1.3 Структура політики розподілу товарів

Реалізуючи маркетинг, товаровиробник виявляє реальні потреби і потреби існуючих і потенційних покупців і відповідно до них виготовляє необхідні товари. З урахуванням реальних потреб і потреб вироблені товари повинні бути доставлені в потрібне місце, в заданий час і в необхідній кількості. Щоб забезпечити це, товаровиробнику слід прийняти і реалізувати відповідні управлінські рішення, сукупність яких визначає так зване розподіл товарів. Структуру політики розподілу наведемо на рисунку 1.5.

С труктура політики розподілу
Структура розподілу		Прямі канали розподілу		Непрямі канали розподілу		Ринкові структури		Управління каналами розподілу		Логістика

Рисунок 1.5 — Структура політики розподілу товарів

Для більш повного розуміння розкриємо кожний елемент структури політики розподілу товарів (рис. 1.6).

		Структура розподілу
канали розподілу		вибір каналів розподілу		витрати		охоплення ринка			контроль

Рисунок 1.6 — Структура розподілу як елемент політики розподілу товарів

Такий аналіз дає можливість більш детально з елементами структури політики розподілу товарів.

Структура розподілу включає в себе канали розподілу, нагадаємо що це шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживача. Завдяки йому усуваються тривалі розриви в часі, місці і праві власності, що відокремлюють товари і послуги від тих, хто хотів би ними скористатися. Ці проміжні субстанції руху товару отримали назву «посередники». Чому виробники перекладають частину роботи по збуту товарів на плечі посередників? Адже в результаті таких дій виробник не може повністю контролювати, кому і яким чином продається його продукція. Тим не менш, використовуючи свої зв’язки, досвід, переваги спеціалізації, посередники можуть часто принести виробнику більше користі, ніж у випадку самостійного здійснення збуту своєї продукції. При виборі каналу розподілу ухвалення рішення, як правило, проходить кілька етапів зобразимо на рисунку 1.7.

Виявлення альтернативних

Оцінка умов розподілу

Встановлення цілей розподілу

Встановлення параметрів структури каналу

Забеспечення кооперації

Розробка стратегій

Оцінка та модифікація систем каналів

Рисунок 1.7 — Етапи вибору канала розподілу

При виборі таких каналів фірма повинна враховувати цілий ряд факторів. До них насамперед належать такі фактори:

- необхідність наявності певного числа місць продажу, що дозволяють зробити товар доступним для покупців. Іноді це характеризують терміном «охоплення ринку»;

- доцільність оптимізації витрат, обумовлених реалізацією політики розподілу;

- необхідність здійснення контролю за пересуванням товару від виробника до споживача.

Крім зазначених вище основних факторів, виробник повинен враховувати й інші, такі як:

- доцільність надання споживачу додаткових послуг;

- необхідність прискореної доставки товарів до місць їх продажу;

- рівень концентрації покупців на обраному ринку;

- можливості збільшення ємності цільового ринку та ін.

Остаточний вибір каналу розподілу виробником залежить від співвідношення між витратами, які він несе від реалізації політики розподілу, і одержуваними доходами. Останні залежать від ступеня охоплення ринку.

Витрати, пов’язані з реалізацією політики розподілу, насамперед включають:

- витрати, зумовлені створенням або розвитком каналів розподілу;

- витрати, необхідні для утримання каналів розподілу, мається на увазі зарплата службовців або виплата комісійних, інші витрати.

Не кожна фірма може взяти на себе всі витрати, зумовлені створенням і функціонуванням каналів розподілу. Перш за все це не можуть зробити дрібні фірми. Такі фірми, як, втім, і ряд великих фірм, потребують посередниках, які здатні взяти на себе відповідні витрати по реалізації окремих функцій політики розподілу.

Одне з основних питань, на який виробник повинен дати обґрунтовану відповідь, полягає в тому, як зробити товар доступним для споживачів. Суть справи полягає в тому, що товар можна запропонувати, як в максимально можливому числі точок його продажу, так і обмежитися лише деякими з них. З урахуванням цього говорять про:

- інтенсивному розподілі;

- вибірковому (селективному) розподілі;

- винятковому (ексклюзивному) розподілі.

