Розділ 1. Роль мовлення у розвитку дитини з порушенням слуху

1. Особливості навчання та виховання дітей з порушенням слуху

Дитина з порушенням слуху, як і з нормальним, здатна до навчання і може в процесі соціалізації отримати виховання й освіту, які стануть передумовою її життєдіяльності як члена суспільства.

Здатність до навчання та встановлення відносин з іншими людьми - істотна умова, що дозволяє взаємодіючим з нею особам, які беруть участь у процесі соціалізації, прищепити глухій дитині через виховання і освіту "соціальну природу", передати їй моделі поведінки, які стають основою засвоєння і виконання соціальних ролей (задач) [11, c. 80]. З точки зору освітніх можливостей глуха дитина в змозі нормально закінчити школу і включитися в професійне життя. Основоположна здатність до освіти - це передумова не тільки для виконання глухою людиною соціальних ролей, але і для сприйняття освіти як культурної цінності суспільства.

Комунікативна здатність і комунікативна спрямованість глухої дитини є основою виховного впливу та ознайомлення з нормами і цінностями, які в цілому визнаються членами суспільства. Завдяки вихованню глуха людина отримує через процес ідентифікації та взаємодії з оточуючими основоположні орієнтири для відповідної поведінки в суспільстві. Процеси виховного впливу і управління, які чує дитини здійснюються вже в ранньому віці за допомогою словесних засобів, у дитини з порушенням слуху можуть бути реалізовані невербальним шляхом, за допомогою міміки і жестів.

Глухота з антропологічної та біологічної точки зору являє собою недолік, який позначається на процесі навчання і виховання як ускладнюючий і модифікуючий компонент. Незважаючи на це ускладнення і необхідність розробки альтернатив звичайними засобами виховання і навчання, цільові установки загальної педагогіки залишаються обов'язковими для освіти глухої дитини.

Орієнтування виховання і навчання на норми і цінності чуючих людей вимагає якомога більш раннього початку специфічних цілеспрямованих заходів, які попереджають можливі наслідки порушення слуху. У вузькій дидактико-методичної області іноді необхідний відступ від загальної дидактики, щоб досягти мети. Основними проблемами навчання і виховання є обмежена мовна компетенція глухого і необхідність досягнення мети відносно простими мовними засобами.

Виховання і навчання глухої дитини базуються на її загальній сутності як особистості і соціальної особи і включають всі сфери розвитку особистості. Особлива увага приділяється оволодінню зв’язним мовленням зважаючи на загрозу німоти. Це пояснюється величезним значенням мовлення для психічного розвитку людини. В рамках теорії утворення глухої дитини важливо виділити наступні аспекти формування зв’язного мовлення.

Навчання вербального мовлення - це основа для розвитку особистості, для соціалізації та включення в культуру. Без мовної здатності неможливо сформувати у дитини з порушенням слуху уявлення про явища культури, її цінностях і громадських нормах. Шкільна та професійна освіти особливо залежать від володіння словесної промовою.

Мовлення — це основа для вивчення і реалізації соціальних ролей, передумова для соціальної інтеграції та істотна персональна допомога в індивідуальному орієнтуванні в житті суспільства. Співвідносне з існуючими нормами рольова поведінка і розуміння ролей дають людині необхідну впевненість у поведінці в соціально значущих ситуаціях.

Завдяки навчанню мовлення, стає можливим надавати виховний вплив дитині з порушенням слуху і передавати їй норми і цінності, значущі для суспільства, до якого вона належить. Розуміння глухою дитиною вербального мовлення і володіння нею зв’язним мовленням дозволяють застосовувати до неї словесні засоби виховання.

Оволодіння зв’язним мовленням - це передумова для адекватного розвитку пізнавальної сфери. Засвоєння мови сприяє розвитку мислення, його структурування та диференціювання. Через словесну мову дитина з порушенням слуху набуває здатності абстрактно і логічно мислити, творчо вирішувати проблеми, приймати рішення, використовуючи символічно представлений досвід в процесі планування і прийняття рішень. Володіючи словесною промовою, він досягає більш високого рівня свідомості.

Завдяки сформованому зв’язному мовленню людина набуває здатності враховувати соціальні перспективи у власному мисленні і діяльності. Соціальне навчання і пізнавальна діяльність пов'язані з мовленням.

Формування зв’язного мовлення знаходиться в тісному зв'язку з емоційним і соціальним вихованням. Здатність сприймати емоційно значимі звукові характеристики голосу має величезний вплив на становлення повноцінно розвиненої особистості. Поряд з навчанням мовлення надзвичайно велике значення набуває емоційний розвиток глухої дитини. Головною його метою є попередження виникнення перешкод для взаємодії, спілкування, можливих через порушення слуху. Щоб виховати емоційно стабільну і соціально пристосовану особистість, необхідно використовувати всі компенсаторні можливості у сфері міжособистісних відносин і забезпечити передачу дитині широкого спектра емоційних сигналів та інформації.

Відповідно до сучасних уявлень для формування зв’язного мовлення і навичкам спілкування можна використовувати зоровий аналізатор, дотик, кінестетичні відчуття і залишковий слух [9, c. 43]. В якості додаткових інформаційних каналів існують системи Cued-Speech, фонематичні та графемно-мануальні системи, природні міміка і жести, мова жестів. Значення і функції різних знакових і допоміжних систем при оволодінні мовленням потребують наукового обґрунтування зважаючи на існуючі розбіжностей в експериментальних дослідженнях.

В емоційному вихованні та спілкуванні особливе значення мають жести, міміка, мова рухів, а також можливості шкірної чутливості, які в якійсь мірі замінюють виразність голосу, який зовсім не сприймається або сприймається не повністю.

Поряд з розвитком емоційної, соціальної, мовної та пізнавальної сфер центральне місце у всебічному формуванні особистості дитини з порушенням слуху відводиться ранньому спеціальному розвитку сенсомоторної сфери. У. Хорш, посилаючись на психологію розвитку, розроблену Ж. Піаже, показала, що через порушення, що виникає в звукосприймальній сфері, з'являються вторинні порушення сенсомоторного розвитку, які формуються ще в домовленнєвому періоді і можуть спричинити негативний вплив на формування зв’язного мовлення. Для реалізації комплексної допомоги дитині У. Хорш запропонувала ієрархічно побудовану програму раннього розвитку мовлення, яка містить вправи у візуально-моторній та акустико-моторній областях (ритмічні, музичні та мовно-кінестетичні).

Отже, основоположними у теорії виховання і навчання глухих і слабочуючих дитини виступають наступні положення:

1. Орієнтація на завдання загальної і спеціальної педагогіки. Провідним завданням виховної роботи є формування у дитини здатності до участі в житті суспільства шляхом отримання нею відповідної підготовки, освоєння культурних цінностей, норм і багатств як основи для самореалізації та становлення особистої соціальної відповідальності.

2. Ранній спеціально організований розвиток усіх сфер особистості охоплює емоційний, соціальний, пізнавальний і сенсомоторний розвиток і включає соціальне середовище (педагогічна підтримка рідних і близьких, навчальні заходи).

3. Використання альтернативних засобів виховання і навчання для забезпечення компенсації з метою всебічного гармонійного розвитку особистості.