3. Організація занять з музикотерапії у процесі проведення корекційно-розвивальної роботи

Корекційно-розвивальна програма з музикотерапії, враховуючи психофізичні та вікові особливості дітей, спрямована на допомогу музичним керівникам, вчителям музики, вихователям, та батькам стимулювати та коригувати розвиток дітей дошкільного віку зі складними (комбінованими) порушеннями психофізичного розвитку (дитячий церебральний параліч, затримка психічного розвитку, аутизм, порушення інтелекту, зору, слуху тощо).

В процесі занять з музикотерапії вирішується ряд завдань музичного виховання дитини з особливими потребами:

• корекція психофізичних порушень;

• виховання музичної культури;

• розвиток творчих можливостей і творчого потенціалу.

Важливим є розвиток емоційної сфери дитини і саме на занятті з музикотерапії це можливо успішно виконувати. Музична діяльність, насичена позитивними емоціями, сприяє виконанню завдань, які пропонує керівник, дотриманню правил на занятті, отриманню задоволення від активної участі в іграх, розвитку довільної регуляції діяльності та встановленню контакту між дітьми та дорослими.

Сучасний погляд на місце музикотерапії в корекційно-виховному процесі значно змінився. Вона розглядається не лише як діяльність, яка має певну мету та засоби її досягнення, а є компенсаторним, терапевтичним та мобілізаційним засобом розвитку дитини з комплексними психофізичними порушеннями і виникає як засіб комунікативної потреби дітей та задовольняє її. Тут важливо усвідомити, яка саме організація занять потрібна для реалізації задуманої навчально-розвивальної програми.

Реалізація основних методичних принципів у галузі активної й рецептивної діяльності в музикотерапії відбувається у таких видах корекційно-розвивальної роботи (четверта колонка програми): 1) рухова релаксація та злиття з ритмом музики; 2) музично-рухові ігри та вправи; 3) психоемоційна та соматична (на фізичному рівні) релаксація); 4) вокалотерапія (співи); 5) гра на дитячих шумових і музичних інструментах та ритмічна декламація; 6) рецептивне сприймання музики (чуттєве); 7) музикомалювання; 8) рухова драматизація під музику; 9) гра з іграшками; 10) казкотерапія; 11) дихальні та гімнастичні вправи під музику.

Кожне заняття з музикотерапії відбувається в три етапи: підготовчий, зняття напруги та зарядження позитивними емоціями. Відповідно на кожному етапі використовуються різні музичні твори, які відповідають тематиці заняття та емоційному стану дитини.

Музикотерапія в дитячій дошкільній установі – не лише навчально-розвивальне заняття, а в даному випадку воно є засобом корекції та психотерапевтичного лікування. Музика позитивно впливає на вегетативну нервову систему дитини, є стимулятором мисленнєвих процесів і стабілізатором комунікативних взаємин між дорослим та дитиною в процесі заняття.

Організація заняття з музикотерапії покладає на музичного керівника подвійне навантаження. З одного боку, це навчально-розвивальне заняття, а з другого – творче. Але важливо, щоб у процесі творчої діяльності діти засвоїли певні знання про основи музики та досягли позитивних змін. Для цього важливим є створити такі педагогічні умови, за яких організація занять буде ефективною.

Музично-педагогічна майстерність музичного керівника ґрунтується на певних аспектах:

1. загальнокультурних, педагогічних, теоретичних, психологічних та виконавських знаннях та навичках;

2. гностичних, диригентських, комунікативних та педагогічних вміннях;

3. артистизмі, волі, диригентській та виконавській техніці, музичності, віри в успіх, інтуіції, дарі педагогічного спілкування;

4. практичній реалізації виховного потенціалу музичного мистецтва, просвітницькому та музичному вихованню дітей, любові до музики та дітей;

5. діагностичній, корекційній, прогностичній (здатність пояснювати, передавати знання, навчати), організаторській, комунікативній, дослідницькій та креативній (творчій) функції.