При інтенсивному розподілі для продажу товару використовується максимально можливу кількість торгових точок. Зазвичай так продаються недорогі споживчі товари повсякденного попиту або допоміжні товари виробничого призначення.

Багато товарів реалізуються лише через обмежене число торгових точок, хоча їх продажем готові зайнятися значно більше число підприємств торгівлі. У цьому випадку говорять, що використовується вибіркове (селективне) розподіл.

Нарешті, при ексклюзивному (винятковому) розподілі даний товар продається на регіональному ринку лише одним торговим підприємством.

Одним з важливих завдань виробника є встановлення контролю за пересуванням його товарів до споживачів. Якщо такий контроль йому вдається встановити, то він має можливість безпосередньо впливати на ринок, забезпечуючи ефективну політику просування товарів. Відсутність же належного контролю може призвести до цілковитого провалу маркетингової стратегії фірми.

Наступний елемент структури політики розподілу є розподіл по прямому каналу розподілу.

Прямі канали розподілу. До цього виду відносяться канали розподілу, забезпечують доведення виробником своїх товарів і послуг до споживачів без участі посередників. Такі товари і послуги досить зручно продавати безпосередньо кінцевим споживачам. Характерними особливостями прямих каналів розподілу є:

- порівняно невеликий обсяг збуту;

- тісний контакт виробника зі споживачем;

- гнучка цінова політика;

- відмінне знання продавцем властивостей товару, що продається;

- висока якість та інформативність зворотного зв’язку зі споживачами.

Наведемо структуру прямого розподілу на рисунку 1.8

		Прямі канали розподілу
формування прямих продажів				форми прямих продажів

Рисунок 1.8 — Структура прямого каналу розподілу

Існують деякі форми прямого продажу. Щоб успішно здійснювати прямі продажі, виробник створює певні структури, функціонування яких покликане забезпечити як необхідна пропозицію, так і реалізацію виготовлених товарів. Для здійснення останнього він зазвичай використовує: власні збутові філії; склади готової продукції у споживача; власні збутові контори; оптові бази, створені безпосередньо при виробниках; свою роздрібну мережу; позамагазинної торгівлі [25, с. 61].

Наступна структурна одиниця в політиці розподілу є непрямі канали розподілу.

Непрямі канали розподілу передбачає спочатку переміщення товарів від виробника до посередника, а потім від посередника до споживача (безпосередньо або через більш дрібних посередників). Вони організують компанії, які готові відмовитися від повного контролю над збутом і піти на деяке ослаблення контактів із споживачами, отримуючи натомість зниження витрат на збут, вихід на нові ринки і більш інтенсивний збут на вже освоєних ринках. В Інтернеті непрямі канали розподілу активно використовуються рекламними майданчиками (продаж рекламних місць через агентства Інтернет-реклами), хостинг-провайдерами (продаж послуг хостингу через численних посередників, залучених за допомогою організації партнерських програм), платіжними системами і віртуальними казино (продаж платіжних карт через філіальні мережі банків, поштових служб, комп’ютерні клуби і та ін.).

Структуру непрямих каналів розподілу наведемо на рисунку 1.9.

	Непрямі канали розподілу
оптова торгівля		рознична торгівля		поведінка покупців			маркет. рішення в оптовій та розничній торговлі

Рисунок 1.9 — Структура непрямого каналу розподілу

Серед особливостей непрямих каналів розподілу можна виділити:

- відносно високий обсяг збуту;

- порівняно низький рівень контактів виробника із споживачами;

- дещо менш гнучка, ніж у прямих каналах розподілу цінова політика (зазвичай вимагає узгодження дій посередників з виробником);

- наявність недоліків в знанні продавцем властивостей товару, що продається;

- в деяких випадках відносно слабкий фінансовий стан виробника або недостатнє знання їм ринку збуту своєї продукції;

- низькі або середні можливості технічного обслуговування продаваних виробів;

- порівняно низька прибуток виробника (на одиницю проданого товару).

Одним з основних завдань торгівлі є забезпечення ефективного товароруху товарів від виробників до кінцевих покупцям (споживачам). У багатьох випадках такий товарорух не може бути здійснюватися без участі оптової торгівлі, покликаної забезпечити відповідне накопичення необхідних товарів та їх переміщення в просторі та часі.

