Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпрора гос.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
402 Кб
Скачать
☆
  1. Випадки, при яких забороняється забій тварин на м'ясо.

Забороняється відправляти на забійні підприємства тварин:

  • підданих лікуванню сироваткою проти сибірки до закінчення 14 діб, а також щеплених вакцинами до закінчення термінів, зазначених у настановах щодо їх застосування;

  • тварин до 14-денного віку;

  • однокопитих (коней, мулів, ослів та ін.), не малеїнізованих за 3 доби перед забоєм;

  • тварин із невстановленим діагнозом хвороби, які мають підвищену або понижену температуру тіла;

  • тварин, яким застосовували антибіотики, антигельмінтики та інші препарати з лікувальною або профілактичною метою, до закінчення терміну очікування, зазначеного в настановах щодо їх застосування;

  • тварин, оброблених пестицидами, до закінчення термінів, зазначених у настановах щодо їх застосування;

  • тварин протягом 30 діб, а птицю - 10 діб після останнього згодовування їм риби, рибних відходів або рибного борошна;

  • тварин, яким з лікувальною метою вводили гормональні та інші стимулювальні препарати, антибіотики, препарати, які пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію, до закінчення термінів повного виведення з організму, зазначених у настановах щодо їх застосування;

  • птицю за наявності таких ознак: скуйовдженість оперення, набрякання суглобів, синусів голови, сережок, витікання з носа, ока, рота, розладів шлунково-кишкового каналу, наявність віспинок на гребені і сережках. Її переробляють на санітарній бойні або у цеху забою в господарствах, де вона вирощувалася.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №_______.

  1. Бактеріальні хвороби молодняку тварин.

Сальмонельоз (Salmonellosis, паратиф) — інфекційна хвороба молодняку різних видів сільськогосподарських і диких промислових тварин, що характеризується септицемією, токсемією, ураженням травного каналу та органів дихання, а у кобил і овець — абортами. На сальмонельоз хворіє людина.

Збудник хвороби — сальмонели, які належать до роду Salmo­nella і за схемою Кауфмана — Уайта поділяються на 20 родів і 2200 сероваріантів.

Епіз.хв.. На сальмонельоз захворює молодняк різних видів тварин: телята у віці від 10 до 60 діб; поросята — з першої доби народження до 4 міс, переважно відлученого віку; яг­нята — у перші дні життя; лошата заражаються здебільшого в утро­бі матері, значно рідше — через пуповину і з молоком матері; молодняк хутрових звірів — до 2-місячного віку. У дорослих тварин пе­ребіг інфекції безсимптомний, за винятком кобил та овець, які часто абортують. Джер.зб. інфекції є хворі та перехворілі на сальмонельоз тварини, що виділяють збудник з фекаліями, сечею, слиною, витіканнями з носа. Небезпечним резервуаром сальмонельозної інфекції є тварини-бактеріоносії, які впродовж цілого року після зараження виділяють сальмонели з калом і сечею. Факторами передавання збудника можуть стати контаміновані сальмонелами корми, вода, підстилка, предмети догляду, пасовища, загони, одяг та взуття обслуговуючого персоналу..

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період у молодняку триває від кількох годин до 5 - 8 діб. У телят, поросят, ягнят перебіг хвороби гострий, іноді підгострий або хронічний, у лошат — гострий та підгострий.

У телят і ягнят раннього віку за гострого перебігу відміча­ють різке підвищення температури тіла до 41,5 - 42 °С, слабкість, при­гнічення, прискорення пульсу й дихання, відмову від молозива. На­прикінці другого дня з'являється профузний пронос. Виділення ма­ють сірувато-жовтий колір, містять значну кількість слизу у вигляді сіруватих тяжів, бульбашки газу, пізніше з'являються прожилки кро­ві. Телята гинуть упродовж 4-7 діб. У деяких телят сальмонельоз протікає у формі сепсису й закінчується смертю без розвитку ентери­ту. В цих випадках може спостерігатися гострий артрит, кульгання.

У разі виникнення сальмонельозу серед телят 1 — 3-місячного ві­ку хвороба проходить хронічно, з розвитком бронхопневмонії. У хворих телят тривалий час зберігається підвищена температура тіла, спостерігається масовий кашель, особливо зранку під час під­йому, з носової порожнини витікають слизисто-гнійні виділення. Аускультацією виявляють бронхіальне дихання та вологі хрипи. Тривалість хвороби — 1,5-2 міс. У тільних корів можливі аборти.

