Функції фінансів

Розподільна

Контрольна

Стимулююча

Відтворювальна

Рис. 16.2. Функції фінансів

Характерні риси фінансів: мають грошову (натуральну) форму; мають розподільчий (нееквівалентний) характер, на відміну від обміну, якому властива еквівалентність; розподіл ВВП, НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу); акумуляція та використання фінансових засобів здійснюється на безплатній основі.

Серед ознак фінансових засобів можна виділити наступні: виражають відносини власності; перебувають у постійному русі; мають особливі джерела формування; відрізняються за напрямами використання; мають специфічний склад учасників формування, розподілу, викорис­тання.

2. Державний бюджет і бюджетний дефіцит

Фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами, закладами та населенням, називаються бюджетними. Вони, по-перше, виникають у розподільному процесі, обов'язковим учасником яких є держава, і, по-друге, пов'язані з формуванням та використан­ням централізованого фонду грошових коштів, призначених для за­доволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини – багатоманітні, бо опосередковують різні напрями розподільного процесу – між секторами та галузями еконо­міки і територіями країни. Їх реалізація здійснюється через систему установ та організацій. Сукупність бюджетних відносин та відповід­них їм інституцій становить бюджетну систему країни. Її структура залежить від державного устрою країни. Цілісність бюджетної систе­ми забезпечується детальним ув'язуванням доходів та витрат уряду, закріплених в юридичних нормах. У федеральних державах вона трирівнева: федеральний рівень, рівень суб'єктів федерації і місце­вий рівень. У державах з унітарним устроєм бюджетна система дворів­нева – державний бюджет і місцеві бюджети.

Сукупність бюджетних відносин щодо формування та вико­ристання бюджетного фонду країни становить державний бюджет (рис. 15.3).

Державний бюджет

Найбільший централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні держави

Грошове вираження збалансованості надходжень та видатків державної казни за певний період

Головний фінансовий план держави

Державний бю­джет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади.

Суть державного бюджету проявляється в його функціях (див. рис. 15.4).

Функції державного бюджету

Фінансове забезпечення соціальної політики держави

Стимулююча

Перерозподільна

Контрольна

Рис. 15.4. Функції державного бюджету

Будь-який бюджет складається з двох частин:

1) доходи –показує джерела та величину державних доходів;

2) видатки – показує джерела та величину державних витрат.

Головним джерелом формування доходів до державного бюджету:

Податкові надходження від сплати фізичними та юридичними особами загальнодержавних, місцевих податків, зборів, інші обов’язкових платежів. У деяких розвинутих країнах вони досягають 90% усіх доходів центрального бюджету і 70 % на місцевому рівні.

Ця група надходжень включає загальнодержавні податки – податок на прибуток підприємств і організацій всіх форм власності, податок на майно підприємств і організацій, податок з громадян, плату за землю і воду, податок на транспортні засоби, рентні платежі, податок на додану вартість, акцизний збір, мито. Місцеві бюджети до цієї групи доходів включають місцеві податки і збори.

Неподаткові надходження є доходи від власності, надходження від від державної власності, зок­рема плата за оренду державного майна, дивіденди, одержані від ак­цій та інших цінних паперів, що належать державі у господарських товариствах, в тому числі і в процесі приватизації, адміністративні збори, надходження від штрафів та пеня, що стя­гуються за порушення податкового законодавства, фінансові санкції від приватизації державного майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, надходження від внутрішніх і зовнішніх позик і повер­нутих державі позик та відсотків по наданих державою позиках і кредитах.

Цільові бюджетні фонди, зокрема внески до фондів пенсійного, сприяння зайнятості населення, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту насе­лення.

Емісія грошей та офіційні трансферт (кошти, отримані місцевими бюджетами з державного бюджету на безоплатній і незворотній основі).

Видатки державного бюджету включають усі неповоротні платежі незалежно від того, чи є вони оплатними (тобто заплаченими в обмін на щось) чи безоплатними.

Їх здійснення відбувається через асигнування, субсидії, субвенції та дотації. Асигнування – це видатки на утримання державних під­приємств та бюджетних організацій. Субсидіями є допомога держави у грошовій або натуральній формі місцевим бюджетам, юридичним і фізичним особам, іншим державам. Субвенції – це грошова допомо­га, яку виділяють центральні органи влади на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не покривається власними бюджетними коштами з незалежних від них причин економічного розвитку. Вони спрямовуються також на роз­виток соціально-культурної та побутової сфер, розв'язання проблем зайнятості тощо. Дотаціями є допомога з державного бюджету під­приємствам, організаціям та установам для покриття їх збитків. До­тації можуть надаватися і місцевим бюджетам, щоб забезпечити їх збалансованість.