Зазвичай під оптовою торгівлею розуміється будь-яка діяльність з продажу товарів або послуг для їх подальшого перепродажу або виробничого використання. При цьому оптовим торговцем може бути як фізична особа, так і фірма. Важливо тільки, щоб основною діяльністю була оптова торгівля.

 Оптовики приймають самі різні рішення, спрямовані на забезпечення ефективної торговельної діяльності. Серед цих рішень основними є:

- встановлення цільового ринку, мається на увазі виявлення основної групи або груп покупців, для яких призначаються запропоновані товари;

- визначення асортименту товарів, найбільш повно враховує інтереси як самого оптовика, так і його покупців;

- виявлення найбільш прийнятного набору додаткових послуг;

- встановлення як для оптовика, так і для його покупців найбільш прийнятної ціни на пропоновані товари;

- забезпечення ефективної політики просування товарів на ринок;

- встановлення найкращого місця розташування торгового оптовика.

Під роздрібною торгівлею розуміється діяльність по реалізації товарів і послуг кінцевим покупцям, які при знаходять їх з метою споживання. Кінцевий покупець не обов’язково буде споживати саме той чи інший товар або послугу. Він може його купити, а споживати може з іншими або його будуть споживати зовсім інші люди.

Покупки в роздрібній торгівлі можуть здійснювати як окремі люди, так і різні підприємства, організації та установи. У цьому випадку, придбані товари використовуються для колективного споживання або господарських потреб.

Всяка покупка може бути здійснена при наявності продавця. В якості продавця виступають в основному підприємства роздрібної торгівлі та громадського харчування, а також товаровиробники. Разом з тим роздрібну торгівлю можуть здійснювати підприємства оптової торгівлі, різні заготівельні пункти, а також підприємства сфери послуг, причому роздрібна торгівля нерідко є доповненням до здійснюваної основної діяльності. Наприклад, в перукарнях нерідко можна придбати різні товари парфумерії та косметики. У цьому випадку торгівля товарами є доповненням до основної діяльності — надання перукарем відповідних послуг.

Таким чином, роздрібний продавець завжди має безпосередній контакт з кінцевим покупцем (споживачем) незалежно від того, що він собою являє і де і як реалізує свої товари і надає послуги. Такий контакт і визначає ті основні функції, здійснення яких і покликана забезпечити роздрібна торгівля.

Роздрібні торговці приймають самі різні рішення, спрямовані на забезпечення більш повного задоволення запитів потенційних покупців їхніх товарів. Серед цих рішень основними є:

- встановлення цільового ринку, мається на увазі вибір окремої групи або груп покупців, для яких призначатимуться запропоновані товари;

- визначення широти і глибини асортименту товарів, найбільш повно відповідають запитам обраного цільового ринку;

- встановлення ціни, найбільш прийнятною, як для роздрібного торговця, так і для окремих сегментів цільового ринку;

- забезпечення ефективної політики просування товару на ринок, включаючи рекламу, стимулювання продажів, персональний продаж і створення сприятливої громадської думки;

- вибір найбільш прийнятного місця розташування магазину з точки зору зручності його відвідування;

- створення зручного для покупців пропозиції товарів;

- вибір прийнятного як для продавця, так і для покупців набору послуг, що дозволяє продавцю стати найбільш привабливим з цієї точки зору.

Поряд з вирішенням зазначених вище завдань роздрібний продавець повинен враховувати можливу поведінку покупців і відповідно цілеспрямовано впливати на кожного з них в цілях здійснення покупок [31, с. 115].

