Квиток №11

1. Творчий портрет Арама Хачатуряна.

Арам Хачатурян — композитор, диригент, педагог, музично-суспільний діяч, народний артист СРСР (1954), герой соціалістичної праці (1973), академік академії наук Вірменської РСР (1963).

Творчість Хачатуряна сповнена жанрової та образної багатоплановості, з усією повнотою відобразила його тонке вміння відчути і відтворити в музиці глибинну суть відображеної епохи: від давньоісторичної до гостросучасної тематики. Інтернаціональний дух його композиторського генія проявився в самобутньому органічному синтезі східних і західних традицій, ознаменувавши справжній прорив на шляху їх освоєння. Прагнення до подібного синтезу стане однією з провідних тенденцій музичного мистецтва 20 століття. Яскраво індивідуальний, самобутній стиль композитора, що знайшов історичну значимість, спадкоємно сходить, з одного боку, до традицій вірменської, азербайджанської, грузинської композиторських шкіл (сам Хачатурян вказував на величезну роль вірменської народної музики в своїй творчості), з іншого боку, його музика вбирає досягнення європейських та російських традицій, що проявилося.

2. Дмитро Шостакович симфонія №14.

Симфонія №14 op. 135 — симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, написана в 1969 році і вперше виконана у тому ж році. Симфонія присвячена Бенджаміну Бріттену. Її написано під впливом вокального циклу Модеста Мусоргського «Пісні і танці смерті». Це ніби своєрідна оркестровка і продовження лінії даного циклу. Шостакович давно замислювався над питаннями життя і смерті, сенсу людського існування і його неминучого кінця, ще в ті роки, коли був молодий, сповнений сил. У симфонії №14 він звернувся саме до теми смерті: не просто природнього закінчення життя, а смерті насильницької, передчасної, трагічної. Під час написання її композитор знаходився на плановому лікуванні в лікарні. Жанр – трагедія-реквієм. Тема філософська (життя, любов і смерть). Ідея – протестуючий голос художника проти насильства та соціальної несправедливості. Різноманітні герої:

• Лорелея;

• єпископ;

• лицарі;

• самогубець;

• запорожці;

• нещаслива жінка;

• в'язень;

• Смерть.

Загальний настрій музики скорботний. Діапазон від стримано-зосередженого настрою до шалено несамовито трагічного. Суть її – протест проти всього, що ламає людські долі, душі, життя, проти гноблення й тиранії. В симфонії автор використав тексти Гарсіа Лорки, Гійома Аполінера, Вільгельма Кюхельбекера та Рільке. Симфонія складається з 11-ти частин:

1. De Profundis(«з глибини пекла», лірико-філософська, своєрідний вступ до сонатного allegro);

2. Малагенья (зловісно-гротескне скерцо з атональними співзвуччями);

3. Лорелея (романтична балада про фатальне зіткнення краси із середньовічним фанатизмом);

4. Самогубець (скорботна елегія, вирок злим силам);

5. Напоготові (марш-кульмінація образів смерті);

6. Мадам, подивіться! (дует про загублене серце);

7. У в'язниці Санте (монолог басу);

8. Відповідь запорізьких козаків константинопольському султанові (сатира);

9. О, Дельвіґ, Дельвіґ! (велично благородна, смисловий центр симфонії: утвердження високого етичного початку);

10. Смерть поета (розв’язка трагедії);

11. Заключення (всевладна смерть).

Ознаки сонатно-симфонічного циклу: №1-2 – вступ, №3 – сонатне allegro, №4 – повільна частина, №5 – скерцо, №6-9 – розробка, №10 – реприза, №11 – кода. Через всі частини проходить тема-зерно, що символізує оплакування загиблих людей (соло скрипки).