- •Тема 1. Управління процесом комерціалізації відносин інтелектуальної власності в організації та трансфером технологій
- •1.1. Сутність управління процесом комерціалізації відносин інтелектуальної власності в організації
- •1.2. Сутність трансферу технологій
- •1.3. Форми та основні етапи трансферу технологій
- •1.4. Управління трансфером технологій
- •Тема 2. Проведення технологічного аудиту та формування “портфеля” інтелектуальної власності
- •2.1. Сутність технологічного аудиту
- •2.2. Формування “портфеля” інтелектуальної власності
- •2.3. Ідентифікація об’єкту трансферу, забезпечення його правового захисту та визначення правовласників
- •2.4. Прогнозування розвитку технологій
- •Тема 3. Оцінка потенціалу науково-технічних розробок
- •3.1. Оцінка ринкового, комерційного потенціалу науково-технічних розробок
- •3.2. Підходи та методи оцінки вартості об’єктів інтелектуальної власності
- •3.3. Специфіка розрахунку вартості патентного портфелю
- •Тема 4. Планування комерціалізації, отримання технології
- •4.1. Вибір механізму технологічного трансферу
- •4.2. Розробка стратегії реалізації, придбання технології
- •4.3. Роль консалтингу у пошуку покупця (продавця) технології
- •4.4. Оцінка вартості технології
- •4.5. Інтелектуальна та технологічна рента
- •Тема 5. Галузевий, національний і глобальний масштаб трансферу технологій
- •5.1. Галузевий масштаб трансферу технологій
- •5.2. Національний масштаб трансферу технологій
- •5.3. Глобальний масштаб трансферу технологій
- •Тема 6. Існуючі моделі та характерні проблеми трансферу технологій державних наукових організацій
- •6.1. Загальна модель трансферу технологій
- •6.2. Лінійна модель інновацій
- •6.3. Проблеми трансферу технологій державних наукових організацій
- •Тема 7. Експериментальні площадки трансферу технологій
- •7.1. Технополіси як нові інноваційні науково-технологічні структури
- •7.2. Технопарки як нові інноваційні науково-технологічні структури
- •7.3. Бізнес-інкубатори як нові інноваційні науково-технологічні структури
- •Тема 8. Форми та методи міжнародного трансферу технологій
- •8.1. Міжнародний трансфер технологій як фактор економічного розвитку
- •8.2. Форми та методи міжнародного трансферу технологій
- •8.3. Тенденції міжнародного трансферу технологій в Україні
- •8.4. Ліцензійна торгівля як форма міжнародного трансферу технологій
- •Тема. 9. Ліцензування як форма комерціалізації прав інтелектуальної власності
- •9.1. Структура, зміст і специфіка складання ліцензійних договорів
- •9.2. Зміст передліцензійних договорів
- •9.3. Комерційна реалізація “ноу-хау”
- •9.4. Визначення ціни ліцензії
- •Тема 10. Пошук, оцінка, вибір та ведення переговорів з потенційними контрагентами інноваційних та інвестиційних угод
- •10.1. Пошук потенційних контрагентів інноваційних та інвестиційних угод
- •10.2. Оцінка, вибір та ведення переговорів з потенційними контрагентами інноваційних та інвестиційних угод
- •Тема 11. Інтелектуальна власність та її трансформація в інноваційний продукт
- •11.1. Трансформація інтелектуальної власності в інноваційний продукт
- •11.2. Сервіс нового продукту
- •11.3. Управління інтелектуальною власністю в епоху Інтернет
9.3. Комерційна реалізація “ноу-хау”
“Ноу-хау” (комерційна таємниця) – конфіденційна інформація у вигляді документації про технології та їх об’єкти, яка не є загальновідомою або легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій, зафіксована в установленому порядку на матеріальному носії інформації, є корисною та може надати переваги її одержувачеві порівняно з іншими особами, а також є необхідною для забезпечення можливості застосування переданих технологій. Для цілей цього закону термін “ноу-хау” використовується для означення наукових, технологічних та конструкторських таємниць, які стосуються виробництва продукції й послуг, надаваних при здійсненні цього виробництва, знань управлінського, організаційного, комерційного, торгового, фінансового або іншого характерів, взаємопов’язаних з розробленням та опануванням технологій та їх об’єктів, виробництвом і реалізацією продукції, виготовленої з їх застосуванням, експлуатацією, обслуговуванням та ремонтом технологічного обладнання, яке входить до складу технологій, а також переліку, порядку та послідовності виконання певних операцій технологічного процесу, навичок, виробничого досвіду, пропозицій з удосконалення технологій, їх об’єктів і продукції.
