2.4. Прогнозування розвитку технологій

Прогнозування технологій. Оскільки конкурентоспроможність товару визначається відношенням якість: ціна, а якість забезпечується технологією, яка, в свою чергу, залежить від “революційності” винаходів, що лежать в її основі, то прогнозування нових технологій слід вважати важливим елементом маркетингу.

Один із методів прогнозування – метод S-кривих. Суть методу полягає в тому, що залежність багатьох процесів і властивостей від часу має форму S-кривої. На початковому етапі (інкубаційний період) параметр змінюється повільно. Потім йде період швидкого зростання, після чого процес (або зміна параметру) уповільнюється, асимптотично наближаючись до якоїсь межі. Це означає, що можливості технології вичерпані і необхідно створити нові (піонерські) винаходи, що дадуть можливість розробити принципово нову технологію, яка має інше обмеження. Наприклад, для відтворення звуку спочатку використовували платівку, потім магнітну стрічку, а зараз – диски для лазерного зчитування, що кожного разу забезпечувало докорінне підвищення якості звуку.

Розглянемо перспективні напрями розвитку ефективної інноваційної політики в авіаційній промисловості.

Результативність державної промислової політики залежить від того, наскільки повно охоплюються основні процеси ринкової трансформації промисловості. Співвідношення основних напрямів реалізації промислової політики безпосередньо залежить від стану промисловості.

На перших етапах реформування промисловості державна промислова політика в основному орієнтувалася на підтримку промислового виробництва та реформування відносин власності через її роздержавлення та приватизацію. У міру переважання приватної власності на перший план висуваються завдання активізації інвестиційної діяльності і прискорення впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Початок виробництва конкурентоспроможної продукції зумовлює як першочергове завдання інтеграцію промисловості України у світове господарство. Обов’язковою умовою розвитку промисловості є інтенсифікація відтворювальних процесів за допомогою засобів структурної та амортизаційної політики.

Розробка цільових комплексних програм застосовується у промисловій політиці тоді, коли ринкові механізми не можуть розв’язати конкретних завдань промислового розвитку. Комплексні цільові програми уможливлюють як взаємне пов’язання строків виконання етапів і робіт, виконавців, ресурси, котрі треба залучити для виконання цілей програми, так і розроблення комплексу економічних, техніко-виробничих, науково-дослідних, організаційно-господарських заходів. Для цього широко використовуються балансовий, нормативний, сітьовий методи планування.

Структура промисловості постійно змінюється. Зміни структури промисловості, які адекватні вимогам ринку, забезпечують позитивний структурний ефект і сприяють розвитку виробництва. Пасивна державна структурна політика, заснована на використанні тільки регулювальної функції закону попиту і пропозиції, може забезпечити структурні зрушення лише через відносно тривалий час і призводить до неефективного витрачання економічних ресурсів. Для прискорення позитивних структурних змін держава застосовує заходи, спрямовані на регулювання структурних зрушень у промисловості. У межах активної структурної політики здійснюються заходи: стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі та його концентрації на капіталомістких напрямах структурної перебудови; стимулювання розвитку виробництв, які прискорюють запровадження досягнень НТП; захисті надання фінансової допомоги підприємствам, які потребують реконструкції, а також згортання виробництва в депресуючих галузях тощо.

Важливим напрямом реалізації промислової політики є розвиток конкуренції і обмеження монополізму. Необхідність таких заходів з боку держави пояснюється неефективністю монопольного виробництва з погляду розподілу й використання ресурсів. Монопольне виробництво завжди пов’язане з намаганням підвищити ціну продукції і знизити обсяги виробництва. Отже, втрати споживачів виявляються на практиці більшими за вигоди від монополізації. Часто-густо підприємства-монополісти намагаються сховати у підвищені ціни зайві витрати на управління, рекламу і реалізацію продукції, зменшення ефективності використання виробничого апарату, необґрунтоване збільшення прибутків, “приховування” їх у собівартості тощо. Щоб протистояти негативним тенденціям монопольного виробництва, застосовуються заходи, спрямовані не на ліквідацію монополій, а на обмеження монопольних позицій на ринку через усунення штучних бар'єрів для інших виробників, тобто на розвиток конкуренції.

Податкове регулювання розвитку промисловості ґрунтується на регулювальній функції податків і є засобом створення сприятливих умов для розвитку як промисловості в цілому, так і окремих галузей і виробництв. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що сутність податкових заходів для стимулювання розвитку промисловості полягає в зменшенні податкового тягаря в пріоритетних галузях і виробництвах та широкому застосуванні відносно цих платників податків системи пільг, що збільшуватимуть привабливість інвестиційних проектів у цих галузях. Основний наголос під час реалізації податкового регулювання розвитку промисловості робиться на результативності наданих пільг. При цьому в меншій мірі застосовується просте звільнення від сплати податків, а в більшій – розширення сфери застосування податкового кредиту, зменшення податкової бази і ставок податків. Наприклад, податкові пільги у вигляді зменшення податкової бази або ставок податків надаються виробникам інноваційного продукту в разі передбаченої законодавством атестації цього продукту і поширюються лише на ті доходи, які створюються внаслідок реалізації інноваційного продукту.