2. Вплив спеціально організованої рухової активності на стан здоров'я людини

Наявність зв'язку між фізичною, зокрема руховою активністю і станом фізичного здоров'я людини, зокрема рівнем її фізичного розвитку та фізичної працездатності, доведено багатьма вітчизняними та закордонними вченими. Фізична активність помірної, а іноді й відносно високої інтенсивності прямо чи опосередковано сприяє збереженню та зміцненню здоров'я людини. В період стаціонарного стану життєвого циклу людини використання різноманітних засобів рухової активності є невід'ємною складовою здорового способу життя. З іншого боку, зниження рівня фізичної активності призводить до погіршення стану здоров'я. Це проявляється особливо яскраво, якщо таке зниження супроводжується підвищенням нервово-емоційного напруження.

Останнім часом проблема погіршення здоров'я пересічної сучасної людини через дефіцит рухової активності набула всесвітнього масштабу. Як стверджують учені, частка м'язових зусиль людини в усій енергії, що виробляється на Землі, лише за останні 100 років скоротилася з 94% до 1%. Неважко уявити, наскільки скоротилися усереднені фізичні навантаження на кожну людину. Розраховано, що пересічна сучасна людина через дефіцит рухів "недобирає" необхідних енерговитрат на рівні близько 300 ккал на добу.

Дефіцит рухів має назву "гіпокінезія". Можна виділити різні види гіпокінезії: 1) фізіологічний (вплив генетичних чинників); 2) побутовий (звичка до малорухливого способу життя, знижена рухова ініціативність); 3) клінічний (обмеження рухової активності внаслідок певних захворювань); 4) навчально-професійний (неправильна організація навчально-виховного процесу або професійної діяльності, ігнорування фізичного виховання). Отже, причини гіпокінезії можуть бути як об'єктивними, так і суб'єктивними.

Гіпокінезія викликає цілий комплекс змін у функціонуванні організму, який узагальнено характеризується терміном "гіподинамія". Узагальнено гіподинамічні наслідки гіпокінезії можна звести до того, що всі функціональні системи життєзабезпечення, які працюють на рухову діяльність, поступово зменшують міру реалізації своїх потенційних можливостей. Проблеми зі здоров'ям, пов'язані з гіподинамією, викликані наступними чинниками: 1) зниження рівня функціонування системи організму через недостатню рухову активність призводить до атрофії чи дистрофії її тканин зі зменшенням функціональних резервів; 2) оскільки м'язова активність є одним із механізмів інтеграції функціональних систем організму, його порушення стає причиною функціональної переорієнтації, за якої кожна із систем починає працювати переважно на забезпечення найбільш слабких ланок у системі; 3) зниження рухової активності призводить до компенсаторної перебудови мінерального, жирового, білкового, вуглеводного обміну речовин; 4) гіподинамія сприяє додатковому напруженню центральної нервової системи, що підвищує ризики стресів; 5) вона викликає зміни в імунологічних властивостях організму і терморегуляції.

В дитячому віці гіподинамія часто викликає простудні захворювання. Це викликано тим, що в маленьких дітей терморегуляція працює саме за рахунок високого рівня рухової активності, і її обмеження примушує в цілях профілактики підвищувати зовнішню температуру, що, у свою чергу, викликає зниження м'язового тонусу та адаптивних реакцій, і терморегуляція зміщується в бік більшої тепловіддачі.

Негативними наслідками гіподинамії для здоров'я є поступова атрофія м'язової і кісткової тканин, погіршення адаптації серцево-судинної системи до стандартних фізичних навантажень, зниження показників життєвої ємності легенів, станової сили, підвищення рівня холестерину в крові.

Підтверджено, що дефіцит рухової активності нерідко призводить до появи надлишкової маси тіла. Про масштаби цієї проблеми свідчать дані Всесвітньої організації охорони здоров'я, згідно з якими надлишкова маса тіла на сьогодні є найбільш розповсюдженим захворюванням обміну речовин – воно охоплює майже 1/5 всього населення земної кулі. Як засвідчують учені, наприкінці ХХ століття ожирінням страждало в середньому 20-40% від усього дорослого населення Землі.