Зрозуміло, що призначення музичного керівника спрямоване на те, щоб донести і передати свою любов до музики дітям та, враховуючи їх особливості, допомогти їм оздоровитися. Тому стосунки з дитиною мають бути надзвичайно гармонійними. Саме таке духовне спілкування формує у позитивне ставлення не тільки до мистецтва, а й до людей, до самого себе, що є важливим для становлення дитини, її інклюзії, інтеграції та адаптації в суспільстві.

В наш прагматичний час музичному вихованню не надається стільки переваг як іншим дисциплінам, що послаблює увагу до цього предмету. Між тим музиці належить чи не найважливіша роль у керівництві почуттями та настроями людини, адже саме музика й співи становлять її природну потребу, яка виявляється вже з раннього дитинства. Заняття музикою створюють об’єктивні умови для виховання дитини, розвитку її сприймання та творчих здібностей. Ця обставина набуває непересічного значення, оскільки їхні можливості досить обмежені.

Розвиток особистості зі складними порушеннями психофізичного розвитку, повнота її соціальної інтеграції багато в чому визначаються професіоналізмом педагога, його особистісними характеристиками, зокрема «естетичною виразністю». Яскраве, точне, інтонаційно багате мовлення, охайність у записах та у всьому веденні навчальних справ (нічого зайвого, що може відволікати дітей), зібраний зовнішній вигляд, доброзичливий тон спілкування з дітьми – ці якості обов’язкові для педагога взагалі. Крім того, у нього має бути гарний естетичний смак і ділові якості, а під час спілкування з дітьми постійно позитивний настрій, який спонукає їх відчувати радість, щастя, спокій, зацікавленість, задоволення від музичних занять. Місія музиканта-керівника дбайливо, обережно, мудро вести дитину крок за кроком до життя.

Організація занять з музикотерапії вимагає від музичного керівника поетапності та поступовості у кроках – від розвитку сприймання музичного матеріалу дітьми до засвоєння ними музичних знань, вмінь та навичок. Зв’язок слова і дії педагогу необхідно формувати протягом тривалого часу, постійно повторюючи досягнуті результати і поступово просуваючись вперед до нових знань. Тому з самого початку занять з музикотерапії керівник поетапно формує спільну діяльність, яка вимагає поступовості. Як наслідок виникає словесна регуляція поведінки дітей, що є основою дисципліни та успішності їх розвитку. Поступове ускладнення вимог та систематичний контроль за виконанням завдань забезпечує ефективність розвитку дитини та корекцію її психофізичних порушень.

Навчити дітей відчувати красу звуків навколо себе починається зі сприймання. Воно є провідною функцією, на основі якої формуються всі інші психофізичні процеси: пам’ять, мислення, уявлення, мовлення тощо. Отже, починаючи зі знайомства дітей з основами музики та її законами, їх підготовки до правильного слухання та сприймання музики; розвитку емоційного відгуку на музику; знайомство з жанрами музики; слухання творів дитячої, народної, класичної та сучасної музики; розвитку музичної пам’яті; формування основ музичної культури треба не забувати, що саме емоції впливають на сферу сприймання.

Позитивні емоції, які виявляються у посмішці, радості та оптимізмі покращують не лише психічний стан дитини, а й змінюють на краще її фізичне самопочуття. Сприймання дітей дошкільного віку з психофізичними порушеннями представляє собою своєрідну систему, що має певні особливості, які негативно впливають на можливості знайомства з музичним світом та його пізнанням. І саме музичний керівник або терапевт допомагає дітям отримати необхідні враження, пояснення щодо будь-якого виду діяльності в процесі занять.

