Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції 1-10, 29.01.2014.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
664 Кб
Скачать
☆

2. Оздоровча ходьба як вид оздоровчо-рекреаційної рухової активності

Основу механізму ходьби, яка є природним засобом переміщення людини у просторі, становлять кроки, за допомогою яких людина, використовуючи силу м'язів ніг, переміщується, відштовхуючись від ґрунту. При ходьбі кроки і пов'язані з ними рухи рук і тулуба багаторазово й безперервно повторюються в одному порядку. Іншими словами, людина виконує циклічні рухи, і подвійний крок (правою і лівою ногою) складає один цикл рухів. Протягом цього циклу людина спирається на ґрунт то однією ногою, то двома (подвійна опора). У фазі подвійного кроку кожна нога почергово то слугує опорою тілу (опорна нога), то маховим вільним рухом переноситься вперед (махова нога). В момент опори нога приймає на себе тиск тіла, підтримує його і відштовхує подалі вперед. Фактичним джерелом руху при ходьбі слугує робота м'язів. Але сили м'язів як такої замало для переносу тіла у просторі, необхідні також зовнішні сили – реакція опори; впливають також сила тяжіння та опір середовища. Провідну роль у переміщенні при ходьби відіграє реакція опори – сили, що виникають у результаті взаємодії тіла з опорою: вони дорівнюють величині сили дії на ґрунт і протилежні за напрямком. Рухи рук у плечових суглобах викликані їхніми згиначами та розгиначами. Рухи тулуба обумовлюють зустрічні рухи таза плечового поясу й залежать від узгодженої роботи м'язів тулуба.

Оздоровча ходьба за фізіологічним впливом на організм людини належить до ефективних циклічних видів рухової активності аеробної спрямованості. Її слід чітко відрізняти від звичайної та спортивної ходьби. Звичайна ходьба – прогулянкова, пасивна, зі швидкістю до 4 км/год; при ній лише трохи скорочуються чотириглаві м'язи стегна, прямі ноги виносяться вперед на довжину однієї ступні. Порівняно зі звичайною ходьбою оздоровча ходьба характеризується більш високим темпом, більш ритмічними, тривалими і жвавими рухами, які змушують працювати серце й легені інтенсивніше, постачаючи м'язи киснем. Швидкість у прискореному варіанті може досягати 7 км/год, у роботу включаються м'язи гомілки й таза, стопа активно відштовхується від опори за рахунок згинання в кульшовому суглобі. З іншого боку, оздоровчу ходьбу не слід плутати зі спортивною, яка вимагає дотримання регламентованої техніки й характеризується рухами з характерно випрямленими ногами, значними коловими обертами стегон, зігнутими в ліктях руками.

Оздоровча ходьба є найбільш доступним видом оздоровчої фізичної культури, в першу чергу тому, що ґрунтується на найбільш звичному і природному способі переміщення людини, адже у процесі еволюції м'язи людини пристосувалися саме до такого виду роботи як ходьба. Її доступність пояснюється також технічною простотою та оптимальністю фізичних навантажень на м'язи: навантаження на організм при ходьбі знаходиться в межах звичного робочого оптимуму кожного м'язу. Заняття з оздоровчої ходьби не потребують спеціальних приміщень чи обладнання. Водночас вони можуть забезпечити порівняно високе функціональне навантаження, достатнє для суттєвого зміцнення серцево-судинної системи. Інтенсивність прискореної ходьби може досягати зони тренуючого режиму. Проте навіть сумарні тижневі витрати енергії на рівні 2 тис. ккал здатні забезпечити мінімальний (пороговий) тренувальний ефект.

Найбільшою популярністю серед аеробних циклічних тренувань користується, як правило, біг, а оздоровча ходьба як самостійний засіб оздоровчо-рекреаційної рухової діяльності рекомендується здебільшого особам літнього віку або за наявності протипоказань до занять бігом. За відсутності істотних відхилень у стані здоров'я оздоровча ходьба особами молодого та середнього віку з відносно низькими функціональними можливостями здебільшого використовується в якості першого, підготовчого етапу тренування на витривалість. Але ходьба має свої переваги перед бігом. І перша з них полягає в тому, що ходьба може й не потребувати додаткових витрат часу. Багаторічні тривалі навантаження при заняттях бігом можуть шкідливо впливати на суглоби та хребет, оскільки фаза польоту, що відрізняє біг від ходьби, при приземленні стопи на тверде покриття викликає тряску та ударну хвилю, яка досягає суглобів нижніх кінцівок і хребта. Вплив ходьби на систему кровообігу також порівняно зі впливом бігу значно м'якший. Оздоровчу ходьбу можна використовувати в багатьох випадках, за яких заняття бігом протипоказані.

Переваги оздоровчої ходьби перед іншими видами аеробних тренувань загалом зводяться до таких положень: 1) доступність з точки зору вибору маршруту і часу для занять; 2) зведення до мінімуму ризиків отримання травм; 3) легка можливість долати умовності, пов'язані із суспільною думкою; 4) широкі можливості регулювати навантаження за допомогою самоконтролю; 5) можливість підтримувати оптимальні навантаження протягом тривалого часу, яка в основному визначає ефективність ходьби для тренування серцево-судинної системи; 6) можливість у легкий спосіб знімати нервові напруження.

