Метафізична теорія

Подібними по типу, хоча і позбавленими релігійної складової, є метафізична теорія, або теорія проявлення. Найбільш характерно вона представлена концепцією Гегеля.

Як відомо, великий німецький філософ, який є одним з безпосередніх попередників марксизму, прагнув створити систему, тобто такий комплекс знань, який дозволяє давати відповідь на всю сукупність виникаючих перед людиною філософських питань; Ідеалістична система «все пояснювала» так: діалектичне, саморозвиток абсолютної ідеї, що проходить у боротьбі суперечностей, по черзі минаючи стадії логіки, природи і, нарешті, на третьому етапі цього гігантського циклу – в дусі – досягало самопізнання. Таким чином, у розвитку абсолютної ідеї були початок і кінець. У ході самопізнання ідеї і виникало мистецтво. Спочатку матерія, природне переважало в образах мистецтва над ідеєю, і та лише ледь проглядала, проявляючись в символах. Цей ступінь мистецтва, за висловом Гегеля, лише підготовляє житло для духу. «Мистецтво в своїх початкових фазах ще зберігає елементи таємничого, таємниче передчуття і пристрасне знемагання», - пише філософ. На цій стадії панівним видом мистецтва є архітектура. Надалі «таємниче передчуття» стає більш визначеним, конкретним, проясняється; розвиток йде шляхом вивільнення ідеї з-під гніту матерії. Мистецтво проходить стадії панування скульптури, живопису, потім - музики і, нарешті, досягає вершини в поезії. На цьому розвиток мистецтва, що являє собою прояв абсолютної ідеї (звідси і назва теорії), завершується. Наступний щабель пізнання абсолютною ідеєю самої себе - релігія ...

Гегелю, як зазначив В. І. Ленін, вдалося в діалектиці ідей вгадати діалектику речей, тобто реального світу. В історії мистецтва Гегель вказав, а в ряді випадків дуже глибоко і цікаво охарактеризував, ряд періодів, що дійсно мали місце. Але справжніх причин зародження мистецтва Гегель не назвав, та й не міг цього зробити. Довільно намічені рамки, в які він прагнув загнати живий процес, довільно сконструйована концепція – абсолютна ідея на одному з етапів самопізнання породжує мистецтво – не наближає нас до розуміння проблеми.

Але невдалий досвід Гегеля далеко не для всіх послужив уроком. Освальд Шпенглер з притаманним буржуазній науці другої половини XIX століття ідеалістичним містицизмом писав, що в світі розлита якась безмежна духовна сутність, яка таємничо і незбагненно проявляється за законами кругообігу («все повертається і повторюється») в історичних подіях, людях, народах. Цей містичний початок і породжує мистецтво, наповнює його справжнім змістом. Тому в музиці Бетховена або Вагнера за чуттєвими враженнями ховається інший, «справжній» світ: світ мрій, сутінків, потоплених міст. Епохи мистецтва, які одночасно проходять всі народи, змінюються епохою великих міст. Через викликане технікою огрубіння життя в людині гине почуття форми, настає захід мистецтва, духовне начало перестає в ньому проявлятися. Починається новий історичний цикл ...

Хоча метафізична абстрактність, ненауковість концепції О. Шпенглера і очевидна, його методологічні прорахунки не раз повторювалися в буржуазній науці: К. Юнг (психологія), Т. Манро, Г. Рід (естетика) та ін.

В цілому подібні теорії, що намагаються пояснити виникнення мистецтва умоглядною універсальною монопричиною, які довільно виводять його з абстрактних начал, далеко не найтиповіші для історії питання. Набагато частіше зустрічаються теорії, в яких абсолютизується одна, рідше - дві ознаки, котрі дійсно мають відношення до витоків мистецтва. Деякі з цих концепцій мають багатовікову традицію.