3. Засоби знезаражування умовно пригодного м‘яса.

При деяких хворобах тваринного м'ясо, яке не має змін у м'язовій тканині і при відсутності сальмонел, допускають до переробки на варені ковбасні вироби. Ковбасу варять при 88-900С не менше 1 години, температура всередині батона повинна бути 750С. Свинину можна направити на виготовлення варено-копчених грудинок і корейок. Грудинки варять при 89-900С не менше 1,5 години, корейки - 1 ч.50 хв., В товщі продукту температура повинна бути доведена до 800С. М'ясо хворих тварин, допущене до виготовлення варених і варено-копчених ковбас, а також при виявленні в м'ясі сальмонел, дозволяється переробляти на консерви. Технологічна інструкція з виробництва консервів передбачає температурні режими, що забезпечують надійну стерилізацію сировини. Наприклад, режим стерилізації банки № 12 "Тушкована яловичина" - (20-105-20) / 115, де перша цифра ("20") - тривалість (у хв.) Підйому температури в автоклаві, третя - ("20") - тривалість спуску пара, друга ("105") - тривалість власне стерилізації; в знаменнику ("115") - температура, при якій проводять стерилізацію. Методом заморожування або посолу знешкоджують м'ясо, уражене цистицеркозом. М'ясо свиней заморожують шляхом доведення температури в товщі мускулатури до-120С і витримують 4 доби. М'ясо великої рогатої худоби заморожують до-120С без наступного витримування.

Перед знешкодженням послом м'ясо розрубують на шматки масою не більше 2,5 кг і натирають кухонною сіллю (10% маси м'яса), потім заливають розсолом концентрацією не менше 24% і витримують 20 днів при 240С, досягаючи концентрації солі в глибині м'язів не менше 5,5%.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №_______.

1. Ящур та віспа: етіологія, епізоотологія, діагностика, профіл.

Віспа (Variola) — гостре контагіозне вірусне захворювання різних видів тварин і птиці, що характеризується розвитком на шкірі та слизових оболонках специфічного папульозно-пустульозного висипу, який послідовно проходить стадії формування від розеул до струпів і кірочок. До віспи сприйнятлива людина.

Збудники хвороби — епітеліотропні віруси з родини Poxviridae, які у різних видів тварин морфологічно подібні, але різняться за патогенністю, антигенними й імунологічними властивостями

Епіз.хв.. До віспи сприйнятливі вівці, свині, ко­зи, велика рогата худоба, верблюди, коні, кролі, з птиці — кури, індики, голуби. Більш злоякісно і з високою летальністю (20 - 90 %) хворіє молодняк, особливо в разі ускладнення секундарною мікро­флорою.

Джер.зб. інфекції є хворі тварини, а також перехворі­лі вірусоносії, у яких збудник хвороби зберігається на шерсті та шкірі до 8 тижнів. З організму інфікованих тварин вірус виділяєть­ся з вмістом віспяних пустул, кірочками та відпадаючими струпами, слиною, виділеннями з носа й очей. Факторами передавання збудника можуть бути контаміновані вірусом пасовища, кошари, шляхи в мі­сцях перегону худоби, а також предмети догляду, корми, шерсть, шкури, гній, одяг і взуття обслуговуючого персоналу. У поширенні віспи певну роль можуть відігравати жалкі комахи, воші, мишопо­дібні гризуни, коти та собаки. Зараження відбувається контактно в разі спільного утримання здорових тварин з хворими, через дихальні шляхи, ушкоджену шкі­ру, рідше —і через травний канал. У овець можливе внутрішньоутробне зараження. Хвороба виникає в будь-яку пору року, проте час­тіше з'являється в стійловий період, у холодну й дощову погоду.

Діагноз ґрунтується на виявленні характерної для захворюван­ня віспяної екзантеми, даних аналізу епізоотичної ситуації, а також на результатах лабораторних досліджень.

Лаб.діаг-ка. Включає мікроскопічне виявлення в патологічному матеріалі елементарних тілець, зараження куря­чих ембріонів, а в сумнівних випадках — проведення біопроби на чутливих тваринах.