Розглянемо поведінку покупців, які відвідали роздрібного торговця. Такі покупці можуть бути поділені на дві групи:

а) потенційні покупці, що не володіють в даний момент купівельною спроможністю або не прийняли остаточного рішення про необхідність здійснення покупки. Покупка може бути здійснена в майбутньому;

б) потенційний покупець, що володіє купівельною спроможністю і прийняв остаточне рішення про необхідність здійснення відповідних покупок. Такі покупці зазвичай підрозділяються на чотири групи:

1) тип невпевненого покупця, що потребує особливої ​​уваги продавця (оцінкою, роз’ясненні, переконанні). При правильному підході продавця велика ймовірність здійснення покупок;

2) тип самостійного покупця, що не потребує допомоги продавця. У разі необхідності самостійно скористається послугами продавця;

3) тип всезнаючого покупця, хоча на практиці і не завжди буває так, що бажає контакту з продавцем для підтвердження своїх знань про виробництво, якість і характеристики товару. При повних і переконливих відповідях продавця висока ймовірність здійснення покупки;

4) тип покупця, що не піддається впливу з боку продавця. Покупці такого типу терпляче вислуховують продавця і, можливо, в чомусь з ним погодяться, але все ж таки приймуть самостійне рішення. Купівля вірогідна.

З урахуванням виділених груп покупців, а вони можуть бути виділені виходячи і з інших міркувань, слід побудувати роботу таким чином, щоб своєчасно виявити тип покупця і знайти до нього відповідний підхід, що забезпечує здійснення покупок.

Також необхідно розглянути маркетингові рішення які приймають в роздрібній торгівлі та оптовій.

Маркетингові рішення роздрібного торговця спрямована на створення кінцевого торговельного продукту для залучення найбільшої кількості покупців. Кінцевий продукт визначається: цільовим ринком, торговим асортиментом, іміджем магазину. Комплекс маркетингу роздрібного торговця: місце, торговий асортимент, оформлення магазину, персонал, ціна, стимулювання, фізичне переміщення товарів у магазині. У роздрібній торгівлі використовується метод мерчандайзинг. Цей метод спрямований на розвиток активних форм продажів товарів також викладка і демонстрація товарів, використовують упаковки і маркування товарів з вичерпною інформацією, внутрішню рекламу в магазині, додаткові торгові послуги. Принципом мерчандайзингу є певне розташування продукції, потік покупців, доступність та наочність.

Маркетингові рішення оптового торговця приймаються за напрямками: визначення цільового ринку, формування торгового асортименту, ціноутворення, просування, організація фізичних потоків товарів.

Розглянемо важливий елемент політики розподілу, а саме управління каналами (рис.1.10).

		Управління каналами розподілу
Вертикальні маркетингова системи				Горизонтальна маркетингова системи

Рисунок 1.10 — Структура управління каналами розподілу

Традиційні канали розподілу складаються з одного або декількох незалежних виробників, оптових і роздрібних торгових підприємств, причому кожен є окремим підприємством, яке прагне отримати максимальний прибуток. При цьому жоден з учасників каналу не може контролювати інших учасників і вирішувати конфлікти, що виникли.

На відміну від традиційних каналів маркетингова система — це інтегрована система, що функціонує як єдине ціле. Один з учасників каналу або є власником інших підприємств-учасників, або укладає з ними контракт, або має вплив, достатній для того, щоб об’єднати інших учасників.

Розрізняють три маркетингові системи:

- вертикальні маркетингові системи (ВМС),

- горизонтальні маркетингові системи (ГМС),

- багатоканальні маркетингові системи (БМС).

Вертикальна маркетингова система — це інтегрована система, в рамках якої підприємства різних рівнів — виробники, оптові та роздрібні торговці — спільно здійснюють розподіл товарів. ВМС функціонує як єдина комплексна система. Домінуюче положення у ВМС може займати як виробник, так і оптове або роздрібне торговельне підприємство. Вертикальна інтегрована маркетингова система має наступні типи: корпоративні, договірні, керовані (рис. 1.11) [15, с. 75].

В ертикально інтегровані системи розподілу		Корпоративні системи (ща належать компанії)		Добровільні мережі, організовані оптовиком
		Д оговірні системи (контрактні)		Кооперативи, організовані роздрібними підсистемами
		Керовані системи (контрольовані)		Франшизні системи (франчайзинг)

Рисунок 1.11 — Вертикально інтегровані системи розподілу

Корпоративна ВМС — система, що належить одному підприємству і застосовується, коли виробництво і продаж зосереджені у одного власника.

Виробнику, що володіє системою розподілу, належать роздрібні магазини цієї системи. Власність виробника на роздрібну мережу іменують «інтеграцією вперед», так як підприємство набуває ланка, розміщене ближче до споживача.