Організовуючи заняття з музикотерапії важливим є створити зацікавленість та викликати інтерес з боку дітей. Для цього необхідно повідомити їм тему заняття, проговорити якомога зрозуміліше його зміст і лише потім давати музичний матеріал для прослуховування. Необхідно розказувати їм, в який історичний період, час і з якою метою був створений даний музичний твір. Слухаючи його відбувається знайомство з різними музичними інструментами. Якщо звучить скрипка, то треба на ній зосередити увагу дитини, показати її на малюнку або дати розглянути, якщо вона є в наявності. Професійне володіння керівника або терапевта грою на музичному інструменті справляє позитивне враження на дітей і забезпечує цілісне сприймання музичного твору в доступній для даної категорії дітей формі. Потім, заохочуючи їх, повторити завдання наступного разу. З часом це завдання для дітей буде звичайним і знайомим.

Для розвитку сприймання музичного матеріалу дітьми організація будь-якого заняття має відбуватися в формі емоційно-насиченої та цікавої гри з безпосередньою участю музичного керівника та яскравою демонстрацією творів у різних видах корекційно-розвивальної роботи. Основні завдання, які вирішуються в іграх та вправах, спрямовані на розвиток і корекцію психофізичних порушень дітей і мають відповідати їх інтересам.

Удосконалення матеріально-технічної бази надає музичному керівнику можливість урізноманітнити форми занять з музикотерапії. Наявність дитячих музичних, шумових та народних інструментів, синтезатор, дерев’яні, пластикові та картонні іграшки, персонажі пісень, іграшки, музичний телефон, дидактичні ігри, музичні сходинки, музичний центр тощо. Все це посилить зацікавленість з боку дітей та забезпечить позитивну емоційність в процесі заняття.

Знайомство з дитячим фольклором відбувається з самого раннього віку. Музичному керівнику необхідно показати зв’язок музичних творів з природою, створити умови для збагачення емоційного досвіду дітей та активізації їх чуттєвої сфери у процесі знайомства з українськими народними традиціями.

Люди здавна вірили в чудодійну силу слова, музики, танцю і сподівалися за їх допомогою досягти здійснення своїх бажань. У дитячому фольклорі (прозові, речитативні, пісенні та ігрові) зібрані твори, що виконуються як самими дітьми, так і дорослими для дітей. Жанри колискових і забавлянь мають виховне та комунікативне значення. Велика роль тут належить інтонації – як мовної, так і музичної. Діти дошкільного віку володіють мовою емоцій і для них важливий настрій дорослих. Вони на нього швидко реагують, тому саме спілкування у цьому віці є дуже важливим. Малюки можуть за допомогою дорослих співати або ритмічно промовляти: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими, але велика кількість – це творчість самих дітей.

Дитячий фольклор не тільки розумово й емоційно збагачує дітей, він задовольняє їх потреби у спілкуванні, надає їм певного життєвого досвіду. Вони, пізнаючи світ, запозичують пісні дорослих, наслідують їх вчинки, обряди, процеси праці. Таким чином, дитина оволодіває навичками необхідними у житті.

Важливим в організації занять, де відбувається закладення основ національної свідомості дітей, повинно стати розуміння оволодіння народною культурою не як сумою вивчених творів, а як створення середовища українських народних пісень: вивчення побуту, укладу життя, народного календаря, народних звичаїв та обрядів.

Для створення у дітей дійсних уявлень про звукову сферу української народної музики дуже важливі зустрічі з носіями традиційної культури, проведення свят і розваг у дошкільних закладах. Все це може відбуватися в садочку або за його межами, тому що багато українських свят ми святкуємо вдома.

Особливу увагу під час добору музичного матеріалу в напрямку закладення основ національної свідомості наймолодшого покоління варто приділяти народним пісням як найважливішому складнику духовної культури українського народу. В дітей формується любов до Батьківщини, розуміння нашої унікальності як нації, відбувається збереження традицій, звичаїв і обрядів українців.

