7.Сутність поняття “метод дослідження”.

Метод дослідження- це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв´язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Як пізнавати?».

Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.

Дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за принципом «спроб і помилок».Звісно, що точні і правильні методи - не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження.

Застосування правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод наукового пізнання слід розглядати як регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності_людини. Кожна наука має певну сукупність методів проведення досліджень при вивченні власного предмета, яку можна класифікувати на такі групи:

методи накопичування фактів, що мають відношення до об’єкта дослідження (спостереження, реєстрація, вимірювання);

методи описування фактів або властивостей ідеалізованого об’єкта дослідження та факторів, що відбивають ці властивості, а також явищ (процесів), що досліджуються, розвиток яких визначається цими факторами;

методи аналізу фактів, властивостей, факторів і явищ за різними показниками і критеріями (оцінка, зіставлення, порівняння, класифікація, впровадження, систематизація);

методи обґрунтування наукових висновків, серед яких мають бути такі методи: побудови (синтезу), доведення, оцінки достовірності;

методи вибору і обґрунтування наукових рекомендацій, у т.ч. методи побудови (синтезу), оцінки й оптимізації;

методи інтерпретації та експериментальної перевірки висновків і рекомендацій;

методи техніко-економічної оцінки рекомендацій.

9.Розумово-логічні методи дослідження: методи дедукції та індукції.

Висновки людина одержує індукцією і дедукцією. Особливість цих методів пізнання дійсності полягає у переході знання про одиничне й окреме у знання про загальне і навпаки.Практичне розчленування і поєднання речей передували логічному аналізу і синтезу. Розуміння діалектичної природи цих протилежностей дає змогу з'ясувати їх справжнє місце і значення у русі пізнання до істини.

!!! Індукція (лат. inductio - наведення) - метод пізнання, згідно з яким на основі висновків про часткове роблять висновки про загальне. Наприклад, мідь, залізо, срібло проводять електричний струм. Отже, всі метали проводять струм.Цей метод часто застосовують задля перевірки гіпотез (припущень). Індукція може бути повною, якщо на підставі властивостей елемента, який належить до певного класу, роблять висновок про наявність аналогічних властивостей у всіх елементів цього класу. За неповної індукції роблять висновок про наявність усіх властивостей в елементів даного класу на підставі наявності лише деяких властивостей елементів цього класу. Індукція нерозривно пов'язана з дедукцією.

!!! Дедукція (лат.deduction - відводжу, виводжу) - метод логічного висновку, метод пізнання, заснований на висновках від загального до часткового (особливого). Реалізується вона як виведення певних тверджень (вірогідних висновків) на основі вихідних положень. Приклад дедукції.

Різниця між індукцією й дедукцією в протилежній спрямованості ходу думки. Узагальнюючи емпіричний матеріал, що накоплено, індукція підготовляє ґрунт для висування припущень про причину досліджуваних явищ, а дедукція, теоретично обґрунтовуючи отримані індуктивним шляхом висновки, зменшує їхній гіпотетичний характер і перетворює в достовірне знання.