Квиток №6

1. Творчий портрет Сергія Прокоф’єва.

Сергій Сергійович Прокоф'єв (11 (23) квітня 1891-5 березня 1953) — російський радянський композитор.

Музика Прокоф'єва отримала заслужену оцінку не тільки на Батьківщині, а й в усьому світі. У своїй творчості композитор уклав душевне багатство і сердечність, продовжуючи слідувати високим ідеям людинолюбства і співчуття. Протягом 45 років творчих пошуків в музичному стилі Прокоф'єва відбулося багато змін: він розвивався, змінювався і обростав все новими засобами виразності. Поряд з іншими реформаторами 20 століття Сергій Сергійович Прокоф'єв продовжував слідувати свіжим віянням в музиці. Він відкидав старі традиції композиторів-романтиків, які дотримувалися неспішності й витонченості в своїх творах, і по-своєму інтерпретував традиції класиків російської музики.

Твори Прокоф'єва, наповнені нестримною енергією, напором, рухом, новизною і розкутістю, викликали неоднозначну оцінку. Творчість Сергія Прокоф'єва має схожі риси з нововведеннями багатьох діячів того часу в літературі, живописі, театрі. Своєрідний підхід музиканта проявляється в ліриці. Твори зарубіжного періоду життя Прокоф'єва відрізняються своєю виразністю, соковитістю, жвавістю та барвистістю. Велику роль у просуванні Прокоф'єва як виконавця зіграв Сергій Дягілеві. У кращих музичних салонах Європи Сергій Прокоф'єв виступав як піаніст, виконуючи власні твори. В Італії великий успіх принесли його фортепіанні вечори. Роки життя, проведені Прокоф'євим за кордоном, не відразу принесли успіх, але з часом він зайняв почесне місце серед яскравих імен західного музичного світу.

Пізній стиль періоду 1930-40-х років відзначений стриманістю, глибиною і народністю. Композитор звертається до історичних тем, проникає в глибину людських думок і цінностей.

На батьківщині він завжди брав активну участь у культурному житті країни, виступаючи на сторінках газет і даючи численні концерти.

2. Дмитро Шостакович симфонія №7.

Симфонія №7 C dur op. 60 «Ленінградська» — симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, один з найвідоміших симфонічних творів 20 століття.

Створювалась композитором в 1941-2 роках. Перші 3 частини написані в Ленінграді (закінчені в серпні 1941 року). Фінал симфонії (4 частина), завершений в лютому 1942 року, композитор дописував у Куйбишеві. Уперше виконана в березні 1942 року в місті Куйбишеві, а 9 серпня 1942 твір прозвучав у блокадному Ленінграді, диригував Карл Ілліч Еліасберг.

Склад оркестру потрійний із включенням 6 труб, 6 тромбонів та 8 валторн (роздріблені на 2 секції).

Ця симфонія особливо відома так званим епізодом «нашестя» з 1 частини, в якому 18-тактова маршова тема, акомпонована повторюваним ритмом малого барабану, проходить 12 разів, з кожним разом все більш динамічно. Структурно цей епізод заміщає розробку сонатної форми.

Традиційно цей марш розглядають як образ німецького нашестя, тоді як головна й побічна асоціювались з образом радянського народу. В той же час пізніші дослідники звернули увагу на схожість головної теми та теми «нашестя», яка починається як ракохід першої теми.