Тема 5: міжнародні економічні інтеґраційні процеси та вільні економічні зони

План

5.1 Міжнародна економічна інтеграція

5.2 Вільні економічні зони

5.1 Міжнародна економічна інтеграція

Економічна інтеграція – зближення та взаємне пристосування окремих національних господарств (економік). Забезпечується концентрацією та переплетенням капіталів, проведенням узгодженої міждержавної економічної політики.

Основні види інтеграційних об'єднань:

1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

2) митний союз, коли вільне переміщення товарів та послуг усередині угруповання доповнює єдиний митний тариф щодо третіх країн;

3) загальний ринок, коли ліквідовуються бар'єри між країнами у взаємній торгівлі для переміщення робочої сили і капіталу;

4) економічний союз, який передбачає на додачу до всіх вище перелічених заходів проведення державами-учасниками єдиної економічної політики.

Внутрішньою суттю інтеграції є процес формування спільного світового господарського простору, сфери підприємництва, що виходить за національні кордони і в межах якої діють єдині економічні, технологічні, правові, соціально-культурні вимоги до суб'єктів виробничої та комерційної діяльності. Інтеграційні процеси охоплюють, перш за все, країни досить високого рівня розвитку, які мають розвинуті взаємні економічні відносини. Компактне розташування країн в одному регіоні, спільні історичні, культурні умови розвитку дають додатковий імпульс інтеграції їх в єдине економічне утворення.

Міжнародна економічна інтеграція стимулюється поширенням дії транснаціональних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ), які, в свою чергу, є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці. ТНК і ТНБ начебто «стягують у вузли» міжнародну економіку, перетворюючись на її своєрідні «нервові центри». Об'єктивно транснаціональні корпорації сприяють формуванню організаційної структури міжнародних економічних відносин, оскільки зосереджують регулювальні функції на транснаціональному рівні.

Інтеграція має кілька рівнів:

– взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

– взаємодія на рівні держав, партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

– інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

Сьогодні у світі нараховується більше 20 державних економічних угруповань.

Історично найактивніше регіональна інтеграція відбувається в Західній Європі. Тут існують два регіональні блоки:

1) Європейський Союз (ЄС): Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Люксембург, Великої Британія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Австрія, Швеція, Фінляндія тощо.

2) Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ): Австрія, Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія, Швеція.

У Східній Європі та Середній Азії роблять перші кроки нові інтеграційні угруповання колишніх республік СРСР, що ґрунтуються на принципі взаємної вигоди (з акцентом на двосторонні відносини):

1) СНД – Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Вірменія, Азербайджан, Грузія;

2) Міжнародна організація Східноєвропейського співробітництва і торгівлі (СЄСТ), котра об'єднує підприємницькі структури Болгарії, Казахстану, Польщі, Росії, Угорщини, України, Чехії, Словаччини.

У Північній Америці:

– Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика.

У Латинській Америці:

– Південний спільний ринок (МЕРКОСУР): Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай;

– Антський пакт: Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія.

Крім вказаних, функціонують:

– Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН);

– Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС);

– Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва;

– Південноафриканський митний союз;

– Західноафриканський економічний і валютний союз тощо.

Різновидом інституційного типу організацій є міждержавні економічні організації (МДЕО). Прикладів міждержавних організацій чимало: ООН, НАТО, ОБСЄ та ін.

Неурядові організації утворюються на основі індивідуального або колективного членства суб'єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Наприклад, до Римського клубу на індивідуальній основі входять видатні вчені - світу; як правило, вони не є членами уряду в своїх державах і уряд не уповноважує їх відстоювати офіційну позицію. Тому члени неурядових організацій мають значно більше свободи в своїх діях, вони можуть висловлювати свою особисту думку, незважаючи на позицію свого уряду.

Як міждержавні, так і неурядові організації за географічним поширенням поділяють на глобальні та регіональні. Глобальні організації об'єднують країни або інші суб'єкти незалежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться. Найяскравішим прикладом такого типу є Організація Об'єднаних Націй, членами якої є переважна більшість країн нашої планети.