Індивідуальна швидкість ходьби залежить від ширини кроку й темпу (кількості кроків за хвилину). Розрізняють різні види оздоровчої ходьби за темпом: 1) дуже повільна ходьба (60-70 кроків на хвилину, швидкість 2,5-3 км/год); 2) повільна ходьба (70-90 кроків на хвилину, швидкість 3-4 км/год); 3) середня ходьба (90-120 кроків на хвилину, швидкість 4-5 км/год); 4) швидка ходьба (120-140 кроків на хвилину, швидкість 5-6,5 км/год); 5) дуже швидка ходьба (понад 140 кроків на хвилину, швидкість понад 6,5 км/год). Середня довжина оздоровчого кроку приймається в межах 70-80 см.

Існують також різноманітні варіанти оздоровчої ходьби, наприклад: ходьба рівною дорогою, вгору, спуск з гори з різними кутами нахилу з вантажем і без. Одним із них є, наприклад, теренкур – проходження пішого маршруту з природними спусками та підйомами і штучними перешкодами через кожні 150-250 м. Навантаження при такій ходьбі зумовлюється значною мірою силою гравітації. Окрім різних режимів теренкуру, дозування навантажень регулюється зміною кута підйому, кількістю зупинок для відпочинку, його тривалістю, загальним темпом і швидкістю руху.

Корисні впливи оздоровчої ходьби на функціональні системи організму зумовлений її темпом (кількістю кроків за хвилину), довжиною дистанції, технікою ходьби, характером покриття, рельєфом місцевості, одягу і взуття. Деякі з таких впливів мають комплексний характер, об'єктами інших є певні органи й системи організму. Один із важливих комплексних впливів стосується витрат енергетичних речовин, жирів і вуглеводів, пропорційних тривалості і швидкості ходьби. Як правило, спосіб життя сучасної людини похилого віку характеризується дефіцитом енерговитрат, і оздоровча ходьба є тим оптимальним засобом, який може забезпечити необхідні енерговитрати через ритмічні скорочення м'язових груп нижніх кінцівок. Окрім необхідного сумарного обсягу енергії, під час оздоровчої ходьби витрачаються саме ті енергоресурси, які становлять потенційну загрозу здоров'ю – жири і тригліцериди, відповідальні за розвиток серцево-судинних захворювань. Наступний важливий комплексний вплив оздоровчої ходьби полягає в підвищенні аеробних можливостей організму. Ходьба відіграє важливу роль у зменшенні ризиків серцево-судинних захворювань, які ґрунтуються на таких ефектах: зниження вмісту холестерину в крові, жирового компоненту. Доведено, що оздоровча ходьба зменшує ризик серцевих нападів, знижуючи тиск і зменшуючи рівень холестерину в крові. Великі м'язи, що включені в роботу під час ходьби, відіграють роль "периферійного серця", посилюючи потік крові від нижніх кінцівок, органів черевної порожнини, тазу. Регулярні заняття оздоровчою ходьбою підвищують опірність організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища: високих і низьких температур, радіації тощо. Під час ходьби відбувається природний масаж стоп, подразнення активних точок, що на них містяться.

Існують загальні методичні вимоги до техніки оздоровчої ходьби, що стосуються насамперед положення стоп, тіла, правильного дихання. Так, При постановці стопи на опору необхідно уникати так званого "ступору" – натикання краю п'ятки на ґрунт, оскільки це утворює ударну хвилю. Стопи повинні рухатися паралельно одна одній і не повертатися в боки. З метою максимального зниження впливів потрясінь та ударних хвиль необхідно звести до мінімуму вертикальні переміщення тіла при ходьбі, адже саме вони породжують пульсуючі перевантаження і мікровібрації. Тулуб при ходьбі слід тримати прямо, голову також тримати прямо, низ живота має бути підтягнутим. Рухи ногами повинні бути плавними, ритмічними, безперервними, а кроки – пружними. Руки слід тримати зігнутими в ліктях, але не напружувати, кисті рук повинні бути розслаблені.

На заняттях оздоровчою ходьбою необхідно дихати через ніс; при такому диханні повітря очищується, зігрівається та уволожнюється. Ритм дихання має бути узгоджений із ритмом рухів. Дихання через рот допустиме як тимчасове явище для осіб, які ще не мають достатньої практики оздоровчих тренувань. При диханні через рот опір повітрю в 1,5-4 рази менше, ніж при диханні через ніс, а слизова оболонка носу при інтенсивному диханні починає набухати, в ній накопичуються продукти секреторної діяльності. Отже, в окремих випадках підтримувати легеневу вентиляцію на необхідному рівні стає можливим тільки завдяки диханню через рот, але тривалість ходьби при такому диханні необхідно скорочувати до мінімуму, чому може допомогти уважний самоконтроль.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]