14. Методи доведення (елементи та форми доведення, прийоми та способи доведення).

Доказ – це процес мислення, результатом якого є встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких вже доведено.

Складовими елементами доказів є: теза, аргумент і демонстрація

Теза – твердження, судження, яке має бути доведене. Це систематизований виклад основних положень, думок, спостережень, в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації тощо.

Аргумент – це підстава, доказ, які використовуються для обґрунтування, підтвердження чогось. Це положення або судження, з якого виводиться теза. Зважаючи на те, що аргумент є твердженням, яке визначає iстинiсть тези, його називають основним доказом.

Демонстрація – це форма зв’язку між аргументами та тезою (макети, таблиці, схеми)

Прийоми i способи доведения в реальних умовах є рiзноманiтними.

Експериментальне доведення спирається на iнформацiю, отриману в ходi експерименту та його результатiв.

Фактологiчне доведення здійснюється за допомогою систематизацiї фактiв.

Аксiоматичне доведення передбачає первiсне формулюваня аксiоми — беззаперечного, зрозумiлого i прийнятного положення, а далi вибудовується доведення, яке грунтується, частiше за все, на кiлькох аксiомах.

Достатньо поширеним є доведення, побудоване на аналiзi властивостей дослiджувавого об’екта. Доведения вiд протилежного здiйснюється шляхом доведення не основної тези, а її вiдхилення — антитези. Доведення на основi класифiкації дослiджуваних факторiв або явищ дозволяє встановити властивостi об’єкта дослiдження і причини його поведiнки.

Доведення за концепцiєю (робочою гiпотезою) спирається на гiпотетичне, тобто наукове припущення, яке містить комплекс ключових положень, що достатньо повно, цілісно i всебiчно розкривають сутнiсть, змiст i особливостi дослiджуваного предмета або явища.

Доведення вiд визначення побудоване на чiткому опису ключових категорiй таким чином, щоб визначення цих категорiй були адекватними реальним явищам i практичному досвiду.

Доказ за концентрацiєю фактів ґрунтується на тому, що доводяться не окремі факти, а їх певна концентрація i конструкція.

16. Полеміка як метод дослідження.

Полеміка – це аргументоване обговорення групою дослідників проблем і способів їх вирішення, висловлення різних точок зору (це стан суперечки при обговоренні або вирішенні проблем). Вона потрібна не для того, щоб відстояти свою думку, а для того, щоб проаналізувати гіпотези з різних точок зору і спробувати прийти до найбільш точного і повного розуміння питання.

Полеміка дозволяє перетворювати припущення в переконання, допомагаючи знаходити додаткові аргументи, відточувати формулювання, зміцнювати позиції і думки, конкретизувати рекомендації, посилювати докази. Але позитивні сторони полеміки тільки тоді будуть ефективні для дослідників, коли вони будуть дотримуватися певних правил:

- формулювання чіткої мети полеміки і проведення її за допомогою питань, висловлювань, доказів, аргументів

- треба намагатись зрозуміти опонента, його позицію, аргументацію, проблеми, мотиви

- визначити поняття, за допомогою яких висловлюються думки і які є підставою

- Уникати абсолютного заперечення правильності думок, ставлячись до них скептично і аналітично, але доброзичливо.

- уточнення позиції за допомогою питань, віднаходження слабких місць в полеміці

- оцінювання висновків і пропозицій, а не автора (його особистих якостей), ставитись з повагою до опонента

- висловлювання позиції чітке, конкретне, лаконічне

- необхідно уникати думки авторитетів, формальних лідерів керівників

- не можна встановлювати істинність думки голосуванням, більшістю, меншістю

- треба уникати абсолютного спростування думок – категоричності

- За допомогою питань уточнювати позиції, мотивувати додаткові аргументи.

- кінцевий результат – рекомендації, підходи

- проводитись не затягнуто в часі