Сама суть музичного фольклору обумовлює участь дітей в різних видах корекційно-розвивальної роботи: рухова релаксація та злиття з ритмом музики, вокалотерапія, гра на музичних інструментах та ритмічна декламація, музикомалювання, казкотерапія тощо. Позитивним моментом під час проведення занять є прослуховування аудіо та відео записів фольклорних гуртів, демонстрація експонатів народно-прикладної творчості, народного костюма тощо (на вибір музичного керівника).

Важливими засобами активізації діяльності дітей є підтримка зацікавленості та успіху в процесі заняття, своєчасна допомога, доброзичливе ставлення, підкреслена похвала та відповідні види корекційно-розвивальної роботи (четверта колонка програми), в яких використовуються різні форми роботи:

• показ або демонстрація, яка безпосередньо знайомить дітей з тими чи іншими музичними інструментами, їх звучанням;

• музично-дидактичні ігри, під час яких діти залучаються до творчої діяльності;

• гра на дитячих шумових та музичних інструментах;

• драматизація народних пісень, яка сприяє корекції їх емоційно-вольової та рухової сфери;

• підготовка та проведення свят і розваг;

• народознавчі та фольклорно-етнографічні заходи;

• концерти;

• комплексні музично-естетичні заняття.

Завдання стосовно організації заняття з музикотерапії мають певні особливості. Це не лише подарувати дітям 25-30 хвилин відпочинку, радості, щастя від спілкування з прекрасним, де діти отримують задоволення, а й сформувати певні знання про музичний світ та навчити практичних умінь в творчій діяльності. Для виконання завдань з організації занять важливим є створення сприятливих умов для їх проведення: комфорт, душевність, гармонійність стосунків, невимушеність атмосфери.

Світ музичного мистецтва – це загадка і для дорослих і для дітей. Одні люди мають більше здібностей, інші менше, але люблять музику майже всі. Тому навчити дітей слухати музику можливо лише зацікавивши, дуже обережно, не перенавантажуючи їх, відчуваючи рух душі кожної дитини. В корекційно-розвивальній програмі вибрані і записані музичні твори, які бажано використовувати для слухання, але здебільшого відповідальність покладається на музичного керівника, який має можливість обирати твори зі списку за власним бажанням. Для розвитку музичного сприймання дітей це не настільки важливо. Найголовніше – це яскравість твору чи пісні для уподобання дітьми, щоб образи, які створюються в їхній уяві були виразними і запам’ятовувалися надовго, а може й назавжди.

Найважливіші моменти організації занять – це певні стадії або кроки для ясної, поступової подачі матеріалу:

1. введення: знайомство-привітання з кожною дитиною (підбір його оригінальної мелодії відповідно до імені кожної дитини);

2. налаштування на позитив;

3. ознайомлення з темою та змістом заняття;

4. пояснення щодо виду корекційно-розвивальної роботи;

5. формування музично-слухових уявлень у певному виді роботи (знайомство з музикою, обговорення);

6. цілісне сприймання твору (узагальнення);

7. завершення музичного заняття: налаштовуємо дитину на внутрішню та зовнішню гармонію (праву руку кладемо на серце і слухаємо його ритм).

Ознайомлення з музичними творами може відбуватися у формі занять-концертів, коли матеріал підбирається знайомий та уподобаний дітьми. Дуже корисно запрошувати на зустріч з дітьми виконавців або музичні колективи з інших самодіяльних або професійних організацій. Сильний емоційний підйом настрою дітей забезпечує відвідування концертів класичної або народної музики, що сприяє підвищенню їх пізнавальної активності та формування у них почуття прекрасного від близького спілкування з мистецтвом. Маючи певний досвід, вони вже з цікавістю слухають та висловлюють власну думку або уподобання. Вони наближаються до музичного мистецтва і воно допомагає їм уподобати різні жанри музики та вибрати близьке для своєї душі.

