13. Поняття правоздатності та дієздатності

Здатність бути суб’єктом права – правоздатність (caput) визначалася трьома станами:

свободи, громадянства і сімейного стану:

за станом свободи населення Риму поділялося на дві групи:

вільних і рабів;

за станом громадянства вільні утворюють п’ять груп: римські громадяни, латини, перегріни, вільновідпущеники, колони;

за сімейним станом – глави сімейств та інші члени родини.

Стани могли змінюватися і тоді відповідно змінювався і обсяг правоздатності.

Правоздатність як здатність бути носієм певних прав – виникала з моменту народження. Але в деяких випадках і до народження (в спадкових справах). Момент народження (який має юридичне значення) римські юристи визнавали – відділення дитини від утроби матері та її крик. У мертвої дитини правоздатність не виникала.

Припинення правоздатності:

смерть людини;

продаж у рабство;

полон;

засудження до такого покарання, як довічна каторга.

Повна правоздатність наставала за наявності свободи, римського громадянства і сімейного стану глави сім’ї Правоздатність лише наявність прав, а скористатися ними самостійно особа може при наявності ще й дієздатності.

Дієздатність – це здатність здійснювати юридично значимі дії і відповідати на них. Дієздатність настає з досягненням певного віку, а також залежить і від інших обставин.

Чинниками, які впливали на дієздатність, були:

І. громадянська честь, якої можна було позбавити.

Розрізняли:

1) повне позбавлення честі – це результат покарання судом і пов’язане з втратою громадянства;

2) припинення честі –

.ІІ. Обмеження за статтю.

Жінки в Римі обмежувалися в дієздатності.

І лише за законодавством Юстиніана було встановлено рівноправність чоловіка і жінки.

ІІІ. Обмеження за релігійною приналежністю. За християнських імператорів обмежувалася правоздатність язичників та єретиків. IV. Вікові обмеження. За віком дієздатність громадян поділялася на три групи:

а) недієздатні (діти до 7 років) – infantes;

б) дівчата з 7 до 12 років, хлопці з 7 до 14 років – обмежено дієздатні. Могли вчиняти дрібні правочини. Для здійснення правочинів, спрямованих на припинення прав або виникнення обов’язків, то потрібна була згода опікуна. Правочини, здійснені без згоди опікуна, забов’язували неповнолітніх тільки в межах збагачення, одержаного за цією угодою.

14.Правове становище вільновідпущеників

Відпущений на волю раб назив. Вільновідпущеником(лібертин). Причому він набував статусу свого володаря.

Коли володар відпускав вільновідпущеника то вільновідп. повинен давати клятву володарю. Вільновідп. Від римських громадян відрізнявсь за обсягом публічних прав, а також у цивільно-правовій сфері. Статус вільновідп. Був у певній залежності від свого колишнього володаря(патрона) і його сімейства.

Клятва – обіцянка, а саме сприяти патрону в публічних справах.

Після смерті без заповіту спадщину вільновідп. Передавали володарю.Багаті вільновідп. Повинні віддавати певну частину спадщини володарю.