Якщо роздрібний або оптовий торговець володіє системою розподілу, йому належать і виробничі потужності. Така форма власності, що дозволяє роздрібним і оптовим підприємствам контролювати джерела поставки, іменується «інтеграцією назад», тому що посередники отримують ланки в ланцюзі розподілу віддалені від споживача.

Контрактні (договірні) вертикальні маркетингові системи утворюються на основі договірних відносин між підприємствами, коли права і обов’язки членів каналу визначаються юридично оформленими договорами.

Види контрактних систем:

- добровільні мережі, організовані оптовиком — групи незалежних роздрібних магазинів, сформовані оптовим підприємством з метою домогтися економії при закупівлі великих партій товарів;

- кооперативи, організовані роздрібними підприємствами — це групи незалежних магазинів, спільно створюють оптову закупівельну ланку; магазини здійснюють закупівлі через цей кооператив і співпрацюють у сфері реклами та встановлення цін;

- франчайзинг (franchise) — контрактне партнерство між виробником, оптовиком або сервісною організацією і незалежними бізнесменами, які купують право володіти і управляти одним або більше підприємствами в системі франчайзингу; франчайзі — незалежний учасник каналу набуває франшизу, купує право продавати продукцію або послугу даної марки, підприємство, що надає франшизу — франчайзер, як правило, дозволяє користуватися фірмовою торговельною маркою і стилем, забезпечує стартовим капіталом, пропонує допомогу в маркетингу і бухгалтерії, а також надає технологію виробництва (know-how), у свою чергу, франчайзер отримує деяку індексацію у вигляді первісної винагороди, постійних ліцензійних платежів, орендної плати за обладнання і певної частки прибутку.

Керована (контрольована) ВМС — це система, що інтегрує функції розподілу на основі впливу лідера каналу розподілу завдяки його розмірам і силі, а не на основі власності або контрактних відносин впливовий учасник системи раз поділом бере на себе роль лідера каналу і вимагає від ланок каналу співпраці в здійсненні функцій розподілу, без якого доставка, контроль за запасами або виконанням гарантій будуть неефективними.

Переваги ВМС: їх використання дає економію коштів за рахунок розмірів системи розподілу, скоординованого управління ціновою політикою, а також усунення дублювання функцій; мінімізується кількість конфліктів між членами каналу, мають чіткі завдання і програми; максимально використовуються досвід і компетенції членів канал.

Горизонтальні маркетингові системи (ГМС) — утворюються в тому випадку, коли кілька підприємств, що знаходяться на одному рівні каналу (або виробники, або оптовики, або роздрібні торговці) приймають рішення про співпрацю. Причини, змушують об’єднати зусилля: недостатність капіталу, технічних можливостей, виробничих потужностей, зниження ризику, отримання більшої вигоди.

Переваги ГМС: підприємства отримують можливість знизити витрати; збільшується швидкість проникнення на ринок; відкривається доступ до нової інформації і технологій, в додаткових каналів розподілу і торгових т то чому.

Незважаючи на те, що учасники каналів розподілу зацікавлені в їх злагодженій роботі, покликаної більш повно задовольняти потреби і потреби в конкретних товарах і на цій основі забезпечувати отримання ними додаткового прибутку, між окремими учасниками каналу розподілу можуть виникати певні конфлікти. Конфлікти можуть бути і між учасниками різних каналів розподілу. Якщо конфлікт виникає всередині каналу розподілу, наприклад між виробником і оптовим або роздрібним торгівцем з приводу встановлення ціни на товари, то в такому випадку говорять про вертикальному конфлікті.

Конфлікт може бути і між двома роздрібними торговцями, що займаються продажем товарів одного і того ж виробника. У цьому випадку говорять про горизонтальному конфлікті.

Кожен товаровиробник зацікавлений в тому, щоб як всередині каналу розподілу, так і між каналами розподілу не було конфліктів. Усунення та недопущення таких конфліктів покликана забезпечити створювана виробником система управління каналами розподілу. Функціонування такої системи повинно дозволити сформувати оптимальний склад учасників каналу розподілу і проводити оцінку їх діяльності.