У лошат перебіг сальмонельозу гострий, характеризується пропасницею, відсутністю апетиту, проносом, іноді гемоглобінурією. Захворілі лошата нерідко гинуть упродовж перших 1-3 діб життя.

Патологоанатомічні зміни. У телят і поросят за гострого пере­бігу сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне за­палення слизової оболонки тонкого відділу кишок та шлунка, кро­вовиливи в дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гіперплазію мезентеріальних лімфовузлів та селезінки, значне збіль­шення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів.

У телят за хронічного перебігу сальмонельозу виявляють знач­ні ураження легень — серозно-катаральну або крупозну пневмонію, осередки некрозу, а також плеврити, перикардити, артрити колін­ного й скакального суглобів. Середостінні та бронхіальні лімфовуз­ли збільшені в об'ємі, іноді в них виявляють сирнисті некротичні осередки жовтого кольору. Селезінка значно збільшена, печінка набрякла, в'яла, з осередками некрозу.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічного обстеження господарства, клінічної картини хвороби, даних розтину трупів за­гиблих чи забитих тварин та результатів лабораторних досліджень.

Лаб.діаг-ка. Передбачає мікроскопічне дослі­дження мазків з патологічного матеріалу та виділених культур, за­барвлених за Грамом або флуоресціюючими сальмонельозними О-сироватками; виділення чистих культур збудника на диференціювально-діагностичних середовищах; ідентифікацію виділених культур за культуральнобіохімічними ознаками; ідентифікацію виділених культур за допомогою пластинчастої РА з саль-монельозною полівалентною О-аглютинувальною сироваткою, потім Н-аглютинувальними сироватками першої і другої фаз.

Диф.діагн.. У поросят під час установлення діагнозу на сальмонельоз потрібно виключити чуму, дизентерію, ешерихіоз (колібактеріоз), вірусний трансмісивний гастроентерит; у телят виключають ешерихіоз (колібактеріоз) і диплококову інфек­цію; у ягнят виключають анаеробну дизентерію; у всіх тварин ви­ключають діарею незаразної етіології.

Лікування. З лікувальною метою широко застосовують антибіо­тики, сульфаніламідні, нітрофуранові та комбіновані препарати. Нині для профілактики й лікування сальмонельозу у телят, по­росят, ягнят, птиці рекомендується Енвет-1, водазоль, споролакт, моноспорин-ПК, біфідумбактерин ветеринарний, хвойна хлорофільно-каротинова паста (В. П. Литвин, 2000).

Профіл та заходи боротьби. Щоб запобігти появі са­льмонельозу в благополучному господарстві, комплектування стада потрібно проводити тваринами з благополучної щодо цього захво­рювання ферми, а в період карантину обов'язково досліджувати си­роватки їхньої крові за допомогою РА, а фекалій — бактеріологіч­ним методом для своєчасного виявлення приховано інфікованих тварин.

Колібактеріоз (Colibacteriosis, ешерихіоз, колібацильоз, колідіарея, колісепсис) — гостре захворювання телят, поросят, ягнят, курчат і молодняку хутрових звірів, що проявляється профузним проносом, зневодненням організму, ознаками тяжкої інтоксикації, іноді — септицемією.