Існує також інше визначення “ноу-хау” – інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності;
Під комерційною таємницею (“ноу-хау”) в міжнародній торгівлі ліцензіями розуміють конструктивні і технологічні секрети виробництва, не забезпечені патентним захистом. Коли говорять про цей об'єкт, то, як правило, мають на увазі управлінські, організаційні, комерційні, технологічні, конструкторські секрети виробництва, що сприяють ліцензіатові в виробництві та / або реалізації його продукції на ринку.
У більшості випадків до комерційної таємниці відносять науково-технічні досягнення:
а) на які могли б бути видані патенти, але підприємства з тієї чи інших причин не побажали їх одержати;
б) науково-технічні досягнення, що не охороняються патентним захистом;
в) науково-технічні досягнення, що не захищені патентами в країнах, наданих ліцензіатові, тобто на який отримані патенти в країні ліцензіара й в інших країнах, але не отримані в країні ліцензіата й у країнах, наданих йому за ліцензійною угодою для збуту ліцензійної продукції.
9.4. Визначення ціни ліцензії
У практичній діяльності через складність і довготривалість розрахунків часто застосовують емпіричний та експертний методи визначення ціни ліцензії. Цими методами ціна ліцензії визначається в межах 10-30% від додаткового прибутку ліцензіара (продавця) залежно від співвідношення факторів, що стосуються самої технології. Але ці методи неточні, що призводить до матеріальних втрат тієї чи іншої сторони.
У світовій практиці здійснюються розрахунки нематеріальних активів, що враховуються у разі оцінки вартості підприємства. При цьому збірний показник вартості майна підприємства включає вартість землі, будинків та інших споруд, технічного обладнання (основні фонди), оборотні кошти, розмір дебіторської і кредиторської заборгованості, вартість цінних паперів, наприклад акцій, зобов’язань по векселях тощо, та вартість репутації (іміджу). Остання категорія викликає особливе зацікавлення, через те що поняття іміджу (репутації) близьке до поняття “нематеріальні активи”, хоча не співпадає з ним.
У відомих методах визначення вартості репутації використовується вартість підприємства через його майно і здатність цього майна приносити дохід. Кожний з методів в той чи інший спосіб визначає можливість підприємства давати прибуток. Комбінований метод найбільш прийнятний в умовах України, оскільки передбачає аналіз активів з урахуванням прибутковості підприємства.
У зв’язку з приватизацією в Україні виникла проблема оцінки нематеріальних активів підприємств. Спільним наказом Фонду державного майна України та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97 затверджено Порядок експертної оцінки нематеріальних активів, в якому зазначено види та характеристики нематеріальних активів. Однак у переліку немає деяких об’єктів інтелектуальної власності, наприклад топології мікросхем. Крім того, не враховано відсутність правової бази для ряду об'єктів інтелектуальної власності, належного нормативного забезпечення права власності на програми для ЕОМ, бази даних, науково-технічну інформацію:
У зв’язку з неврегульованістю землеволодіння введено право на користування земельною ділянкою, хоча в усьому світі є право власності на землю. В Україні відсутнє правове або хоча б нормативне чи інструктивне врегулювання інвентаризації нематеріальних активів, що зумовлює розбіжності в їх оцінці.
