Квиток №2

1. Французька «шістка».

Французька шістка — творча група шести французьких композиторів, об'єднаних новаторським підходом до музики. Існувала в 1917-1925 роках. Групу створили учні та послідовники композитора Еріка Саті. Учасники групи відстоювали національну специфіку музичної мови проти іноземних впливів.

Склад групи:

• Жорж Орік;

• Луї Дюре;

• Артур Онеггер;

• Даріус Мійо;

• Франсіс Пуленк;

• Жермен Тайфер.

Ідейним натхненником та старшим товаришем групи вважався композитор Ерік Саті. Однак, потім через різні особисті обставини й конфлікти роль ідейного натхненника молодих композиторів перейшла до Жана Кокто.

Практично всі члени групи «Шістка» неодноразово у своєму житті заявляли про деяку умовність цього об'єднання, зробленого в чисто рекламних, газетних цілях.

Спільні акції групи «Шістка» були нечисленні. В 1921 році вони опублікували «Альбом Шістки» — збірник п'єс для фортепіано соло, що включало добутку всіх шести композиторів. У тому ж році п'ять композиторів із шести (крім Дюре, що поїхав із Парижа в той момент) брали участь у роботі над музикою до балету «Молоді на Ейфелевій вежі» на лібрето Кокто. Надалі учасники групи працювали індивідуально й зустрілися всі разом тільки через тридцять років.

2. Арам Ілліч Хачатурян концерт для скрипки з оркестром d moll.

Ця музика передає характерне для композитора пристрасне захоплення земною красою.

Цей твір належить до числа найпопулярніших творінь радянської музики. Ця популярність багато в чому пов'язана з гарними якостями твору. З особливою силою тут проявився дар композитора створювати музику, що спирається на народну творчість. У концерті не використано справжні народні мелодії, але весь він є вираженням вірменської народної пісенності.

Композитор, слідуючи традиціям, варіює мелодії, обплітаючи їх мереживом, орнаментом, «грає» ритмами, оркестровими барвами, перекликами оркестру з солюючою скрипкою. Святковий, піднесений, захоплений тон концерту викликає асоціації з квітучою природою Вірменії.

Твір дуже складний для виконання і вимагає від скрипаля величезної майстерності. Але це не просто віртуозність заради віртуозності, вона є засобом вираження змісту музики, її життєрадісності, святковості.

Концерт присвячений відомому скрипалеві Давиду Ойстраху, який і був першим виконавцем цього твору. У концерті 3 частини, які малюють 3 різні картини з життя народу, поетичні замальовки природи Вірменії. У центрі їх лірична пісня, яку обрамляють 2 танцювальні частини. 1 частина відкривається енергійним і наполегливим оркестровим вступом, яке відразу ж вводить слухача у сферу активної дії. Чіткий пружний ритм і танцювальний характер відрізняють головну партію сонатного allegro. Ця тема, що виконується солюючою скрипкою, близька народній музиці Закавказзя. Побічна партія своєю імпровізаційністю нагадує спів народних співаків-ашугів. У розробці, що складається з 3 розділів, піддаються розвитку всі 3 теми. Результатом цього розвитку стає зближення цих тем, коли плавна мелодія побічної партії наповнюється енергійними ритмами, а танцювальна головна партія стає більш ліричною. Як і належить, розробка завершується блискучою віртуозною каденцією скрипки.

У репризі всі теми варіюються, обростають підголосками, рух стає все більш динамічним. Завершує 1 частину кода, яка стверджує вольовий мужній образ 1 частини. 2 частина найліричніший образ концерту. Це своєрідна «пісня без слів», яка «співається» на тлі прекрасного кавказького пейзажу. Ця музика як гімн сонця, краси, природи. 3 частина – грандіозна картина народного свята. Все в ньому повно руху, вогню, енергії. Це ніби спільний танець, з якого час від часу виділяються солісти. Рух танцю поступово стає все більш стрімким. Оркестр наслідує народні інструменти.

Велике значення в драматургії концерту грає кода фіналу: в стрімкому русі проносяться теми 1 частини. Для творчості Хачатуряна характерні оптимізм, життєствердження. В цьому концерті драматичні та ліричні образи 1 частини перетворюються в образи народного свята.