У лабораторію для дослідження надсилають везикулярну рідину, набрану в капіляри пастерівських піпеток, та цілі папули, вирізані ножицями на межі з неураженою тканиною, які вмішують у флакон з 50 %-м розчином гліцерину. Для вірусоскопії готують тонкі мазки і мазки-відбитки віспяних уражень шкіри й пустул, які після висушу­вання досліджують у нативному стані або забарвлюють за методом Морозова чи Пашена. Під час мікроскопічного дослідження забарв­лених за Морозовим мазків на світло-брунатному фоні препарату ві­русні частинки мають вигляд дрібних округлих елементарних тілець чорного кольору, розміщених поодинці, попарно, короткими ланцю­жками або скупченнями. У забарвлених за Пашеном мазках дрібні округлі елементарні тільця мають темно-червоний колір.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність від­різняти віспу овець і кіз від парші й корости; віспу великої рогатої худоби — від ящуру та нодулярного дерматиту; віспу свиней — від висипу при сальмонельозі, лептоспірозі та ящурі, а також при по­рушеному обміні речовин; віспу коней — від везикулярного стоматиту.

Профіл та заходи боротьби. Передбачають охорону госпо­дарств від занесення та поширення вірусу віспи; захист тварин від за­раження віспою; своєчасне встановлення діагнозу; виявлення, ізоляція та лікування хворих тварин і вакцинацію здорових; ліквідацію хворобі в неблагополучному пункті й запобігання поширенню інфекції в інші господарства; знищення збудника хвороби в осередку інфекції.

Щоб запобігти занесенню віспи овець та кіз, не допускається завезення тварин, кормів та інвентарю з неблагополучних щодо вісп господарств. Усіх новоприбулих овець і кіз упродовж ЗО діб утримують на карантині, під час якого за ними встановлюють постійний ветери­нарний нагляд. Перед введенням до загальної отари овець купають у креолінових ваннах. За кожною отарою закріплюють постійні пасови­ща, водопій та шляхи перегону.

У разі виникнення віспи овець або кіз і підтвердження діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо віспи, вводять карантин, виставляють охоронно-карантинний ветеринарно-мілі­цейський пост з цілодобовим чергуванням. У неблагополучному пункті забороняється введення й виведення всіх видів тварин; пе­регрупування тварин всередині господарства, а також випасання, напування та утримання хворих овець разом зі здоровими твари­нами всіх видів; вивезення з неблагополучного пункту фуражу; використання овечого молока та отриманих з нього продуктів у незнезараженому вигляді; стриження овець неблагополучних отар до зняття карантину; торгівля тваринами і продуктами тваринни­цтва; проведення виставок, ярмарків, базарів; проїзд усіх видів транспорту по неблагополучній території. За неблагополучною отарою закріплюють постійних доглядачів, транспорт, пасовища.

Трупи загиблих тварин спалюють, забороняється знімати шкури та використовувати шерсть із трупів. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових овець та кіз щеплюють проти віспи однією з існуючих вакцин згідно з чинною інструкцією. Проводять також вакцинацію тварин у загро­зливих щодо віспи господарствах.

Ящур (Aphtae epizooticae) — гостра, надзвичайно контагіозна вірусна хвороба свійських і диких парнокопитних тварин, що характеризується короткочасною лихоманкою, розвитком афтозно-ерозійних уражень на слизовій оболонці ротової порожнини, безшерстних ділянках шкіри вінчика, міжратицевої щілини й вимені. На ящур може хворіти людина.

Збудник хвороби — дрібний вірус (діаметром 10 – 30 нм) з родини Picornaviridae, який має сферичну форму. Епіз.хв.. До ящуру найсприйнятливіші велика й дрібна рогата худоба, свині та дикі жуйні. У верблюдів інфекція проходить безсимптомно. Рідко хворіють на ящур буйволи, верблюди, собаки й коти. Однокопитні тварини й птиця до ящуру не сприйнятливі. У молодих, ослаблених і особливо у новонароджених тварин перебіг ящуру більш злоякісний, ніж у дорослих тварин. Джер.зб. інфекції є хворі свійські тварини, які починають виділяти вірус в інкубаційний період і особливо в значній кількості під час клінічного прояву хвороби.

Зараження ящуром відбувається внаслідок контакту з хворими тваринами, а також через контаміновані вірусом корми, одяг та взуття людей, м’ясні продукти, сировину тваринного походження, транспортні засоби. Діагноз установлюють на підставі характерної клінічної картини, епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. У лабораторію надсилають не менш як 5 г стінок та вмісту афт (без ознак розпаду), відібраних зі слизової оболонки язика великої рогатої худоби, з п’ятачка свиней, а також зі шкіри вінчика та міжпальцевої щілини великої й дрібної рогатої худоби, свиней, верблюдів та інших тварин. У разі відсутності афт беруть кров хворих тварин у період підвищення температури тіла та кров тварин, що перехворіли. Від трупів молодняку всіх видів відбирають лімфатичні вузли голови і заглоткового кільця, підшлункову залозу та серцевий м’яз. Для ретроспективної діагностики відбирають проби стравохідно-глоткового слизу. Патологічний матеріал вміщують у флакони з притертими пробками і не пізніше ніж через 6 – 12 год з моменту відбору доставляють у лабораторію для дослідження.

