- •1. Розкрити предмет етнографії дитинства
- •2. Розкрийте суть соціологічної концепції дитинства
- •1. Теоретичні основи:
- •2. Основні ідеї:
- •3. Розкрийте суть поняття дитинства у філософії та психології
- •4. Дитинство у педагогіці
- •5. Доведіть значення і роль членів родини у соціалізації дітей.
- •6. Дайте визначення поняття „між поколінна трансмісія етнокультури”. Поясніть в чому полягає її суть.
- •7. Розкрийте особливості стилів виховання виділених Ллойдом Демозом.
- •8. Чим пояснюється зміна образів дитинства в історії культури? Відповідь обґрунтуйте
- •9. Розкрийте суть дослідження історії дитинства французьким вченим-демографом й історика ф.Арієсом.
- •10. Розкрийте значення й особливості пост фігуративного типу культури в історії людства.
- •11. Розкрийте значення й особливості кофігуративного типу культури в історії людства.
- •12. Назвіть основні поняття „екології людського розвитку” у. Бронфенбреннера
- •13. Розкрийте значення й особливості пре фігуративного типу культури в історії людства.
- •14. Розкрийте особливості родильної обрядовості. Наведіть приклади
- •15.Розкрийте особливості ставлення до матері в різних народів
- •16. Що таке ініціації? Яке вони місце посідають в соціалізації молоді? Опишіть один із таких обрядів.
- •18. Обгрунтуйте педагогічні засади дитячої субкультури . Дайте характеристику основним джерелам дитячої субкультури
- •19. Що таке права дитини і як вони реалізуються в сучасному суспільстві?
- •20. Розкрийте суть батьківства як соціокультурного феномену.
- •21. Дайте аналіз „Конвенції прав дитини” з позиції історичного підходу до аналізу дитинства.
- •22. Розкрийте суть проблеми взаємодії дитячої субкультури і цінностей дорослих.
20. Розкрийте суть батьківства як соціокультурного феномену.
Батьківство є важливим елементом сімейної політики оскільки об'єктом сімейної політики в більшості випадків виступає сім'я з дітьми.
У науці батьківство як феномен вивчається в різних галузях: педагогіці, психології, соціології, соціальній роботі. Особливу увагу до феномена батьківства вчені різних галузей науки стали приділяти в останні десятиріччя. За визначенням Р.В. Овчарової батьківство - це соціально-психологічний феномен, що являє собою сукупність знань, уявлень та переконань стосовно себе у батьківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складової батьківства. Як надіндивідуальне ціле батьківство включає в себе подружню пару, яка вирішила дати початок новому життю, та саму дитину.
В літературі сутність батьківства як багатогранного явища тлумачиться в декількох аспектах, а саме розглядається:
- як біологічний, соціокультурний та психологічний феномен; інтегральне психологічне утворення особистості (батька і/чи матері); надіндивідуальне ціле (ми-батьки);
- соціальний інститут, який поєднує два інших інститути – материнство і батьківство (у вузькому розумінні);
- діяльність батьків по догляду, матеріальному забезпеченню, вихованню, навчанню дитини;
- етап в житті людини, який починається з моменту зачаття дитини і не припиняється після смерті дитини;
- як буття, стан, перебування людини в положенні батька;
- об'єктивний факт походження дитини від конкретних батьків, засвідчений актовим записом про народження в органах РАЦС;
- суб'єктивне відчуття людини себе батьком;
- кровне споріднення між батьками і дитиною;
- усвідомлення батьками родинного зв'язку з дітьми.
Треба зазначити, що у період становлення батьківство є нестійкою структурою, яка проявляється у неузгодженості деяких компонентів між батьками, супроводжується періодично виникаючими конфліктними ситуаціями та відрізняється рухомістю структури. Батьківство як багатогранний феномен можна розглядати на двох рівнях, які одночасно є рівнями його формування. На первісному суб'єктивно-особистісному рівні під впливом сукупності факторів макросистеми, мезосистеми і рівня конкретної особистості відбуваються процеси інтеріоризації, становлення і формування компонентів батьківства (цей рівень складається ще до початку сімейного життя, до народження дитини). З народженням дитини під впливом факторів мікросистеми батьківство починає складатися на надіндивідуальному рівні через інтеграцію суб'єктивно-особистісних рівнів батька і матері. На цьому рівні батьківство набуває своєї завершеності.
21. Дайте аналіз „Конвенції прав дитини” з позиції історичного підходу до аналізу дитинства.
Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.
З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.
Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.
Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.
Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.
У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.
Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували.
Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.
Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.
Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини.
Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя.
Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.
Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.
Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.