На цій основі забезпечується мотивування ефективної роботи учасників каналу по реалізації політики розподілу.

Найбільш високий рівень управління каналами розподілу забезпечується в умовах функціонування вертикальних маркетингових систем.

Важлива роль у реалізації політики розподілу належить так званим ринковим структурам (рис. 1.12).

	Ринкові структури
Аукціони		Товарні біржи		Оптові ярмарки

Рисунок 1.12 — Ринкова структура в політиці розподілу товарів

Аукціони являють собою публічні торги, які проводяться в спеціальному місці в заздалегідь обумовлений час. На таких торгах можуть бути запропоновані до продажу як великі партії товарів, так і окремі вироби. При цьому продаж товарів може проводити як безпосередній їх власник, так і посередницька організація, що спеціалізується на торгівлі відповідними товарами. Таким чином, аукціонна торгівля може бути як оптової, так і роздрібної. У всіх випадках організація аукціону включає:

- огляд товару потенційними покупцями;

- безпосереднє проведення торгів, під час яких завдяки конкуренції за право покупки товару присутніми покупцями забезпечується найбільший прибуток продавцю;

- оформлення і виконання скоєних під час торгів угод.

Товарні біржі відіграють важливу роль в організації оптової торгівлі. Вони являють собою ринкові структури, які здійснюють купівлю і продаж контрактів на поставку товарів. Такі угоди укладаються тільки професійними посередниками — брокерами. Конкретні доручення на укладення угод брокери отримують від покупців. Ці доручення визначають: конкретний товар; строки поставки товару; ціну товару.

Контракт на поставку товару полягає без огляду останнього. При цьому базисні ринкові ціни встановлюються біржовий котируванням і формуються під впливом реального співвідношення між попитом і пропозицією. На кожній біржі встановлюється певний склад товарів, які є об’єктом біржового торгу.

Основні вимоги до біржового товару визначаються існуючим законодавством і знаходять своє вираження у Законі «Про товарні біржі і біржової торгівлі».

Оптові ярмарки являють собою періодичні зустрічі виробників товарів, покупців і посередників в цілях здійснення покупок за виставленими зразками. Детально їх робота розглядається у восьмому розділі.

Політика розподілу включає в себе логістику, яка допомагає вирішувати завдання розподілу (рис. 1.13).

				Логистика
Фізичний розподіл		Створення запасів		Зберігання		Складування		Транспортування

Рисунок 1.13 — Структура логістики в політиці розподілу товарів

Які б канали розподілу не вибрав товаровиробник, йому слід вирішити, яким чином буде здійснено фізичне переміщення його товарів до споживача. Таке переміщення слід належним чином як спланувати, так і виконати, щоб практично забезпечити переміщення готової продукції від виробника до споживача. Останнє прийнято називати фізичним розподілом. Вирішенням завдань такого розподілу займається логістика. Основними завданнями фізичного розподілу є:

- прогнозування обсягів майбутніх продажів;

- створення системи управління запасами;

- створення системи обробки замовлень;

- вибір місця зберігання запасів і способу складування;

- визначення способу транспортування товарів.

Кожна з сформульованих завдань виконується на певному етапі фізичного розподілу. Ці етапи слід розглядати як складову частину єдиного процесу управління рухом товарів.

Щоб виробник міг своєчасно враховувати можливі зміни обсягів продажів його товарів у майбутньому, він повинен знати точний прогноз передбачуваного попиту. Такий прогноз дозволяє виробникові контролювати потік товарів, вчасно відвантажуючи їх у такій кількості, яке відповідає реальним потребам ринку.

Виробник може забезпечити своєчасне виконання замовлень покупців на поставку продукції без накопичення певних запасів. Тому більшість фірм і створює запаси. Дуже важливо правильно визначити величину запасів. Якщо їх обсяг великий, можна буде своєчасно задовольняти запити покупців. Однак фірмі доведеться нести додаткові витрати, зумовлені утриманням складських приміщень та обслуговуванням запасів. Крім того, існує небезпека зменшення попиту на вироблені товари через їх старіння. У той же час, якщо фірма створює невеликі обсяги запасів, вона може втратити деякі замовлення покупців на поставку товарів.