Лаб.діагн.. Передбачає виявлення та ідентифікацію специфічного типового й варіантного антигену вірусу ящуру безпосередньо в патологічному матеріалі, отриманому від тварин з клінічними ознаками хвороби; ізоляцію та індикацію вірусу за допомогою біопроби на білих мишенятах і морських свинках або заражених первинних культур клітин нирок телят і поросят чи перещеплюваної лінії ВНК-21, а також проведенням біопроби на великій рогатій худобі; ідентифікацію вірусу за допомогою РЗК, РДП, ІФА, РН (у культурі клітин методом перехресного імунітету на великій рогатій худобі, морських свинках і вакцинованій рогатій худобі). У лабораторії патологічний матеріал негайно досліджують за РЗК, РДП, РНГА (з антитільним еритроцитарним діагностикумом) і ELISA-тестом для виявлення ящурного антигену та його типізації.

Диф.діагн.. Передбачає необхідність відрізняти ящур від інших захворювань з везикулярним синдромом. Віспа корів Чума великої рогатої худоби Везикулярний стоматит Некробактеріоз

Профіл та заходи боротьби. В нашій країні впродовж останнього десятиріччя захворювань тварин на ящур не спостерігалось. Однак існує велика вірогідність занесення ящуру з неблагополучних щодо цього захворювання держав, з якими постійно підтримуються міждержавні та господарські зв’язки. Тому керівники господарств різних форм власності та спеціалісти ветеринарної медицини зобов’язані систематично проводити профілактичні заходи щодо ящуру і бути добре поінформованими про ефективні методи боротьби з цією хворобою. У разі виникнення підозри щодо захворювання тварин на ящур потрібно негайно визначити точні межі осередку ящуру, неблагополучного пункту та загрозливої зони і організувати проведення відповідних протиепізоотичних заходів. Протиящурні заходи передбачають введення суворих охоронно-карантинних обмежень, здійснення профілактичної вакцинації та знезараження вірусу в зовнішньому середовищі. У разі загрози занесення ящуру в благополучні зони вирішальне значення мають жорсткі охоронні заходи, спрямовані насамперед на повне припинення будь-яких господарських чи адміністративно-громадських зв’язків із зоною поширення ящуру. Необхідна широка роз’яснювальна робота серед працівників тваринництва та населення про небезпеку ящуру, шляхи його занесення та профілактики. У господарствах загрозливої зони забороняється доступ на їх територію сторонніх осіб і транспорту. В разі крайньої потреби доставки на неблагополучну територію продуктів харчування, кормів і медикаментів на межі зони організовують перевалочні пункти, де здійснюють необхідну ветеринарно-санітарну обробку людей і транспорту. Неблагополучне господарство або населений пункт негайно карантинуються, навколо нього визначається загрозлива зона. В порядку здійснення карантинних заходів у межах неблагополучного пункту забороняються всі переміщення тварин, птиці та людей — введення й виведення тварин, торгівля худобою, виставки, проїзд і виїзд людей, заготівельні операції, спільне випасання, напування та утримання хворих тварин разом зі здоровими. За рішенням місцевої влади органів самоврядування встановлюються цілодобові охоронно-карантинні пости, закриваються усі дороги, що ведуть у неблагополучний пункт, з виставленням цілодобових сторожових постів і зазначенням об’їзних шляхів та пізнавальних знаків, які забороняють проїзд транспорту. Регулярно здійснюється профілактична дезінфекція тваринницький приміщень, території та транспорту, що обслуговує ферми. У стійловий період тварин неблагополучних щодо ящуру господарств залишають у приміщенні в умовах суворої ізоляції, а в літній період утримують на спеціально відведеному пасовищі, яке закріплюють за гуртом на весь період карантину. Тут же мають знаходитися й люди, які доглядають за тваринами. Щоб запобігти поширенню ящуру, особливо суворий ветеринарно-санітарний контроль установлюють на скотобазах, м’ясокомбінатах, бойнях, складах тваринної сировини, молокозаводах, маслоробних і сироварних заводах та інших підприємствах з переробки тваринної сировини. У разі виявлення перших випадків захворювання на ящур хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. У випадку масового захворювання худоби на ящур хворих тварин не виділяють, а залишають у спільному ізольованому приміщенні та лікують. Усіх клінічно здорових сприйнятливих до ящуру тварин карантинованої й загрозливої зон після установлення типу вірусу ящуру вакцинують.