Збудник хвороби — ентеропатогенна кишкова паличка Escherichia coli,

Епіз.хв.. Колібактеріоз уражає новонароджений молодняк усіх видів тварин: телят віком 2-7 днів (іноді до 30-денного віку), ягнят — з перших днів життя до 2 - 3-тижневого віку (іноді до 5 - 7-місячного віку), поросят — з перших днів життя до 20-денного віку, лошат — з перших днів життя, курчат — від 1- до 90-денного віку, а також у період яйцевідкладання, хутрових зві­рів — у віці 1-5 днів, значно рідше — у 6 - 10-денному віці. У по­росят до відділення від свиноматки, а також упродовж наступних 2-3 тижнів колібактеріоз може спостерігатись у формі набрякової хвороби. Колібактеріоз з'являється, як правило, без занесення ззов­ні і може набувати великого поширення зі значним відходом мо­лодняку. У виникненні цієї хвороби вирішальне значення мають такі фактори, як неповноцінна годівля та неправильне утримання корів під час тільності; порушення санітарних вимог під час оте­лення; затримка при випоюванні молозива телятам і його низька якість; відхилення від нормативних параметрів вирощування новонароджених тварин; невиконання ветеринарно-санітарних заходів та правил особистої гігієни обслуговуючим персоналом. Джер.зб. інфекції є хворі та перехворілі телята (ягнята, поросята), а також матері — носії патогенних серотипів кишкової палички, які з фекаліями, іноді з сечею, виділяють у навколишнє середовище зна­чну кількість збудника хвороби. Факторами передавання збудника можуть бути предмети догляду, посуд, повітря, одяг та взуття обслу­говуючого персоналу, контаміновані виділеннями хворих тварин, а також мухи, воші, миші, щури, кроти, різні види птахів (механічні переносники збудника). Зараження відбувається головним чином через травний канал під час випоювання забрудненого кишковими паличками молозива, води, ссання забрудненого вим'я, облизуван­ня контамінованих ешерихіями предметів (годівниці, стіни кліток), особливо до першого одержання молозива.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває кілька годин, перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий. У телят при виникненні захворювання в перші дйі після на­родження спостерігається надгострий перебіг хвороби. У хво­рих тварин відмічають слабкість, коматозний стан та швидкий роз­виток септичних явищ — підвищення температури до 41,5 - 42 °С, прискорення пульсу й дихання, гіперемію й крововиливи на слизо­вих оболонках ротової та носової порожнин, іноді пронос. Телята гинуть у коматозному стані впродовж 1-2 діб. Гострий перебіг хвороби спостерігається у телят 3 - 7-денного віку. Характеризуєть­ся профузним проносом, сильним зневодненням організму, пареза­ми, судомами. Хвороба закінчується загибеллю телят упродовж 3-4 діб. Підгострий перебіг колібактеріозу реєструється у телят 6 - 10-денного віку. Хвороба супроводжується профузним проносом, зневодненням, сильним виснаженням. Загибель багатьох телят на­стає на 7 - 10-ту добу хвороби. Підгострий перебіг захворювання іноді ускладнюється ураженням суглобів і легень.

Патологоанатомічні зміни. При ентеритній формі колібак­теріозу на розтині виявляється виснаження, ознаки rocтрого або катарально-геморагічного запалення тонкого іноді товстого відділу кишок. При підгострому перебігу хвороби знаходять осередкову пневмонію, запальні явища у печінці та нирках. При септич­ній формі спостерігаються явища геморагічного діатезу з кровови­ливами на серозних оболонках. При ентеротоксемічній формі хвороби визначають набряки в різних органах і тканинах, у ділянці повік і кон'юнктивіти. Виявляють значні драг­листі набряки підшкірної клітковини біля основи вушних раковин, навколо очей, у ділянці носа, лоба, трахеї, паху, суглобів.

Патогномонічною ознакою набрякової хвороби у поросят віком понад 2 міс вважають набряки стінок шлунка, особливо його кардіальної частини (товщина досягає 4 см), брижі, стінок товстого відді­лу кишок, легень, мозку. При гістологічному дослідженні виявля­ється часткове руйнування ворсинок тонкого відділу кишок та деге­неративні зміни в печінці, нирках, серцевому м'язі.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клі­нічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів ла­бораторних досліджень.

Лаб.діаг-ка. Передбачає виділення чистої куль­тури ешерихій з патологічного матеріалу, встановлення її патоген­ності, виявлення збільшення титрів аглютинінів у парних сироват­ках крові. У лабораторію для бактеріологічних досліджень відправ­ляють цілий труп, а від великих тварин — голову (головний мозок), трубчасту кістку, селезінку, частину печінки з жовчним міхуром, брижові лімфатичні вузли. Надсилають також частину уражених тонких кишок з їх вмістом. При септичній формі хвороби відбира­ють кров під час гарячки для виділення гемокультур. Для сероло­гічних досліджень направляють парні сироватки крові з інтервалом 14-21 доба.

Диф.діагн.. Колібактеріоз усіх видів молод­няку потрібно відрізняти від анаеробної дизентерії (ентеротоксемії); у поросят — трансмісивного гастроентериту, ентеровірусного гастро­ентериту і сальмонельозу; у телят — диплококової, ротавірусної та коронавірусної інфекції.

Лікування. Слід починати якомога раніше. Хворих тварин ізо­люють, їм призначають дієту, виключають з раціону молоко, яке замінюють сольовими розчинами, ацидофільно-бульйонною культу­рою (АБК), пропіоново-ацидофільною бульйонною культурою (ПАБК), відварами з вівса та лляного насіння. У 1 - 2-денних телят пропускають 2-3 годівлі молозивом (8 - 12 год), телятам старшого віку (3 - 4-денних) його не випоюють цілу добу. Для специфічного лікування застосовують моновалентну колісироватку або антитоксичну сироватку проти колібактеріозу і сальмонельозу сільськогосподарських тварин: телятам віком до 5 днів — 30-45 мл, старшим — 50-60 мл, ягнятам відповідно 15 -20 і 20 - ЗО мл, поросятам — 15-20 і 25 - 35 мл.