Таким чином, завдання полягає в тому, щоб створити і підтримувати такий рівень запасів, який дозволив би фірмі виключити можливості затоварення і одночасно задовольняти потреби покупців в товарах при прийнятних витратах на розміщення та утримання запасів.

Провести обробку замовлень — це означає здійснити певну діяльність, необхідну для відправки необхідної покупцю продукції.

До такої діяльності належать:

- перевірка кредитоспроможності замовника;

- обґрунтування доцільності та прийняття рішення про продаж товару;

- оформлення бухгалтерських документів;

- підготовка товару до відвантаження;

- облік змін запасів товару;

- оформлення рахунку замовнику.

Вище було сказано, що абсолютна більшість виробників створює запаси товарів. Для зберігання цих товарів використовуються спеціальні склади. Склади можуть належати виробникові, посередникові або деякої фірмі, яка здає складські приміщення в оренду. Щоб визначити, скільки і яких складів виробнику слід використовувати, необхідно провести аналіз всіх можливих варіантів доставки товарів споживачам і виявити той з них, при якому витрати на утримання запасів і доставку були мінімальними.

Вибір способу складування залежить від того, як і в яких кількостях перевозиться товар. Відповідно до цього він може зберігатися в окремих упаковках, ящиках або опечатаних контейнерах [22, с. 204].

У загальній величині витрат на фізичний розподіл значна частина припадає на транспортування товарів. Однак з цього зовсім не випливає, що виробнику необхідно використовувати найдешевший вид транспорту. Йому іноді доцільно скористатися і більш дорогим транспортом. Такий варіант можливий, якщо сама по собі транспортування є визначальним фактором істотного збільшення обсягів продажів, а отже, і отримання додаткового прибутку.

Для транспортування товарів може бути використаний:

- вантажний автомобільний транспорт;

- залізничний транспорт;

- водний транспорт;

- повітряний транспорт;

- трубопроводи.

Кожен вид транспорту має як свої переваги, так і недоліки. Їх потрібно завжди аналізувати, якщо слід прийняти рішення про переміщення конкретних товарів у просторі та часі.

Вибираючи спосіб транспортування своїх товарів, вантажовідправники повинні враховувати такі фактори, як вартість, швидкість, надійність, доступність і можливість перевезень. З урахуванням цього залізничний транспорт найбільш доцільно використовувати для перевезень на далекі відстані вагонних партій вантажів навалом — кам’яного вугілля, руди, піску, сільськогосподарської та лісової продукції.

Якщо вантажовідправнику необхідно терміново доставити вантаж, для цих цілей найбільше підходить повітряний або автомобільний транспорт. При цьому значимість повітряного транспорту особливо велика, якщо необхідно доставити товари у віддалені райони. У той же час тарифи вантажних авіаперевезень набагато вище залізничних або автомобільних тарифів.

Найбільш низькі тарифи вантажних перевезень має водний транспорт. Такий транспорт використовується для перевезень зерна, піску, руди, бокситів, нафтопродуктів та інших товарів. Його недоліками є тихохідність і певна залежність від погодних умов.

Найбільш широко використовуваним в останні роки є автомобільний транспорт. Цей вид транспорту особливо гнучкий щодо маршрутів і графіків руху. Він використовується для перевезень практично всіх видів товарів, особливо на невеликі відстані.

Нарешті, найбільш сучасним видом транспорту є трубопровідний транспорт. З його допомогою здійснюється транспортування нафти, природного газу, води, вугільної пульпи. При цьому транспортування нафтопродуктів трубопроводами обходиться дешевше, ніж залізницею, але дещо дорожче, ніж по воді.

Враховуючи зазначені вище, а також ряд інших факторів, у кожному конкретному випадку слід визначити найбільш доцільний вид транспорту для перевезення продукції. Очевидно, що в реальній дійсності слід одночасно використовувати комбінацію з декількох видів транспорту

Зі сказаного випливає, що під розподілом мається на увазі встановлення певної сукупності заходів, в результаті виконання яких забезпечується переміщення необхідних товарів у просторі та часі від виробника до місця продажу і споживання.

РОЗДІЛ 2 

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ТОКМАЦЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-ШТАМПУВАЛЬНИЙ ЗАВОД»