Географічна теорія

Перебільшення ролі природного чинника в житті людей сприяло формуванню географічної теорії походження мистецтва. Її коріння - в бажанні осмислити існування часом вельми зримих відмінностей у способі життя, обрядах, одязі, звичаях, ступеня розвитку людей різних кліматичних зон. Причину цього бачили у відмінностях географічного середовища. Руссо, як відомо, навіть образ правління вважав залежним від клімату. Монтеск'є писав, що люди холодних країн малочутливі, а в міру просування в спекотні пояса ця чутливість зростає. З особливостей клімату виводили різницю темпераментів, мужність або схильність до боягузтва окремих народів, їх художню обдарованість або безталання і т. П. У дусі цієї логіки, переходячи до більш загальних міркувань, цілком можна було зробити висновок, що всі громадські освіти в цілому, починаючи з одягу і закінчуючи державним устроєм, являють собою наслідок впливу географічного середовища; а раз так, то і таке приватне суспільне явище, як мистецтво, підпорядковане цій загальній залежності.

Але географічні умови не тільки в одних випадках сприяли, а в інших перешкоджали зародженню мистецтва. Вони впливали і на характер художніх зображень і навіть на звучання одних і тих самих творів. Іполит Тен писав, наприклад, що духовний склад жителів Нідерландів обумовлений родючими лугамі- і огрядними стадами на огрядних нивах. Тому в живописі Рубенса знайшла пряме втілення розгодована, переізобільная, що закінчується соками нідерландська природа.

Безумовно, вплив географічного чинника на життя людей велике. Воно тим більше, чим значніше залежність народу від природи. Позначаються природні особливості і на мистецтві. Так, різні зображення звірів на палеолітичних наскельних малюнках Африки та Сибіру; в жарких країнах орнамент переважно наноситься на тіло людини, в холодних - на його одяг. М. І. Фабрикант наводить дані про те, що профілювання схилів даху залежала від кількості випадних в тій чи іншій місцевості опадів, а це первісне формоутворення лягло в основу всієї подальшої еволюції архітектурних форм. Але хоча клімат Землі далеко не однорідний, а географічні відмінності часто вельми істотні, пам'ятки стародавнього мистецтва виявлені повсюдно. Крім того, в одних і тих же географічних областях художні твори різних часів відрізняються і за характером, і за стилем, і багатьма іншими рисами. Нарешті, в східних географічних умовах мистецтво людей однієї і тієї ж епохи також неоднорідне. Все це, природно, змушує робити висновок про переважне вплив на виникнення і розвиток мистецтва не географічної середовища, не природи самої по собі, а характеру взаємодії між нею і людьми, тобто, іншими словами, - про вплив способу життя людей, їх господарських, економічних відносин. А це, як відомо, визначається далеко не в першу чергу природними особливостями.

Ідеократична теорія

Нездатність пояснити багато сторін походження мистецтва чисто природними або біологічними факторами впадала в очі самим авторам виникають на цьому грунті теорій. Викликала вона і досить активну критику як сучасників, так і нащадків. Відповідь на невирішені питання намагалися знайти, роблячи упор на фактори, укладені в самій людині.

Крайній прояв цієї тенденції призвело до ідеократичної теорії. Суть її така: мистецтво - плід винаходи людського розуму. Згадуваний тут вже Лестер Уорд вважав відмітною ознакою рослин - життя, тварин - почуття, людини - розум, завдяки якому той створює все, що захоче. В епоху раціоналізму розум проголошувався не тільки творцем багатьох соціальних інститутів, джерелом суспільних рухів і причиною подій, а й взагалі двигуном історії. Виходило, що вчені винайшли науки, Будда створив буддизм, Христос - християнство. Держава виявлялося розумним договором між людьми, суспільство могло позбутися своїх недосконалостей, виразок і нещасть шляхом знову ж раціонального самовдосконалення, слідування підказаним розумом правилам, начебто кантівського категоричного імперативу (роби так, як хочеш, щоб вчинили по відношенню до тебе самого) і т. п. Розум все може! Тому, поміркувавши, що таке придбання, як мистецтво, здатне буде принести радість і насолоду людям, збагатити їх благородними переживаннями і звернути до гідних помислам, геніальна людина (або декілька геніальних людей - це не так уже й важливо) взяв і винайшов мистецтво. Цей висновок мимоволі підкріплювався міркуваннями про високі досконалостях мистецтва (не вірилося, що вони виникли без участі геніального розуму) і тим, що вся його історія виявлялася пов'язаної з іменами тих чи інших геніальних художників. Тому здавалося: все, що в мистецтві є або виникає, - результат винаходу. Каллимах придумав знаменитий коринфский стиль, Ювал винайшов музику, Пушкін - онегинскую строфу ...

Важко переоцінити роль таланту, а тим більше генія в мистецтві. Ще важче переоцінити значення в житті людей раціонального початку. «Одному тільки розуму, як мудрому піклувальнику, повинно довіряти все життя» - ці, нехай і дещо пишномовний, слова Піфагора не настільки вже й далекі від істини. І все ж у ідеократичної теорії важко знайти справді раціональне зерно!

Відомо, що найвидатніші уми не давали жодних плодів, якщо на них не було належного суспільного попиту. Та й самі уми знаходять імпульс до дії і сили, тільки висловлюючи народу в надрах суспільства потреба. Можна винайти колесо або водопровід, але лише тоді, коли будуть накопичені в ході практики необхідні знання та навички. Що ж стосується таких суспільних явищ, як мистецтво чи релігія, то зрозуміти їх витоки, ігноруючи визначальну роль об'єктивних, у тому числі економічних і соціальних умов, немислимо. Що з'явилося більш-менш одночасно на великій території мистецтво не могло бути нічиїм «винаходом». Його могли породити причини, що знаходяться в житті суспільства, незалежно від бажань того чи іншого, нехай і геніальної людини.