Квиток №4

1. Арнольд Шенберг – засновник нововіденської школи.

Арнольд Шенберґ (13 вересня 1874-13 липня 1951) — австрійський композитор, художник, педагог, музичний теоретик і диригент. Найбільший представник музичного експресіонізму, засновник Нововіденської композиторської школи, автор технік додекафонія і серійної техніки.

Вважається одним з найвпливовіших композиторів початку 20-го століття.

Твори першого періоду (ор. 1-10, 12-14) продовжують традиції пізньоромантичного мистецтва Вагнера, Брукнера, Штрауса та Малера. В той же час вже ранній творчості Шенберґа притаманні лаконічність викладу ідеї і прозора фактура. Критики відзначають також логічність розвитку і структурну чіткість у його творах, а також майстерну поліфонічну техніку, що зближує його з Брамсом. Серед найзначніших творів секстет «Просвітлена ніч» (1899) та симфонічна поема «Пелеас і Мелізанда» (1902).

З 1909 починається другий етап творчості Шенберґа, що характеризується відмовою від тональної системи та утвердженням атональності, що спирається на дисонансах без розв'язання у консонанс. Пропонує новий прийом вокального виконавства шпрехґезанґ (дещо середнє між вільним інтонуванням мови та співом).

2. Дмитро Шостакович опера «Катерина Ізмайлова».

Катерина Ізмайлова (первісна назва — «Леді Макбет Мценського повіту») — опера Шостаковича в 4 діях та 7 картинах за повістю Лескова.

В опері події повісті переосмислені. Образ Катерини протиставляється темному царству, вона стає жертвою обставин. Із надзвичайною психологічною силою і виразністю музика розкриває трагедію жінки, що намагається боротися із насиллям за допомогою насилля. Скоївши злочин, Катерина не знаходить щастя. Її мучать докори совісті, галюцинації. В опері показано переродження людини, що щиро прагне щастя, однак через закони несправедливого світу перетворюється на злочинця.

З величезною силою зображений світ, що губить Катерину. Але не менш сильно й глибоко втілена лірична стихія, яка найбільш повно виражена в образі Катерини з її тугою за любов'ю й щастям. Надзвичайно виразно змальовані й інші персонажі: брехливий, підлий, лицемірний Сергій, грубий і жорстокий самодур Борис Тимофійович, боягузливий і паскудненький Зіновій Борисович.

Опера молодого композитора вразила зрілістю, майстерністю, проникливістю, глибиною, яскравою емоційністю. Вона залишається однією з вершин оперного мистецтва 20 століття.

Квиток №5

1. Творчий портрет Ігоря Стравінського.

Ігор Федорович Стравінський — російський композитор та диригент українського походження. Син співака Федора Гнатовича Стравінського.

Творчість Стравінського вирізняється образно-стилістичною різноманітністю.

У російський період (1908-початок 20-х років) Стравінській виявляв особливу цікавість до фольклору, ритуальних і обрядових образів, балагану. У ці роки формуються принципи музичної естетики Стравінського, пов'язані з «театром уявлення», закладаються основні елементи музичної мови.

У наступний неокласицистський період (до початку 1950-х років) на зміну російській тематиці прийшла антична міфологія. Стравінській звертався до різних стильових моделей.

Пізній період творчості (з середини 1950-х років) характеризується переважанням релігійної тематики, посиленням ролі вокального елементу (слова), вільним використанням додекафонії (проте в рамках властивого Стравінському тонального мислення). При всій стилістичній контрастності творчість Стравінського відрізняється єдністю, обумовленою його російським корінням і наявністю стійких елементів, що виявляються в творах різних років. Стравінській належить до провідних новаторів 20 століття. Він одним з перших відкрив нові музично-структурні елементи у фольклорі, асимілював деякі сучасні інтонації, вніс багато нового в метроритмічну організацію, оркестрове письмо, трактування жанрів.

За своє творче життя Ігор Стравінський віддав належне захопленню неокласицизмом, авангардною музикою, але, врешті-решт, прийшов до духовної.

2. Альфред Шнітке Concerto grosso №1.

Concerto grosso №1 — перша робота композитора Альфреда Шнітке у бароковому жанрі concerto grosso. Написане 1977 року. Твір присвячений скрипалям Ґідону Кремеру, Тетяні Грінденко та диригентові Саулюсу Сондецкісу, на прохання яких і було написане перше Concerto grosso.

Склад:

• 2 скрипки;

• клавесин;

• фортепіано;

• струнний оркестр.

Фортепіано потребує особливої підготовки: між струнами та демпферами затискають однокопієчні монети таким чином, щоб у кожній трійці струн була піднята середня та притиснуті вниз крайні. Партія фортепіано потребує дуже сильного посилення через мікрофон, вона має звучати значно голосніше за оркестр. Партія клавесину також потребує підсилення.

Твір складається з 6 частин:

1. Прелюдія;

2. Токата;

3. Речитатив;

4. Каденція;

5. Рондо;

6. Постлюдія.

Цей твір — це змагання між різними оркестровими групами. Чергування частин відбувається за принципом контрасту. Основа стилю твору — це властивий творчості Шнітке полістилізм: автор використовує алюзії та стильові натяки на твори композиторів-класиків.