Останнім часом для профілактики й лікування колібактеріозу у телят, поросят, ягнят рекомендується Енвет-1, водазоль, споролакт, моноспорин-ПК, біфідумбактерин ветеринарний, хвойна хлорофіль-но-каротинова паста (В. П. Литвин, 2000).

Профіл та заходи боротьби. З метою запобігання занесенню інфекції ззовні треба стежити, щоб під час комплектування ферми великої рогатої худоби не були введені з неблагополучних господарств корови та перехворілі на колібактеріоз телята, які виді­ляють з фекаліями патогенні ешерихії і є джерелом інфекції для здорових тварин.

Стрептококоз (Streptococcosis, диплококоз, диплококова септи­цемія) — інфекційна хвороба молодняку різних видів тварин, що характеризується явищами сепсису, ураженням суглобів, запален­ням легень і травного каналу.

Збудник хвороби — Streptococcus lanceolatus

Епіз.хв.. На стрептококоз хворіє молодняк усіх видів сільськогосподарських і домашніх тварин, а також хутрових звірів з 15-денного до 2,5-місячного віку. Проте ягнята й телята більш чутливі з 3 - 7-денного до 4-місячного віку. У вагітних маток внаслі­док різкого порушення гігієни утримання та годівлі можливі аборти та різні післяродові ускладнення стрептококової етіології (мастити, ендометрити). Виникненню та поширенню хвороби серед молодняку сприяють скупчення тварин, низька температура, протяги, висока вологість у приміщеннях під час зимового стійлового утримання, а також перегрівання на сонці та нестача корму при пасовищному утриманні в зонах з різким континентальним кліматом.

Джер.зб. інфекції є хворі та перехворілі молоді твари­ни, що виділяють патогенні стрептококи з носовими витіканнями, сечею, фекаліями, а також хворі на ендометрит і мастит матки — з молоком та витіканнями з піхви. Факторами передавання збудника хвороби можуть стати предмети навколишнього середовища та до­гляду за тваринами, забруднені виділеннями хворих і перехворілих тварин. Зараження відбувається через дихальні шляхи і травний ка­нал під час ссання інфікованого молозива та молока або поїдання контамінованого стрептококами корму. Захворювання спостерігаєть­ся переважно в період зимово-весняних отелень та окотів, а також за несприятливих умов пасовищного утримання молодняку. Стрептоко­коз проходить у вигляді ензоотій та спорадичних випадків (у лошат). Летальність коливається від 30 до 50 %, може досягати 70 %.

Клін.озн. та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1-2 доби, іноді 7 діб і більше. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий та хронічний. Септична форма хвороби характеризується підвищенням температури тіла до 40 - 42 °С, різким пригніченням, відмовою від корму, прискореним і важким диханням, ціанозом слизових оболо­нок, кон'юнктивітом, виділенням з носової порожнини пінистої рі­дини. У разі забруднення кукси пуповини відразу після родів роз­вивається загальний сепсис, у ділянці пупка спостерігається силь­ний біль, виділення з пупкового кільця сморідного ексудату, гнійні метастази в різних органах, і настає швидка загибель тварини.

Суглобова форма хвороби характеризується гарячкою, при­гніченням, відмовою від корму, важким диханням, ураженням сугло­бів, які припухають, стають болючими, що спричинює кульгання. Не­рідко спостерігається «летючий» характер артритів — зникнення за­палення в ділянці одних суглобів і виникнення в інших. Уразі не­своєчасного лікування загибель тварини настає через 2-3 доби.

Кишкова форма хвороби супроводжується проносом, фекалії пінисті з домішками слизу та крові. У ягнят і поросят часто спосте­рігається ураження травного каналу. Тварини швидко слабнуть, худнуть, очі западають, настає зневоднення організму і загибель на 2 - 3-тю добу хвороби.

Легенева форма проявляється ознаками пневмонії. Домінує кашель, спочатку нечастий і сухий, а потім частий, вологий і болю­чий. Перкусією передніх часток легень визначають осередки приту­плення, аускультацією — вологі хрипи. Спостерігається пропасни­ця, мінливий апетит, виснаження тварини, серозно-слизове виді­лення з носа, іноді — пронос. Перебіг хвороби хронічний. За умови відповідного лікування часто закінчується одужанням.