Використання бюджетних коштів визначеними вище каналами пов'язане із бюджетним фінансуванням. Останнє є безповоротним наданням бюджетних коштів підприємствам, установам та організа­ціям на витрати, пов'язані з виконанням державних замовлень, дер­жавних програм, утриманням державних організацій. Здійснюється у формі виділення грошових коштів за певним призначенням для до­сягнення загальнодержавних цілей або для покриття витрат галузей, підприємств, які перебувають на повному чи частковому державному грошовому забезпеченні. Як правило, базується на таких принципах: цільовий характер, нормування коштів та контроль за їх викорис­танням.

Видатки державного бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку. Поточні видатки – це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на поча­ток бюджетного року (держані підприємства, військові потреби), а також фінансування заходів щодо соціально­го захисту населення (заробітна плата державним службовцям, охорона здоров’я, охорона довкілля, освіта), фінансування господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності тощо. Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. До них нале­жать фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробни­чого характеру, структурної перебудови економіки, субсидій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Основними напрямами витрат державного бюджету є такі:

1) фінансування програм підтримки та підвищення життєвого рівня і заходів соціального захисту населення;

2) фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури;

3) фінансування галузей економіки;

4) утримання органів державної влади і управління;

5) витрати на оборону;

6) здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

7) обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

У країнах із соціальною ринковою економікою головне місце посідають витрати на фінансування соціально-культурного розвитку та соціальний захист населення. Їх частка становить до половини бюджетних витрат. Така структура витрат свідчить про соціальну спрямованість бюджетної політики держави. Соціальні витрати бю­джету створюють сприятливі умови для збереження і примноження освітнього, культурного, наукового потенціалу суспільства, зміцнен­ня здоров'я населення, надання допомоги найменш соціально захи­щеним прошаркам населення.

Однією з найважливіших макроекономічних проблем є збалансо­ваність державного бюджету. Оптимальним є таке співвідношення, коли доходи та видатки урівноважуються. Коли видатки бюджету перевищують його доходи, він називаться дефіцитним, а якщо доходи перевищують витрати – профіцитним.

Розрізняють також бюджетний дефіцит:

фактичний – відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

структурний – показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

циклічний – відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Заходами щодо обмеження бюджетного дефіциту є:

1) перехід від фінансування до кредитування;

2) ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

3) зменшення видатків на фінансування військово-промислового комплексу, соціальних програм, державне управління;

4) зміна системи оподаткування.

Дефіцитність державного бюджету є досить поширеним явищем. Воно характерне для більшості країн. Деякі фахівці навіть вважають помірний дефіцит корисним для економічного розвитку. Однак у цілому бюджетний дефіцит негативно впливає на стан економіки і соціальну сферу суспільства. Він породжує державний борг. Це, по суті, сума минулих непогашених бюджетних дефіцитів країни.

Виникнення державного боргу, як правило, зумовлюється таки­ми причинами, як ведення війн, мілітаризація економіки, надмірне розширення державного впливу на економіку, особливо в періоди економічних спадів. Державний борг поділяють на внутрішній і зов­нішній. Внутрішнім є борг уряду країни своїм громадянам. Він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, бо не супро­воджується вивозом за межі країни матеріальних цінностей, а приво­дить до перерозподілу доходів всередині країни. Зовнішній борг – це борг іноземним державам, юридичним і фізичним особам, міжнародним організаціям. Він негативно позначається на становищі країни, ос­кільки призводить до вивезення з країни матеріальних благ для по­гашення боргу. Якщо у країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, їй може бути оголошений дефолт – визнання країни як неплатоспроможної.

Держава, що вається до запозичень, мусить управляти державним боргом:

1. Насамперед це використання законодавчих норм, що регулюють величину державного боргу.

2. Одержання позик у банків та позабюджетних фондів.

3. Зміна відсоткових ставок за позики (конверсія).

4. Зміна умов позики щодо терміну оплати (консолідація).

5. Додаткова грошова емісія.