Позитивно впливати на дихання, серцеву діяльність, травлення та коригувати мовленнєву діяльність, розвивати емоційну сферу дітей, знімати або зменшувати контроль дитини за своїм мовленням і залучати дитину в процес співу наслідуючи інших є метою вокалотерапії. Правила охорони голосу та співу (співати спокійно, не напружувати голос, положення корпусу і голови, звуки не викрикувати,), знайомство з жестами (увага, вступ, закінчення), знайомство зі звуками символами, що визначають вступ (акцент на сильну долю) є змістом занять у даному виді корекційно-розвивальної роботи. Основним завданням в процесі вокалотерапії є навичка правильного дихання, постановка артикуляції голосних звуків (в послідовності у, о, а , і , є, е), виконання вправ на відчуття ритму, виконання вправ на відчуття сильної долі у такті, наслідування співу вчителя та інших, розвиток уміння співати, розучування привітань, регулювання голосом сили звуку, спів з керівником у супроводі музичного інструменту (фортепіано, баян, акордеон) тощо.

Виникає ряд труднощів у роботі над співацькими навичками цих дітей. Оскільки, рухові обмеження дитини із ДЦП позначаються на роботі дихального апарату, на голосоутворенні, артикуляції, міміці та жестах. У деяких спостерігається тиха вокалізація, збіднена міміка, майже відсутність жестів, а інші постійно в русі, змінюють гримаси обличчя, багато рухають руками, часто видають звуки. Тому треба бути уважним до кожного і спостерігати за його поведінкою, щоб вчасно перервати завдання й перейти до іншого або зовсім зупинитися.

З самого початку – це хлопання в долоні ритмічних малюнків, потім під музику тощо. Музичний керівник може використовувати ритмодекламацію тексту пісні з акцентами на сильну долю. Важливо використовувати будь-які склади, які подобаються і краще запам’ятовуються дітьми. Дуже успішним в роботі щодо підготовки дітей до співу є промовляння ритмоскладів. Їх в Україні дуже багато: віршики, загадки, скоромовки, прислів’я, промовляння тощо.

Робота щодо розвитку слуху і ритму у дітей – є одною із найважливіших на заняттях з музикотерапії. І саме вона має бути побудована на основі формування в них емоційного ставлення та інтересу до музичного світу, в якому є місце для всіх і всього: сонечка в небі, дощику, райдузі, зимі, весні, літу, осені, тваринам, людям, героям казок. Все має бути вирішено в простих та зрозумілих дітям формах творчої діяльності. Для створення будь-якого музичного образу у власній діяльності, керівник повинен зосередити свої зусилля на активізації слухових уявлень, формуванні в дітей творчого задуму. Після пояснення та показу прийомів роботи за допомогою дорослого діти ритмічно відтворюють мелодію пісні, акцентують сильну долю в такті, наслідують спів дорослого, інтонують окремі слова, мотиви, музичні фрази, співають музичні привітання з іншими, підспівують окремі слова, музичні фрази.

Організація роботи над дикцією є пріоритетним напрямком в навчанні співу. Навчити дітей зв’язному та чіткому виконанню голосних та приголосних треба разом співпрацюючи із логопедом. Зміст мовленнєвого матеріалу передбачає його актуальність для дітей, можливість реалізуватися у спілкуванні та врахування індивідуальних можливостей кожної дитини. Тобто в ході організації кожного заняття керівник постійно працює над корекцією слухового сприймання та розвитком мовлення, щоб кожна дитина могла як більш повно реалізувати свої потенційні мовленнєві можливості та навчитися чітко промовляти звуки, слідкувати за своєю співочою дикцією, за послідовним звукоутворенням, співати округлим звуком.

Організація занять (музично-рухові ігри та вправи, музикомалювання, рухова драматизація під музику, казкотерапія), на якому поєднуються музика, література, драматизація, малювання, посильний рух, необхідна і сприяє розвитку мислення, мовлення та накопиченню музично-естетичного досвіду.

Змістом навчально-розвивальної програми передбачено систематичне повторення засвоєного музичного матеріалу з метою його закріплення та належного усвідомлення дітьми дошкільного віку.

На заняттях з музикотерапії особливого значення надають формам роботи, які викликають у дітей свідоме, предметне та художнє переживання. Індивідуальна форма роботи є необхідною для виправлення недоліків рухової сфери, орієнтування у просторі, засвоєння мовленнєвого матеріалу тощо і найбільш доречна під час вокалотерапії, грі на музичних інструментах та ритмічній декламації, дихальних та гімнастичних вправах під музику.

Велике значення для формування комунікативних здібностей особистості має колективна форма роботи, яку актуально використовувати під час рухової релаксації та злитті з ритмом музики, музично-рухових ігор та вправ, вокалотерапії, гри на музичних інструментах та ритмічній декламації, музикомалювання, гри з іграшками. Виконання пісень гуртом сприяє розвитку комунікативності, формуванню спільної діяльності в процесі виконання завдань і забезпечує позитивний вплив на розвиток особистості дитини.

Отже, під впливом системних цілеспрямованих занять з музикотерапії у дітей, як правило, формується естетичний смак до музики, уміння слухати й розуміти її, формується уявлення про музичні твори, їх характер, побудову, виражальні засоби, підвищується рівень емоційної чуйності, розвивається музичний слух. Згодом у них з’являються улюблені вокальні та інструментальні твори, навички хорового співу.

Слід зауважити, що загальний успіх занять в дошкільному навчальному закладі залежить від дотримання низки вимог, а саме: умілий добір музичного матеріалу для слухання й виконання, високохудожнє виконання музичних творів, уміле вербальне спілкування з дітьми в ході занять, широке застосування зорової наочності, правильній організації рухів під час слухання музичних творів.

Загалом атмосфера занять з музикотерапії має бути захопливою, динамічною, цікавою, сприяти новим відкриттям як в емоційному, так і в пізнавальному планах. Відвідування занять з музикотерапії має викликати в дітей постійний пізнавальний інтерес, радість від спілкування з мистецтвом і активне свідоме бажання оволодіння елементарними знаннями й вміннями. Так звана «психологічна установка» на сприймання мистецтва повинна починатися задовго до початку заняття, адже «урок мистецтва, що не дає насолоди мистецтвом, не веде до неї, втрачає для дитини всякий сенс, породжує ледарство думки».

Загалом уся педагогічна діяльність має ґрунтуватися на гуманістичних началах, усвідомленні її творчого характеру й ролі у розвитку особистості дитини зі складними психофізичними порушеннями.

Узагальнюючи вищезгадані організаційно-педагогічні умови успішності проведення занять з музикотерапії у дошкільному закладі треба назвати важливі моменти:

• особистість висококультурного та духовного педагога;

• відповідність, поетапність, поступовість та доступність навчального матеріалу для дітей дошкільного віку зі складними психофізичними порушеннями;

• адекватність організації занять специфіці дітей;

• матеріально-технічна база, що забезпечує високоякісними та в достатній кількості музичними інструментами, сучасною технікою, обладнаними кабінетами тощо;

• зв’язок творів музичного мистецтва зі зразками довкілля, створення умов для збагачення емоційного досвіду дітей та активізації їх чуттєвої сфери;

• створення особливої атмосфери та активізація їх діяльності.

В процесі організації занять важливо не стільки досягти певного результату, скільки створити такі умови, які сприяють загальному розвитку дитини та корекції її психофізичних порушень, за яких вона повірить у свої можливості та відчує успіх, задоволення, емоційну піднесеність в процесі будь-якого заняття з музикотерапії. Отже, можна зауважити, що організація занять з музикотерапії вимагає від музичного керівника особливої творчої уяви, фантазії, наполегливості, терпіння в сумісній роботі з дітьми, для яких музичне мистецтво – це шанс на успіх.