Змішана форма хвороби визначається картиною гострого сепсису з ураженням органів дихання або травлення.

Стрептококовий поліартрит ягнят за гострого пе­ребігу хвороби супроводжується сильним пригніченням, втратою апетиту, слабкістю, сильним опуханням суглобів, кульганням, по­рушенням здатності стояти й рухатися. Тварини швидко худнуть і гинуть упродовж 3 - 10 діб. За хронічного перебігу основною озна­кою хвороби є опухання зап'ястків та заплеснових суглобів, сильне кульгання. Тривалість хвороби — 1 -2 міс. У вагітних тварин мо­жуть бути аборти, катаральні та катарально-гнійні метрити й мас­тити стрептококової етіології.

Патологоанатомічні зміни. При гострому перебігу хвороби ви­являють крововиливи на слизових і серозних оболонках, серозно-геморагічний ексудат у черевній та грудній порожнинах, гіперпла­зію лімфовузлів, збільшення селезінки, дегенеративні зміни в печі­нці й нирках, гостру застійну гіперемію та набряк легень.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічній кар­тині хвороби, патологоанатомічних змінах та результатах бактеріо­логічних досліджень.

Лаб.діаг-ка. Передбачає мікроскопічні дослі­дження мазків з патологічного матеріалу загиблих тварин, виді­лення чистої культури збудника хвороби з патологічного матеріалу, його ідентифікацію і визначення патогенних властивостей. Для до­слідження в лабораторію направляють патологічний матеріал від 2-3 забитих з діагностичною метою або загиблих тварин — сте­рильну кров із серця, печінку, селезінку, нирки, головний та кістко­вий мозок, трубчасту кістку, передлопаткові та підколінні лімфатичні вузли, а також вміст уражених суглобів, спинномозкову рідину. Від хворих дорослих тварин у лабораторію надсилають абортований плід або головний мозок і кров із серця, проби виділень із шийки матки, проби молока з уражених часток вимені, а від хворих на по­ліартрит ягнят — вміст уражених суглобів. Патологічний матеріал відбирають у період гострого захворювання тварини, яку не лікува­ли антибіотиками, не пізніше ніж через 2- 3 год. з моменту загибелі чи забою тварини.

Диф.діагн.. Потребує виключення таких захворювань молодняку, як сальмонельоз, колібактеріоз, анаеробна дизентерія та пастерельоз.

Лікування. Здійснюється гіперімунною протидиплококовою си­роваткою, яку вводять внутрішньом'язово в ділянці внутрішньої по­верхні стегна телятам у дозі 50 - 100 мл, ягнятам і поросятам — 10 - 20 мл. У разі тяжкого перебігу хвороби введення сироватки по­вторюють через 12 - 24 год. Застосовують пеніцилін у дозі 3-5 тис. ОД/кг маси, біцилін-3 у дозі 3 тис. ОД/кг маси, або біцилін-5. Для лікування стрептококового поліартриту ягнят з тяжким ураженням суглобів дозу біциліну-3 збільшують до 5 тис. ОД/кг. Рекомендують також одночасне застосування сироватки, антибіотиків та сульфаніламідних препаратів (норсульфазол, етазол, сульфапіридазин, сульфадиметоксин), які дають у дозі 0,1 - 0,2 г/кг маси один раз на добу три дні підряд. Проводять симптоматичне лікування (серцеві засоби), застосовують вітаміни В1, В2, B12, C. Поліпшують умови утримання та годівлі хворих тварин. Для лікування лошат викори­стовують материнську кров, яку вводять підшкірно або внутрішньо­венно в дозах 40 - 50 см. Пуповину очищають і обробляють дезінфек­ційними засобами.

Імунітет. Перехворілі на стрептококоз тварини набувають стій­кого імунітету до повторного зараження. Для специфічної профі­лактики стрептококозу в неблагополучних господарствах викорис­товують концентровану полівалентну формолгалунову вакцину проти стрептококозу телят, ягнят і поросят.

Профіл та заходи боротьби. Щоб запобігти появі захво­рювання молодняку на стрептококоз, потрібно здійснювати весь ком­плекс ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов утримання, догляду та годівлі ма­ток і молодняку.

У разі появи захворювання в господарстві вводять обмеження, за­бороняють перегрупування тварин, виведення їх за межі господарства, введення нових груп тварин, кастрацію, обрізання хвостів, а також до­ступ осіб, не пов'язаних з обслуговуванням неблагополучного поголів'я. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують.