Тема: Розвиток політичної думки в Україні та Росії.

• розвиток політичної думки в Київській Русі.

• політичні та правові ідеї козацько-гетьманської держави.

• політичні ідеї в Україні кінця 19 початку 21 століття.

• політичні та правові ідеї в Росії в другій половині 18 початку 19 століття.

**1**

Зазначимо, що історія політичної думки не є однолінійний процесом набуття і поглиблення політичних знань. Вона являє собою арену постійного протиборства (різні політологи говорили про різне походження держави). Зрозуміло, що політичні ідеї та теорії, які створювалися видатними політичними діячами Київської Русі тісно пов'язані з історією нашої держави. Відомо, що політична думка формувалася як на вітчизняному досвіді так і на використанні здобутків західноєвропейських дослідників. Наголосимо, дослідження соціально-політичної думки починається з того часу коли вона знаходить своє відображення у писемній літературі.

Мислителі Київської Русі розуміли державну владу як відносини панування та підкорення. Основними ознаками влади вважали: справедливість, правду, примус і силу. Влада забезпечує захист, порядок і спасіння, а тому їй потрібно підкорятися.

Одна з найбільш ранніх пам'яток давньоруської літератури є "Слово про закон та благодать" Іларіона 1951. Це слово першого київського митрополита слов'янського походження. Іларіон вбачав у сильній князівській владі запоруку цілісності держави. Вважав, що церква повинна служити державі і охороняти централізм. Політичні ідеї правителів Київської Русі відображені у тогочасних літописах. У Лаврентієвському та Іпатівському списках до нас дійшла Повість минулих літ, яка написана приблизно в 1013 році. Одна з центральних ідей – єдність руської землі. Ставиться обов'язок підкорятися князю, засуджує народні повстання. У зв'язку з тим, що влада в княжу добу ототожнювалася з владою князя проблема ідеального правителя тут посідала одне з провідних місць. Найповніший ідеал князя розкритий Володимиром Мономахом у його повчанні. Повчання – це заповіт-звернення Мономаха до своїх синів, настанови державному діячеві, який повинен бути: відповідальним, справедливим, мудрим, утримувати в покої бояр тощо. Він прагнув прищепити дітям християнську мораль, схильність до науки, стриманість. Політична ідеологія київської держави відображена в "Руській правді" – перший писаний слов'янською мовою кодекс законів. Свідчив про зміцнення княжої влади, високо цінувалося людське життя, основними цілями проголошувалася безпека і невід'ємність приватної власності. Часів феодальної розробленості сягає "Слово о полку Ігореві", його автор прихильник сильної княжої влади. Він засуджує інших князів за не погодження політики з київським князем, закликає до об'єднання та розуміє що повне підпорядкування окремих князів Києву неможливо. Важливе місце посідає "моління Данила Заточника" (13 століття), він обґрунтовував єдиновладдя князя, закликав проводити зважену політику, засуджував безглузді феодальні міжусобиці, прихильник середнього достатку, він підкреслює, що надмірне багатство породжує зарозумілість, а бідність – злочинність. Були два напрями: перевага церкві або князю.

**2**

У 14-16 столітті політичні події розвивалися у несприятливому у Київської Русі напрямку, після татаро-монгольської навали Київська Русь перестала існувати як самостійна держава.

Рішучим противником Унії був Іван Вишенський (16-17 століття). Іван Вишенський виступав з критикою влади та шляхти, висунув ідею рівності всіх людей перед богом, заперечував абсолютизм як духовної так і світської влади. Петро Могила (1597-1647) розвинув ідею верховенства православної церкви, виступив за підвищення ролі церкви у державі, був проти втручання держави у церковні справи. Велике значення для характеристики політичної думки другої половини 17 століття має "Синопсис" – перший короткий нарис історії України. Автор Синопсиса – рішучий прихильних сильної центральної політичної влади, схвально ставився до князів, які боролися за об'єднання земель в сильну могутню державу. Новий період української історії розпочався з народного повстання 1648 року. Особливе значення для незалежної України мав Зборівський договір (1649 рік) між Хмельницьким та польським королем. До важливих документів цього часу можна віднести Березневі статті, Гадяцьський трактат, Конституція Пилипа Орлика (Пакт і конституція прав і вольностей війська запорізького). Березневі статті визначали становища України після возз'єднання з Росією, вони передбачали збереження козацьких та міщанських прав, право українців обирати гетьмана, вирішувати питання міжнародної політики, об'єднання держав в першу чергу за для отримання воєнної допомоги.Просвітницький напрям у політиці знайшов глибоке відображення в працях Феофана Прокоповича (1681-1736). Козацькі літописи Григорія Граб'янки та Самійла Величка. У них любов до батьківщини, ненависть до іноземних гнобителів. Скасування гетьманщини у 1764 році також отримало відображення в політичній думці, зокрема Семен Дівович написав "Розмова Великоросії з Малоросією", відстоював право України на автономію. Григорій Сковорода вважав політичну свободу ціллю життя, боротьба проти релігійної нетерпимості.

**3**

З кінця 18 до початку 20 століття Україна перебувала під владою двох імперій, 80% населення в Росії, решта в Австро-Угорщині. Декабристи – князі, офіцери, що пішли проти царя для встановлення нових порядків. Кирило-Мефодіївське Братство 1845-1846 роки, очолював Костомаров, праця "Книга буття українського народу" – перша політична програма для Українців. Т.Г. Шевченко – народна революція, проти кріпосництва. Михайло Драгоманов, Іван Франко, Леся Українка, Стефанович, Ковальський.

Драгоманов відкидав принцип макіавеллізму (мета виправдовує засоби), він стояв за розвиток патріотичного руху. Дмитро Донцов (1883-1973) ідеолог інтегрального націоналізму, інтегральний націоналізм – той що відповідає вищому досягненню людського розуму, його принципи: національна ідея має базуватися на на розумі, а на волі, ідеї, інстинктивному прагненні нації до панування; виховання стремління до боротьби; ґрунтувався на романтизмі та фанатизмі; формування національної еліти. В'ячеслав Лепинськийнаголошує, що патріотів українських та українського патріотизму історія наша за винятком одиниць не знає. Шестидесятники, дисиденти,Радіщев, Герцен, Белінський, Чернишевський, Добролюбов.

Лекція №6 21.02.13