9. Які характерні відмінності екстраординарного процесу від формулярного

Формулярний процес був нормальним цивільним процесом не тільки в кінці республіки, але й протягом усього періоду принципату. Однак з встановленням імперії поряд з цим нормальним процесом, розділеним на jus і judicium, розвивається так званий екстраординарний процес, який не знав цього поділу. Поступово екстраординарний процес витісняє процес формулярний і до початку періоду абсолютної монархії стає вже єдиним. Зміна ця відбувалася таким шляхом.  Уже в стародавні часи в таких випадках, коли особа не знаходила собі захисту в цивільному праві Цу формах звичайного цивільного процесу, вона могла звернутися до магістрату захистити її адміністративними заходами влади. Якщо магістрат вважав прохання слушним, то він сам розглядав справу, виносив те чи інше рішення. Такий адміністративний розгляд справи відомий у сфері діяльності різних римських магістратів під час вирішення підвідомчих їм справ. Щодо преторів, то вони, навпаки, порівняно зрідка вдавалися до цього суто адміністративного прийому, надаючи перевагу в даних випадках переведенню справи на шлях звичайного судового розгляду за допомогою інтердиктів, стипуляції тощо. Внаслідок цього екстраординарний процес у період республіки був явищем рідкісним і випадковим.  Але з встановленням імперії сфера застосування екстраординарного процесу чимраз більше поширюється. Імператор як перший в державі магістрат мав право на таке вирішення всяких справ, й імператори дедалі ширше користуються цим правом, беручи на свій безпосередній розгляд справи, які чимось  привернули їхню увагу або про які їх просили зацікавлені особи.

10. Поняття та види позовів

У римському праві позов позначався терміном actio. У класичному римському праві позов - actio визначався як передбачений едиктом магістрату засіб домогтися за допомогою судового процесу рішення, яке відповідало б інтересам даної особи.  Інакше кажучи, позов - це звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Розглянемо найтиповіші з них: позови речові (actio in rem) і позови особисті (actio in personam).

Римляни вважали, що право власності, сервітутне, заставне та інше речове право може бути порушено будь-якою третьою особою. Позов у такому випадку називається actio in rem - речовий позов. Термін actio in rem показує, що відповідачем за цим позовом може бути кожний, у кого виявиться чиясь річ, або той, хто посягне на дану річ. Захист за допомогою речового позову дістав назву абсолютного захисту. Серед речових позовів найпоширеніші віндикаційні та негаторні позови, про які детальніше мова йтиме у наступному розділі.

Позов, який мав назву actio in personam - особистого позову, давався для захисту правовідносин особистого характеру між двома або декількома певними особами. Ці правові відносини випливають, здебільшого, з договору або іншого позадоговірного зобов’язання. Захист за допомогою особистого позову носить назву відносного захисту.

Для повної характеристики римської позовної системи необхідно розглянути ще й інший поділ позовів.

Позов строгого права (actio stricti juris). У цих позовах суддя вирішує справу на підставі букви закону або договору і не має права це порушити, навіть якщо допущена явна помилка.

Позов, що ґрунтується на добросовісності і справедливості (actio bone fidei).

Позов за аналогією (actio utilis). Цей позов був одним із засобів здійснення правотворчості претора без зміни букви закону

Позов з фікцією (actio ficticio).