11.3. Управління інтелектуальною власністю в епоху Інтернет

Механізм управління прискорення науково-технічного прогресу полягає у тому, щоб, пересуваючись напрямками розвитку науки і техніки, концентрувати наявні засоби на вирішальних напрямках, дати простір масовому використанню надійних, перевірених практикою технічних нововведень, багатократно підвищувати продуктивність праці.

Пріоритетний розвиток одержують електроніка, комплексна автоматизація, індустрія інформатики, технологія виробництва нових матеріалів тощо. Ці напрямки науково-технічного прогресу становлять значний вплив на ефективність засобів праці, технологічних систем у всіх галузях народного господарства.

Зростання ролі інтелектуальної власності, новаторства дає не тільки суттєвий економічний, але і значний соціальний ефект. У цьому процесі реально підтверджується одна з незаперечних переваг інтелектуальної власності, великих потенціальних можливостей суспільства. Інтелектуальна власність сприяє розкриттю природних даних людини, збагачує її духовно, виробляє активну життєву позицію, залучає до управління виробництвом, виконуючи таким чином важливу соціальну функцію.

Новий економічний механізм використання інтелектуальної власності впливає на динаміку ресурсних витрат у виробництві, зокрема на організацію, планування і впровадження новин в народне господарство. Сам процес впровадження технічних новин має три основні стадії: від дослідження до першого виробничого освоєння, від першого виробничого освоєння до масового випуску; від виробництва нововведення до його кінцевого використання споживачем. Поглиблення зв’язку інтелектуальної власності з економікою відповідає завданням у справі вдосконалення господарського механізму і в свою чергу висуває об’єктивні вимоги до організації інтелектуальної власності на міцній економічній основі, підготовки грамотних, добре фахово підготовлених кадрів управління в усіх ланках господарської діяльності.

Сучасні наука і техніка накопичили величезний масив інформаційного матеріалу, що викликало гостру потребу в прискореному обігу знань. Невпинне зростання обсягів інформації в усьому світі призводить до різкого зниження ефективності використання накопичених знань у багатьох сферах людської діяльності: науці, техніці, економіці, політиці, праві, тому що традиційні “ручні” засоби й методи оброки даних не в змозі впоратись з таким потоком інформації, не здатні представити повну і точну картину стану питання, яке викликає інтерес.

Інтернет (Internet) створено в США з метою надання більш швидких та ефективних засобів роботи військовим, дослідникам і викладачам. Проте вже незабаром виявилися додаткові аспекти застосування Інтернету, завдяки яким ця мережа почала збільшуватися лавиноподібно (з двох тисяч базових комп’ютерів у 1985 р. до двохсот мільйонів на початку третього тисячоліття; очікується, що в 2003 р. кількість користувачів Інтернету досягне одного мільярда). Ця мережа обслуговує численну армію користувачів у всьому світі і їх кількість безперервно зростає. Інтернет дає змогу за лічені хвилини або навіть у режимі реального часу розповсюджувати й одержувати різноманітну інформацію, яка містить також і об’єкти авторського та суміжних прав: програми для ЕОМ, бази даних, аудіо- і відеозаписи тощо. Усі ці об’єкти надзвичайно вразливі, оскільки в Інтернеті величезна кількість часто дуже цінної з економічного погляду інформації перебуває в режимі вільного доступу і тому майже безплатно тиражується серед численних споживачів. Тобто на сьогодні є реальні умови порушення прав суб’єктів інтелектуальної власності в Інтернеті.

У Женеві 1996 р. підписано Договір ВОІВ про авторське право та Договір про виконання і фонограми. Ці договори укладалися для врахування значних змін у розповсюдженні інформації на сучасному етапі й доповненні існуючих у цій сфері договорів, а саме: Бернської та Римської конвенцій та угоди TRIPS.

Договори 1996 р. насамперед спрямовано на вирішення питань, зумовлених сучасними цифровими технологіями, зокрема розповсюдженням об’єктів через електронну мережу, тому їх іноді називають Інтернет-договорами.

Одним з питань, пов’язаних з використанням Інтернету, є порушення авторських прав і прав на засоби індивідуалізації осіб – знаки для товарів і послуг, а також фірмові найменування. Суперечки про порушення прав на засоби індивідуалізації найчастіше викликають щодо неправомірного використання в найменуваннях доменів (адрес осіб в Інтернеті) – позначень, які повністю або частково відтворюють фірмові найменування або знаки для товарів і послуг.

Практика свідчить, що під час вибору найменувань доменів в Інтернеті власники інформаційних ресурсів намагаються зупинитися на максимально простих і логічних іменах, що асоціюються у споживачів з конкретним учасником господарського обігу або його діяльністю, який функціонує в конкретному географічному регіоні, державі або у всьому міжнародному інформаційному просторі.

Так, для особи, зареєстрованої в Україні й діючої на українському ринку, з комерційної позиції та зручності для користувачів доцільно мати найменування домну name.ua; для міжнародної корпорації – name.com, для організації, що має регіональний ринок збуту товарів або надання послуг, наприклад у Києві, – name.kiev.ua, де namе – назва особи (юридичної, фізичної): com – міжнародне найменування домену першого рівня, яке зазвичай використовують комерційні організації, иа – географічне найменування домену першого рівня, яке відповідає двосимвольному коду країн світу, виділеному Україні згідно з міжнародним стандартом ISO 3166-1; kiev.ua – географічне найменування домену другого рівня, вибране в системі реєстрації найменувань в Україні.

Отже, найменування доменів – це апаратно-програмний засіб індивідуалізації осіб, який дає змогу споживачам просто й ефективно знаходити у віртуальному просторі відомі їм у господарчому обігу найменування.

Можливість вільного вибору найменування домену породжує й протиправне явище – кіберксвотинг (англ.cybersquatting), яке позначає реєстрацію найменувань доменів, що збігаються із засобами індивідуалізації або подібні до них, з їх наступним недобросовісним використанням як для власних комерційних цілей, так і для пропозиції щодо продажу самим правовласникам засобів індивідуалізації. Якщо в першому випадку подібні дії можна кваліфікувати як недобросовісну конкуренцію, то у другому притягти порушника до відповідальності досить важко, і сторона, зацікавлена в придбанні відповідного найменування домену, часто вимушена його купувати у власника цього найменування.

Беручи до уваги стрімкі темпи розвитку Інтернету і правові питання, що виникають під час користування ним, ВОІВ докладає значних зусиль щодо розроблення відповідної законодавчої бази.

43