3. Територіальне та регіональне управління.

Найважливішою функцією і засобом реалізації державної регіональної політики є управління, тобто свідомий вплив на суспільне виробництво з метою підвищення його ефективності і задоволення матеріальних і духовних потреб населення.

Управління суспільним виробництвом може відбуватися як на рівні галузі, так і на рівні території, тому виділяють два його види: галузеве і територіальне.

Галузеве – це управління, яке спрямовується на вирішення основного завдання галузі, тобто задоволення потреб економіки окремими видами продукції, робіт, послуг.

Територіальне – спрямовується на створення необхідних умов для розвитку окремих територіальних складових національної економіки, максимальне задоволення потреб населення регіону окремими видами продукції, робіт, послуг з ефективним використанням власних ресурсів і регіонального економічного потенціалу.

В сучасній теорії управління та економічній практиці поряд з терміном “територіальне управління” широко застосовують і поняття “регіональне управління”. Слід зазначити, що ці поняття є синонімами, а відмінність полягає лише у визначенні самого терміну регіону.

В умовах ринкової економіки регіональне управління є основним, внаслідок процесу роздержавлення, тобто передачі більшості функцій управління з державного на регіональний рівень.

В основі побудови нової системи управління регіоном лежать наступні методологічні принципи:

1. Економіка держави та економіка регіонів має розглядатися як частина геоекономічного і геополітичного простору, які задають їм загальний напрямок і принципи розвитку, але і потребує максимального обліку національних інтересів та історичних особливостей розвитку;

2. Вибір ефективної моделі управління регіоном залежить від теоретичного і практичного визнання переваг існуючих моделей і тих організаційно-правових форм, які існують для комерційної діяльності підприємств регіону і його некомерційних організацій;

3. Визнання за управлінням як специфічним видом господарської діяльності функцій оновлення і відтворення в усіх фазах суспільного відтворення.

Якщо говорити про завдання регіонального управління то, як і у будь-якого іншого виду управління, воно полягає у досягненні мети, тобто бажаного стану об’єкту у майбутньому, завчасно визначених цілей.

4. Теорії просторової економіки та регіональне управління.

Розвитку науки регіонального управлінні сприяли теорії просторової економіки.

В теорії «концептуальних кілець» І. Тюнен запропонував модель поясної системи розміщення сільського господарства навколо ринку.

Створена А. Вебером теорія «штандарта промисловості» відобразила модель розміщення промисловості, що визначається трьома орієнтаціями (стандартами): транспортною (там, де витрати на транспорт є мінімальними); робітничою (там, де найнижчою є вартість робочої сили); агломераційною (там, де найменші витрати на енергетичні, транспортні та комунальні об’єкти).

А. Льош створив теорію «сфери збуту», яка визначає вибір місця розміщення промислових об’єктів дією таких факторів як монопольний прибуток, демпінги, податки, митні платежі.

В. Кристаллер обґрунтував теорію центральних місць, у якій ввів поняття «радіус реалізації послуг та товарів» - показник, який є різним для конкретних товарів і послуг.

Ця теорія стала основою теорії полюсів зростання і центрів розвитку, яку розробив Ф. Перру, який виділив серед галузей виробництва:

1) групи галузей, що розвиваються повільно;

2) групи галузей, що не впливають на розвиток інших;

3) групи галузей, що вагомо впливають на розвиток інших (полюси розвитку).

Н. Колосков ввів теорію «територіально-виробничого комплексу», в якій це поняття є аналогом поняття «комплекс галузей».