3. Податки і податкова система

Податки – це примусовий платіж, який держава чи уповноважений нею орган стягує з фізичних та юридичних осіб на підставі чинного законодавства і спрямовує на задоволення загаль­нодержавних чи спільних регіональних потреб. Існує такий вислів „у цьому світі неможливо бути впевненим ні в чому, окрім смерті та податків” (Б. Франклін). Конструкція податку включає певні елементи (див. рис.16.5).

Елементи податку

Податкова ставка

Податкова пільга

Одиниця обкадання

Джерело податку

Об’єкт податку

Суб’єкт податку

Рис. 16.5. Композиція податку

Суб'єкти податку – це фізичні чи юридичні особи, на які зако­ном покладено обов'язок сплачувати податок. Це платник податку, що несе юридичну відповідальність за його сплату.

Об'єкт податку – це предмет, що підлягає оподаткуванню. Ним є різні види доходів: товари і послуги, а також різні форми нагрома­дженого багатства або майна, що підлягають обкладанню податком.

Об'єкт оподаткування безпосередньо пов'язаний із джерелом по­датку. Ним може бути дохід у формі заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти, дивіденду тощо, а також капітал. Зрештою джерелом податку є на­ціональний дохід.

Одиницю обкладання податком називають одиницю виміру об'єк­та податкуВеличина податку на одиницю обкладання називається податковою ставкою. Залежно від структури податку ставки можуть бути твердими або частковими, відсотковими. Тверді ставки встановлюються як абсолютна сума на одиницю обкладання (прикладом є земельний податок). Часткові ставки виражаються у певному відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування. Розрізняють пропорційні, прогресивні та регресивні ставки. Пропорційні ставки побудовані за принципом єдиного відсо­тка до предмета обкладання. Прогресивні ставки збільшуються в міру зростання об'єкта обкладання за простою або складною про­гресією. При регресивній ставці із збільшенням об'єкта оподатку­вання розмір ставки зменшується. При простій прогресії зміна по­даткових ставок стосується усього об'єкта оподаткування, а при складній – об'єкт податку ділиться на частини, кожна з яких опо­датковується за окремою (збільшеною чи зменшеною) ставкою.

Елементом організації податків є також податкові пільги. Вони є повним або частковим звільненням від податку його суб'єкта від­повідно до чинного законодавства. Однією з таких пільг є встанов­лення неоподатковуваного мінімуму, тобто тієї найменшої частини об'єкту оподаткування, що повністю звільняється від сплачування податку. Розрізянють такі види податкових пільг: податкові зижки – за пільговою ставкою оподатковується прибуток, дохід або суб’єкт оподаткування; податковий кредит – із суми податку віднімається сума пільг.

Організація оподаткування включає і способи стягування подат­ків. У податковій практиці розвинутих країн існують три способи: 1) кадастровий; 2) стягування податку до одержання доходу; 3) за декла­рацією.

За формою стягування податки діляться на прямі та непрямі.

Прямі податки накладаються на доходи юридичних та фізичних осіб та їх майно. В Україні до прямих податків відносять податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, плату за землю, податок на транспортні засоби, податок на нерухомість, ренні платежі тощо.

Прямі податки, у свою чергу, набувають двох форм:

реальні (земельний податок, домовий, на грошовий капітал тощо);

особисті встановлюється для конкретного платника особисто (особистий прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій, на доходи від грошових капі­талів, на спадщину, на дарування, на майно та ін.).

Непрямі податки встановлюються у ціні товару і вносяться власником товару при його реалізації. До непрямих податків належать акцизи, податок на додану вар­тість і мито.

Акциз – це непрямий податок на високорентабельні товари, що включається до їх ціни. До них традиційно відносять лікеро-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, легкові авто­мобілі, вироби з кришталю та хутра і інші.

Податок на додану вартість. Це система оподатку­вання товарів на суму вартості, доданої на кожному етапі його ви­робництва і обміну. Об'єктом податку є додана вартість, створена на кожному етапі руху товару. Його джерелом виступає не прибуток як результат економічної діяльності, а частина ціни товару. Вносять його суб'єкти економічної діяльності, а фактично сплачує остаточ­ний покупець товару (споживач). Ставки податку на додану вартість коливаються у межах 10-20%. При цьому вони можуть бути дифе­ренційованими. В Україні зараз ця ставка на рівні 18%.

Мито – встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або з транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом, тобто стягується з імпортних, експортних та транзитних товарів. Класифікація податків здійснюється і за таким критерієм, як по­даткова ставка. Розрізняють пропорційні, прогресивні і регресивні податки. Пропорційним є податок, що складається на основі пропор­ційних податкових ставок. При прогресивному податку його розмір із збільшенням доходу зростає як абсолютно, так і по відношенню до доходу. Тобто при більшому обсязі оподатковуваного доходу частка останнього, що вилучається у вигляді податку, зростає. Коли пода­ток стягується за регресивною ставкою, то його абсолютний розмір із збільшенням доходу зростає, але частка податку у ньому характери­зується тенденцією до зменшення. Такий податок доцільно застосо­вувати тоді, коли є потреба стимулювати збільшення обсягів вироб­ництва понад певну межу.

Залежно від того, який орган влади стягує податок і до якого бюджету він спрямовується, розрізняють загальнодержавні та місцеві податки. Перші визначаються чинним законодавством країни, а другі – місцевими органами влади і самоуправління на підставі чинних законів.

Загальнодержавними податками є: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; акцизний збір; податок на доходи фізичних осіб; мито; податок на нерухоме майно; плата за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення на­вколишнього середовища; збір на обов'язкове страхування; відрахування у пенсійний та соціальні фонди.

Місцевими податками є: податок з реклами; готельно-курортний збір; ко­мунальний податок; ринковий збір; за проїзд транзитного транспорту; збір за припаркування автотранспорту; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь на бігах на іподромі; збір за участь у грі на тоталізаторі; збір за про­ведення місцевого аукціону; збір за використання символіки.

За обєком оподаткування розрізняють :

Податки на доходи фізичних і юридичних осіб – безпосередньо стягуються з доходів (прибутку, заробітної плати, валового доходу та ін.).

Податки на майно – сплачують постійно впродовж усього часу перебування майна у власності, стягуються з рухомого майна (у вигляді дивідендів, відсотків) і нерухомого майна (землі, житла, будинку, будівлі, і особистого, і капільного.

Податки на споживання – сплачуються не під час отримання доходів, а за їх використанням (непрямі податки).

Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України.

Світова практика виробила найзагальніші принципи функціонуван­ня податкової системи (див. рис. 16.6).