Проведені дослідження переконливо доводять, що дефіцит рухової активності прямо пов'язаний із розвитком і багатьох інших хвороб, причому саме тих хвороб, які стали справжньою бідою сучасного людства. Серед них: гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ішемічна хвороба серця та інфаркт міокарда, цукровий діабет, рак, неврози, порушення мозкового кровообігу, обструктивні захворювання легенів, остеопороз і порушення постави, пов'язані з пошкодженням кісткового, м'язового, зв'язочного апаратів. Недостатність рухової активності викликає також функціональну слабкість внутрішніх органів і, відповідно, пов'язані з нею захворювання. Згідно з даними сучасної статистики, названі захворювання або їхні симптоми простежуються у величезної кількості осіб у різних країнах світу. Вони є першими причинами непрацездатності (або зниження працездатності), високої захворюваності та смертності.

З іншого боку, у людей, які ведуть активний спосіб життя, набагато зменшуються ризики серцевих захворювань. Як засвідчують результати досліджень, додаткова спеціально організована рухова активність (з енерговитратами до 2000 ккал на тиждень) поряд із високим рівнем кардіореспіраторної підготовленості є основним чинником профілактики захворювань серця. Оздоровчо-рекреаційна активність впливає на численні чинники ризику розвитку серцево-судинних захворювань, покращуючи показники вмісту холестерину у крові, артеріального тиску, толерантності до глюкози тощо.

Спеціально організована рухова активність покращує не тільки функцію самої м'язової системи, але й усіх життєво важливих органів. Цей вплив реалізується завдяки переключенню рефлексів із м'язів на внутрішні органи. Вона є дієвим засобом попередження остеопорозу – системного захворювання скелету – через вплив на формування маси кісткової тканини. Механічна стимуляція кісткової тканини та фізичні навантаження на скелетні м'язи є одним із основним чинників, що визначають структуру кісток. Фізична активність підвищує таку стимуляцію і знижує рівень деформаційного потенціалу кісток.

Оскільки всі рухи людини здійснюються за участі кори головного мозку, рухова активність відіграє велику роль у нормальній діяльності центральної нервової системи. Для неї необхідний оптимальний приплив сигналів як від внутрішнього, так і із зовнішнього середовища, і збільшення числа імпульсів, що надходять від м'язів, зв'язок і суглобів до мозку, стимулює нервову діяльність, підвищуючи працездатність мозкових клітин.

Позитивний вплив спеціально організованої рухової активності на стан здоров'я характеризується й тим, що з повторенням моторних навантажень рухова функціональна система стає більш міцною, надійною. Завдяки цьому адекватно розвивається м'язовий корсет, формується і зберігається правильна постава.

Як уже було розглянуто вище, для позитивного впливу на здоров'я оздоровчо-рекреаційна рухова активність повинна характеризуватися оптимальними навантаженнями. Іншими словами, користь рухової активності для здоров'я людини обумовлена її певними межами, які фактично залежать від правильного дозування фізичних навантажень. Численними дослідженнями встановлено, що як недостатня, так і надлишкова рухова активність може призвести до патологічних зсувів у стані організму. З огляду на це при дослідженні проблем рухової активності особливої актуальності набуває виявлення параметрів, що визначають оптимальний її рівень для різних груп населення, при цьому мають враховуватися статеві, вікові особливості, стан фізичного розвитку та фізичної підготовленості, функціональний стан організму, його потенційні можливості. Даний постулат слугує підставою для наукових розробок норм рухової активності для різних категорій населення, методичних рекомендацій щодо створення оптимального для них рухового режиму, конкретних методик і програм фізичної підготовки та оздоровлення організму засобами фізичної культури.

Оптимальний режим рухової активності передбачає оптимальне співвідношення обсягів та інтенсивності фізичних вправ при раціональному чергуванні різноманітних засобів фізичного виховання. Такий режим є одним із найважливіших чинників розвитку рухової функції людини. В основу раціонального рухового режиму покладено принцип оптимальності, який дозволяє залучати широкий арсенал засобів фізичної культури, забезпечувати основні інтереси і прагнення людини щодо збереження та зміцнення її здоров'я, комплексно розвивати рухові якості. Такий оптимальний руховий режим потребує проведення на високому методичному рівні комплексу різних форм фізичного виховання, створення необхідних умов для самостійної рухової активності. У найбільш загальному рівні оптимальними вважають такі розміри рухової активності, які повністю задовольняють потребу організму в руховій активності, відповідають функціональним можливостям організму, сприяють зміцненню здоров'я.

В основу норми рухової активності покладено два основних принципи: 1) принцип оптимальної кількості довільних рухів, що виконуються людиною протягом дня; 2) принцип оптимальності фізичних навантажень, що сприяють зміцненню здоров'я та всебічному розвитку організму, відповідно до його функціональних можливостей.