- •1. Розкрити предмет етнографії дитинства
- •2. Розкрийте суть соціологічної концепції дитинства
- •1. Теоретичні основи:
- •2. Основні ідеї:
- •3. Розкрийте суть поняття дитинства у філософії та психології
- •4. Дитинство у педагогіці
- •5. Доведіть значення і роль членів родини у соціалізації дітей.
- •6. Дайте визначення поняття „між поколінна трансмісія етнокультури”. Поясніть в чому полягає її суть.
- •7. Розкрийте особливості стилів виховання виділених Ллойдом Демозом.
- •8. Чим пояснюється зміна образів дитинства в історії культури? Відповідь обґрунтуйте
- •9. Розкрийте суть дослідження історії дитинства французьким вченим-демографом й історика ф.Арієсом.
- •10. Розкрийте значення й особливості пост фігуративного типу культури в історії людства.
- •11. Розкрийте значення й особливості кофігуративного типу культури в історії людства.
- •12. Назвіть основні поняття „екології людського розвитку” у. Бронфенбреннера
- •13. Розкрийте значення й особливості пре фігуративного типу культури в історії людства.
- •14. Розкрийте особливості родильної обрядовості. Наведіть приклади
- •15.Розкрийте особливості ставлення до матері в різних народів
- •16. Що таке ініціації? Яке вони місце посідають в соціалізації молоді? Опишіть один із таких обрядів.
- •18. Обгрунтуйте педагогічні засади дитячої субкультури . Дайте характеристику основним джерелам дитячої субкультури
- •19. Що таке права дитини і як вони реалізуються в сучасному суспільстві?
- •20. Розкрийте суть батьківства як соціокультурного феномену.
- •21. Дайте аналіз „Конвенції прав дитини” з позиції історичного підходу до аналізу дитинства.
- •22. Розкрийте суть проблеми взаємодії дитячої субкультури і цінностей дорослих.
5. Доведіть значення і роль членів родини у соціалізації дітей.
Сім’я є першою ланкою соціалізації особистості. Світ сімейного співіснування включає в себе духовний, економічний, соціальний і культурний розвиток. У процесі історичного розвитку суспільства сім’я набула статусу основного соціального інституту. Процес формування сучасної сім’ї проходить у складних, суперечливих умовах сьогодення. Під впливом економічних, соціальних, демографічних факторів втрачається традиційна роль сім’ї. Але незважаючи на це, сім’я в українській традиції базується на пріоритетах взаємності, повазі до особистості кожного члена родини, спільних інтересах та спільній діяльності. З родинних стосунків починаються відносини з сусідами, суспільством, державою і базуються вони на доброзичливості, любові й толерантності. Саме в сім’ї дітям прищеплюються найкращі якості: добро, гідність, ввічливість, повага, освіченість, виховується почуття любові до Батьківщини.
Зміна поглядів на виховання дитини та власне цього процесу — і є історичний розвиток людства. У давні часи, на ранніх стадіях розвитку людського суспільства, дитина не являла собою особливої цінності. В суворих умовах тогочасного життя, з високим рівнем народжуваності й дитячої смертності, факт народження дитини та її смерті не брався близько. Сім’єю для дитини тоді були всі люди, які її оточували. Пізніше, в період раннього середньовіччя, дітей зазвичай віддавали на виховання в монастирі, розлучаючи при цьому з рідними на тривалий час. Стала середньовічна сім’я була патріархальною, в ній дитина повністю залежала від волі батьків. І лише в нову епоху дитина виступає в сім’ї як окрема особистість.
Враховуються її потреби, бажання та інтереси. Сучасна дитина займає чільне місце в родині, виконуючи функцію управлінця, оскільки всі члени сім’ї працюють над забезпеченням саме її потреб. Турботливе ставлення до дітей у сім’ї, любов — це і є результат історичного розвитку сім’ї як соціального інституту.
Сім’я є мікроколективом, який відіграє найважливішу роль у становленні та вихованні особистості. Сім’я робить життя повнокровним. Сім’я дає щастя. Сім’я передає молодій особистості, яка перебуває у процесі становлення, досвід попередніх поколінь. Саме в тісному родинному спілкуванні відбувається первинна соціалізація індивіда.
Батьки в ранньому віці мають виховувати дитину не словами й наріканнями, яких вона не розуміє, а засвоєнням певних навичок із власної поведінки, що стануть основою характеру дитини. У цей період дитина пізнає світ, але за відсутності знань і досвіду вона сприймає його через призму батьківського світогляду. Діти вбирають у себе насамперед те, що чують від батьків і що ті демонструють власним прикладом. У процесі родинної соціалізації діти переймають як позитивні, так і негативні якості поведінки батьків. Тому різного роду суперечки між батьками погано впливають на дітей.
У дошкільному віці діти особливо прив'язані до батьків, і саме в цей період закладаються основні риси їхньої поведінки та характеру. З початком шкільного життя розширюється простір спілкування дитини, вона переходить від ігор до організованої діяльності. Це супроводжується новими відчуттями та життєвими ситуаціями, в яких дитині не завжди легко розібратися без батьківської допомоги. Батьки допомагають дитині порадами, власним прикладом формують манеру поведінки. Особливу увагу становленню особистості дитини батькам слід приділяти в юнацькому віці, коли відбувається процес дозрівання та дорослішання й дитина шукає свої пріоритети. Завдання батьків — ненав’язливо спрямувати її у вірне русло розвитку.
У процесі соціалізації в сім’ї дитина засвоює основні види суспільних відносин — фізіологічних, психологічних, соціальних, економічних і культурних, які забезпечують готовність особистості до життєдіяльності в суспільстві. У сім’ї дитина отримує досвід спілкування з людьми різного віку та різної статі.
З віком для молодої людини центр соціалізації зміщується з сім’ї до групи однолітків, а емоційні зв’язки зі своєю сім’єю дещо слабшають. Однак вчені довели, що це стосується лише певних сфер життя, і для більшості молоді батьки залишаються найближчими людьми.
