16. Конфедерація.

Конфедерація – союз незалежних держав, які об’єднуються на певний час для досягнення спільної мети.

Основні риси конфедерації:

1) законодавчі органи складаються з рівноправних представників держав;

2) закон приймається в разі прийняття його кожною державою;

3) виконавчі органи колегіальні;

4) фінансові ресурси складаються з обов’язкових і добровільних внесків держав;

5) збройні сили перебувають під спільним командуванням, але кожна держава є власником своєї армії;

6) зовнішня політика координується й проводиться загальними зусиллями.

Часом термін конфедерація помилково використовується замість федерація. Конфедерація це країна або утворення схоже у своїй пірамідальній структурі на федерацію але з не таким могутнім центральним урядом. Конфедерація може складатися з країн-членів, що тимчасово делегують свій суверенітет, які у своїх повноваженнях можуть вважатися цілком суверенними і залишають право на вихід. Хоча конфедерація це «вільне подружжя» але, дійсно, різниця з федерацією не є виразною.

США спершу були засновані як конфедерація, підписавши Акт Конфедерації, але пізніше перетворилися на федерацію, ратифікувавши сучасну Конституцію США у 1789 році. Громадянська війна в Америці може розглядатися, як війна між прихильниками федеративної та конфедеративної сутності цієї держави.

Європейський Союз — конфедерація, оскільки це насамперед економічний союз, який складається з ряду країн, які зберігають свій суверенітет. Конституція ЄС була ратифікована не усіма суб'єктами ЄС, а деякі розглядали питання виходу з конфедерації. Це головна ознака конфедерації, коли суб'єкт узгоджує, але не завжди виконує загальні умови, враховуючи свої культурно-історичні традиції, особливості господарювання, території.

Через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 роки.

17. Регіон як об’єкт управління.

Під регіоном варто розуміють територіально-спеціалізовану частину народного господарства країни, що характеризується єдністю і цілісністю відтворювального процесу. Регіон і територія співвідносяться як частина і ціле, а тому виділяють визначення територіального й регіонального управління.

Територіальне управління означає регулювання процесів суспільного відтворення з метою підвищення його ефективності за рахунок удосконалення територіального поділу праці та міжрайонних зв’язків. Цей термін вживається, коли мова йде про просторове розміщення продуктивних сил і територіальних пропорцій соціально-економічного розвитку всієї країни. Територіальне управління є виключним правом уряду і покликано забезпечити реалізацію соціально-економічної стратегії суспільного відтворення з урахуванням особливостей територіального аспекту.

Регіональне управління має справу з відтворювальними процесами, локалізованими на конкретній території. Регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, а й відносно самостійною його частиною із закінченим циклом відтворення, особливими формами прояву стадій відтворення й специфічними особливостями соціальних і економічних процесів.

Регіон – це складна система, що включає такі структурні елементи, як природне середовище, виробничу й соціальну сфери. Центральною ланкою і найважливішою структурною складовою цієї системи є населення регіону. Інтегральним критерієм соціальної ефективності функціонування регіонального комплексу є рівень життя населення. Рівень життя – це система кількісних і якісних показників загального споживання населенням природних, матеріальних і духовних благ і ступінь задоволення потреб у цих благах на даному етапі суспільного виробництва й виробничих відносин.