної вулиці в районі фабрики «Красное Знамя» (Петроградська сторона). Ленінградський конструктивізм створювався зусиллями архітекторів Олександра Гегелло, Миколи Демкова, Євгенія Левінсона, Олександра Нікольського, Якова Черніхова, Ігоря Явейна.У Харкові яскравим представником стилю конструктивізм є будівля Держпрому (нині — Будинок української промисловості), побудованого в 1925–1928 рр. на площі Дзержинського (нині площа Свободи) за проектом ленінградських архітекторів Сергія Серафимова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера за участю інженера Павла Роттерта. У Мінську найвідомішим пам'ятником конструктивізму є Будинок уряду, збудований у 1934–1939 рр. на Площі Леніна (нині Майдан Незалежності) за проектом архітектора Йосипа Лангбарда.

66. Олійний живопис

Олійний живопис — різновид художньої техніки з використанням фарб на органічній олії, яка здатна добре сохнути і утворювати тривалі плівки на поверхні. Олійний живопис - одна із серйозних і ефектних технік створення художніх робіт. Ця техніка втілює образи у фарбах, в усій красі й багатстві, при будь-якому освітленні. Техніка олійного живопису володіє багатьма перевагами порівняно з іншими: це і довговічність зберігання, ефектність сприйняття, різноманітність художніх прийомів, свобода в ідеї і темпі створення роботи, у виборі рельєфу поверхні - від самих рідких до пастозних мазків.Олійні фарби складаються з сухих пігментів і висихаючого масла. Наприклад, може застосовуватися масло насіння льону, маку абомасло волоських горіхів.Найчастіше олійними фарбами малюють на лляному або бавовняному полотні, або на дерев'яній панелі. Щоб писати олійними фарбами на полотні, дереві, картоні або іншому якомусь підставі, на нього спочатку наносять грунт, щоб перешкодити витіканню масла з фарб, забезпечити краще зчеплення шару фарби з поверхнею полотна і надати основи певну фактуру і колір.Окремою технікою живопису є гласографія, коли масляні фарби наносяться на скло з наперед підготовленим малюнком. У цьому випадку грунт не наноситься і процедура листи здійснюється прямо за прозорою поверхні скла, але тільки зі зворотним, виворітного боку. Для письма олійними фарбами найбільш популярні пензлики зі свинячої щетини, які використовуються для грубої роботи, і червоний соболь для тонких деталей.Фарби змішують на палітрі пензлем або мастихіном (спеціальний "ніж" або "кельму"). Мастихіни роблять з нержавіючого металу або пластику. Палітрою може служити дерев'яна дощечка, вощений папір, керамічна плитка або шматок скла. Картини олійними фарбами найчастіше пишуть, встановлюючи полотно на мольберті.Значне поширення в Західній Європі олійний живопис отримав на початку XV століття завдяки таланту і мистецтву нідерландського художника Яна ван Ейка. Тривалий час саме йому надавали почесне право бути першовідкривачем олійного живопису. Нині з'ясувалося, що першовідкривачів було декілька й на різних континентах, що жодним чином не применшує значення внеску Яна ван Ейка.Олійний живопис не мав би такого поширення, аби не зручності її технології і переваги в порівнянні з іншими техніками. Адже олійні фарби добре сохнуть і дозволяють робити істотні зміни на полотні, додатки, дописи. Картина олійними фарбами відносно стійка, яскрава за фарбами, мало змінюється з часом, хоча й потребує умов для збереження.( відомі картини Рогір ван дер Вейден, Св. Іван та Богородиця перед розп'яттям. ,Джованні Белліні. Мадонна з грецьким написом, Пінакотека Брера, Мілан.Джованні Белліні. Пала ді Сан Дзаккарія,Антонелло да Мессіна. Кондотьєр (Антонелло да Мессіна), Лувр.)