Тема 7 забезпечення зайнятості і працевлаштування

Законодавство про зайнятість населення базується на нормах Конституції України, КЗпП України, Цивільного Кодексу України та Закону України «Про зайнятість населення», та іншими законодавчими актами.

Зайнятість – не заборонена законодавством діяльність осіб, що пов’язана із задоволенням їх суспільних та особистих потреб з метою одержання доходу і грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно [8].

Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами чи контрактами, провадження підприємницької діяльності та інших видів діяльності, не заборонених законом [8].

Держава гарантує у сфері зайнятості вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір чи зміну професії, одержання заробітної плати, винагороди, відповідно до законодавства, соціальний захист у разі настання безробіття. Державна політика спрямована на:

1. Забезпечення рівних можливостей усім громадянам.

2. Сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва.

3. Сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці.

4. Підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

5. Забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном.

Закон України «Про зайнятість населення» визначає статус безробітних та осіб, які шукають роботу.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітний – це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи [8]. Кожна особа має право на соціальний захист у разі настання безробіття. Статусу безробітного може набути особа, яка:

1) працездатного віку до призначення пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших доходів, готова та здатна приступити до роботи;

2) інвалід, який не досяг пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу;

3) особа молодше 16-річного віку, яка працювала та була звільнена [8].

Статус безробітного надається також особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції , незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України [8].

Громадяни, які шукають роботу – це працездатні громадяни працездатного віку, які через несприятливі умови не можуть знайти підходящу роботу і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу та готові приступити до неї.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попереднього професійного підготування, у тому числі безпосередньо на робочому місці у роботодавця, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, – робота за професією, яку вони мали за останнім місцем роботи, або робота, що потребує попередньої перепідготовки за новою професією (спеціальністю) за направленням державної служби зайнятості.

Реєстрація безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводиться територіальним органом незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування. Щодо підходящої роботи для безробітного – вважається робота, що відповідає його освіті, професії та кваліфікації.

Реєстрація проводиться за умови пред’явлення паспорта громадянина, його трудової книжки, облікової картки платника податків, а в разі потреби також військового квитка, диплома чи іншого документа про освіту чи здоров’я громадянина.

Бронювання робочих місць – це форма збереження робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці [8]. Бронювання та квотування кількості робочих місць відбувається за участю в центрі зайнятості місцевих державних адміністрацій, виконавчих комітетів місцевих рад та роботодавців або підприємств, установ чи організацій.

Квота – це закріплена норма робочих місць, з гнучкою формою у процентній кількості робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту [8]. Порядок бронювання та квотування на підприємстві, в установі чи організації обумовлюється в надсиланні фактичних даних на вимогу центру зайнятості інформації про наявність чи відсутність робочих місць. У разі наявності підходящого робочого місця для працівника здійснюється направлення на роботу.

Контроль за додержанням законодавства про працевлаштування здійснюється державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об’єднаннями. У разі невиконання чи порушення установою норм законодавства про працевлаштування можуть застосовуватись штрафні санкції, через несплату яких стягнення здійснюється в судовому порядку.

Внаслідок працевлаштування особи, трудові відносини оформлюються – трудовим договором, який потребує реєстрації у центрі зайнятості. Проект заяви та супровідних документів для реєстрації трудового договору зазначені в Додатку Д. Заява містить адресата, до якого спрямовується з необхідним проханням, щодо реєстрації трудового договору. Дані документи містять відомості про фізичну особу-підприємця та працівника, який наймається.

Отже, зайнятість населення та процес працевлаштування гарантуються нормами трудового законодавства України. Законодавство про зайнятість населення базується на нормах Конституції України, КЗпП України, Цивільного Кодексу України та Закону України «Про зайнятість населення», та іншими законодавчими актами.