6. Теорії регіонального розвитку.

Теоретичний арсенал регіонального управління сучасних країн представлений низкою теорій:

1) Посткейнсіанська теорія. Аргументує державне регулювання міжрегіональних розбіжностей. її основою є стимулювання інвестицій і надходження приватного капіталу в слабко розвинуті регіони.

2) Неокласичний регіональний підхід. Ґрунтується на постулаті: вільний нерегульований ринок природно призведе до усунення нерівності між регіонами, тому немає необхідності обмежувати стихійну дію ринкових сил.

3) Теорія незбалансованого розвитку. Прямо протилежна попередній. Згідно з цією теорією, ринок без державного регулювання об'єктивно збільшує регіональні розбіжності і закріплює високий розвиток одних регіонів і слабкість інших.

4) Суспільні теорії регіоналізму. Основна проблема - зіткнення політичних за формою і економічних за суттю загальнонаціональних і регіональних інтересів. У межах цих теорій окремо розглядаються розподіл ресурсів і політичної влади між регіонами і центром, соціальні відмінності й конфлікти.

Кожна з цих теорій у певні історичні періоди стала базою для розроблення державних програм регіонального розвитку.

У наш час формується нова парадигма - регіональний саморозвиток на базі врахування інтересів регіонів і покладання відповідальності за розвиток регіонів на місцеву владу.

У нашій країні певну роль відіграють посткейнсіанська теорія і теорія незбалансованого розвитку, спрямовані на підтримку проблемних регіонів і становлення місцевого самоврядування. Практичне втілення знаходять і деякі технологічні теорії - створення технополюсів і полюсів зростання (наприклад створення вільних економічних зон). Таке сплетення декількох методологічних підходів до створення системи регіонального управління зумовлене вимогами часу: якщо в Європі методологічні підходи послідовно змінювалися на різних етапах розвитку, то Україні необхідно пройти багаторічний період еволюції регіонального управління за малий проміжок часу.

7. Регіональне управління в системі суспільно-економічних наук.

Будь-який регіон може бути представлений у вигляді соціально-економічної системи, що обумовлено функціонуванням на території цього регіону соціальної і економічної діяльності. Соціально-економічна система регіону представляє сукупність взаємозв’язаних складових: економічної та соціальної підсистем. Економічна підсистема є основою для розвитку соціальної підсистеми регіону. У свою чергу, кожна з цих підсистем представляє сукупність взаємозалежних складових (елементів), до найважливіших з який відносять:

- вхід і вихід підсистеми;

- цілі та завдання функціонування і розвитку підсистеми;

- принципи, методи й інструменти функціонування та розвитку підсистеми;

- підсистему управління, що включає найважливіший елемент – процес управління (розробка, обґрунтування, затвердження та реалізація управлінських рішень, спрямованих на забезпечення сталого економічного та соціального розвитку регіону);

- ресурси, необхідні для функціонування і розвитку підсистем.

Соціально-економічна система регіону, як і її підсистеми, є системою відкритого типу, що обґрунтовано її взаємодією із зовнішнім середовищем. Для регіональної соціально-економічної системи зовнішнім середовищем є насамперед соціально-економічна система країни. Залежно від характеру впливу зовнішнього середовища на систему, змінюються її властивості й внутрішнє середовище, що впливає на стан складових і елементів системи.

Можливість представлення регіону у вигляді соціально-економічної системи обґрунтовує доцільність використання системного підходу в регіональному управлінні. Системний підхід припускає управління економікою регіону з позицій єдиного цілого на основі системного аналізу. Системний аналіз – це процес дослідження регіональних об'єктів управління за допомогою представлення їх як підсистеми й аналізу цих підсистем. Системний аналіз у регіональному управлінні використовується для:

1. Виявлення та чіткого формулювання проблеми регіонального розвитку в умовах невизначеності;

2. Вибору стратегії дослідження;

3. Точного визначення систем і підсистем (границь, входів, виходів та інших складових);

4. Виявлення цілей розвитку та функціонування соціально-економічної системи регіону і її підсистем;

5. Виявлення функцій і складу знову створеної системи та підсистем, якщо це необхідно.

Залежно від рівня розвитку соціально-економічної системи регіону формулюється головна мета управління соціально-економічною системою регіону, що деталізується в основні цілі, у цілі першого рівня і т.д. до формулювання конкретних завдань, вирішення яких досягається шляхом реалізації окремих заходів соціального й економічного характеру. Цілі та завдання регіонального управління взаємозв’язуються в «дереві-цілей»

Процес регіонального управління полягає у впливі суб'єкта управління (представників регіональної влади, у тому числі органів місцевого самоврядування) на об'єкти управління по спеціальних каналах передачі інформації. Від об'єкта до суб'єкта управління також по спеціальному каналу передачі інформації надходять дані про стан об'єкта управління, що є підставою для подальшого прийняття управлінських рішень.