15. Поняття і види юридичних осіб

В законах 12 таблиць зазначалось про перші юридичні особи- це професійні обєднання ремісників в релігійні корпорації.

У праві ранньої республіки існувало поняття спільної власності членів корпорації.

Згодом юристи почали відрізняти 2 типа юридичних осіб:

• Корпорації

• Товариства

Статус корпорації було сформовано юристом Гаєм таким чином:

• В сфері цивільно-правових відносин вона прирівнюється до фізичних осіб

• Вихід зі складу корпорації окремих осіб не впливає на її становищне

• Майно корпорації відособлене від майнових прав її членів

• Корпорація має право вступати у майнові відносини, але через представництво окремих осіб

Статус товариства відрізняється такими ознаками:

• У кожного члена товариства є певна частка майна яка при вибутті йому виділяєьбся

• Смерть або вихід зі складу одного або кількох членів товариства, тягне за собою припинення договору товариства

• В епоху імперії влада ставилась з недовірям до громадських обєднань

16. Поняття і види спорідненості у римській сімї Про сімейне право древнього Рима може бути сказане перш за все те, що римська родина, як її відображають Таблиці, була родиною суворо патріархальною, тобто яка знаходиться під необмеженою владою домовладця, яким міг бути дід чи батько. Таке споріднення називалося агнатичним, від чого всі "підвладні" домовладцю були один одному агнатами. Когнатичне споріднення виникало з переходом агнату (агнатки) в іншу родину чи з виділом з родини. Так, дочка домовладця, що вийшла заміж, підпадала під владу чоловіка і ставала когнаткою у відношенні своєї кровної родини. Когнатом ставав і син, що виділився з родини, (з дозволу батька). Навпроти, усиновлений і тим самим прийнятий у родину, ставав стосовно неї агнатом - із усіма зв'язаними з тим правами, у тому числі і на законну частину спадщини. Агнатичне споріднення мало безсумнівну перевагу над спорідненням кровним, ког+натичним, у чому не можна не бачити релікт, пережиток родових відносин.

17. І 18 разом

17.Поняття шлюбу, його види

18.Умови взяття шлюбу

Шлюб— "союз чоловіка і жінки, поєднання всього життя, спільність божого і людського права". У канонах римської правової культури шлюб не був тільки приватною справою. Люди не можуть за допомогою власної вигадки визначати, яким повинен бути шлюб, чому в ньому можна слідувати і чого уникати.

Римське право розрізняло два види шлюбу, законний (правильний) римський шлюб і незаконний (неправильний) шлюб. Римський правильний шлюб у ϲʙᴏю чергу історично поділявся на два види:

• шлюб з чоловічою владою;

• шлюб без чоловічої влади .

Правильний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права і допускався лише між римськими громадянами,. Цей шлюб укладався в спеціальних, визна­чених законом формах. Неправильним шлюбом визна­вався союз між партнерами різного права (між римським громадя­нином і жінкою іншого громадянства, між перегринами).

У тих випадках, коли між чоловіком і жінкою існував постійний союз, але вони не володіли необхідними особистими якостями щодо визнання їх сімейного союзу правом, римляни вважали, що такий союз становить собою конкубінат (concubinatus) — природний шлюб.

До виникнення когнатського споріднення сімейні відносини між рабами не мали ніякого значення. Але з того часу римляни певною мірою визнавали і родинні зв'язки рабів, які проявлялися в сімейних союзах рабів — контуберніумах (contubernium).

• Давнім способом або давньою формою укладення шлюбу за згодою була коемпція (coemptio) або купівля чоловіком дружини.

• Другою передбаченою законом формою укладення шлюбу була так звана конфареація (confareatio). Це була релігійна форма, яку застосовували патриції, за якою в присутності свідків і жерців з дотриманням певного церемоніалу і виголошенням визначених уро­чистих слів приносили Юпітеру жертву.

• Найбільш поширеною і простою формою укладання шлюбу був usus, тобто шлюб внаслідок безпосереднього проживання жінки у домі чоловіка протягом року.

Умови вступу до шлюбу. Стоїть сказать, для того, шоб шлюб вважався дійсним, необхідна була одночасна наявність деяких суттєвих і обов'язкових передумов. Від наречених вимагалося володіти jus conubii (право всту­пати в шлюб), мати affectio moritalis (намір подружжя жити саме у шлюбі), бути статевозрілими та укладати шлюб у передбаченій правом формі.

Римський шлюб могли укладати тільки особи, за якими було визнано право вступати в шлюб (jus conubii) як необхідний елемент цивільної правоздатності. Цим правом були наділені тільки римські громадяни.

Римський шлюб міг укладатися тільки тоді, коли союз чоловіка і жінки будувався з наміром жити у шлюбі.

Римський шлюб могли укладати тільки особи, які спроможні були здійснювати природну мету шлюбу, тобто особи, які були ста­тевозрілими: жінки з 12 років, а чоловіки з 14 років.

Для того, щоб здійснити всі правові дії, шлюб повинен був укла­датися у формі, передбаченій законом: coemplio, confereatio та usus.

Крім існування конститутивних умов, при укладенні шлюбу вра­ховували так звані шлюбні перешкоди, тобто обставини, наявність яких може призвести до припинення шлюбу.

Перешкодами для одруження були:

• перебування у шлюбі нареченого чи нареченої на момент укладання шлюбу.

• Римське право визнавало тільки моногамний шлюб.

• душевна хвороба, якщо нею захворів один з наречених до укладання шлюбу.

• Коли хвороба настала після укладення шлюбу, шлюб міг бути збережений або розірваний;

• споріднення. Кровне споріднення не допускало шлюбу.

Споріднення по прямій лінії у всіх випадках було перешкодою для

вступу до шлюбу. По боковій лінії в найдавніші часи не допус­

кались шлюби між родичами виключно до шостого ступеня, в період

республіки і на початок імперії — до другого—третього ступеня.

• Перешкодою до вступу в шлюб було також близьке ϲʙᴏяцтво. Так,

шлюби між усиновителями і усиновленими були заборонені;

• молод­ший брат не міг брати за дружину вдову старшого брата і навпаки.

• Не дозволялися шлюби між дядьком і племінницею, тіткою і пле­ мінником, між опікуном і підопічним.