95. Менеджмент правлячої команди.

Ефективність соціального управління залежить від інформаційно-управлінської моделі, технології прийняття рішень, соціально-психологічних ролей учасників правлячої команди, розподілу функцій в її апараті тощо. Поняття «правляча команда» охоплює апарат управлінського органу — від адміністрації президента до суб´єкта господарювання. У демократичній державі не менш важливими є спілкування уряду з громадськістю, ЗМІ («паблік рілейшнз»). На діяльність правлячої команди впливають різноманітні організаційно-технологічні, інформаційні та соціо-психологічні чинники. Організація роботи урядової структури передбачає формування інформаційних потоків, спрямованих до центру прийняття рішень. Дбаючи про повноту і вичерпність інформації, слід передбачити систему фільтрування несуттєвих відомостей. Процес ухвалення політичного, урядового, іншого рішення передбачає такі етапи: — збір, опрацювання та інтерпретація інформації; — виокремлення альтернативних проектів рішень; — вибір на основі ухвалених процедур остаточного, варіанта з наявних альтернатив; — реалізацію на практиці прийнятого рішення; — контроль за виконанням рішення; — коригування (у разі потреби) рішення. Під час створення правлячої команди (центру ухвалення управлінських рішень) беруть до уваги внутрішні (що випливають з передвиборчих угод з політичними силами) та зовнішні (пов´язані з намаганнями розширення соціальної бази підтримки) аспекти, користуючись при цьому професійними, політичними та психологічними критеріями. Відтак постає питання про співвідношення у складі команди політичних і кар´єрних чиновників (апаратників), щодо якого універсальної формули не існує. А на конкретну конфігурацію конкретної команди впливають суспільно-політична ситуація, окремі соціальні групи та їхні лідери. На ефективність роботи кабінету особливо впливають психологічні чинники, які реалізуються через міжособи-стісні стосунки членів командию

96. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави.

Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв'язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені Вони характеризуються взаємодією таких суб'єктів політичного життя, як держави, народи, політичні й громадські організації, рухи і навіть окремі особи різних країн. Забезпечують інтереси соціальних груп за межами національних держав, відносини між державами, міждержавними організаціями, партіями, компаніями, приватними особами різних держав, інтеграційні зв'язки, які формують людське співтовариство. Формуються вони під впливом зовнішньої політики країн світу, певною мірою регулюючись багатьма міжнародними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку.. Головним суб'єктом міжнародних відносин є держава. У своєму зовнішньо політичному курсі держава повинна: ▪ враховувати своє геополітичне положення, ▪ спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал. Організація і контроль за здійсненням зовнішньої політики покладені на спеціальні органи держави: – міністерства закордонних справ (зовнішніх зв'язків); – парламентські комітети з питань зовнішньої політики; – посольства; – представництва в інших державах; – наукові й культурні центри за кордоном; – офіційні й напівофіційні місії тощо. Зовнішня політика держав пов'язана з внутрішньою. Міжнародні відносини виявляють себе у різних типах, видах, станах. У радянській і східноєвропейській літературі їх класифікували, виходячи з класового критерію, поділяючи на такі типи: ▪ відносини панування і підкорення (у рабовласницькому, феодальному і капіталістичному суспільстві); ▪ співробітництва й взаємодопомоги (між “соціалістичними” країнами); ▪ перехідні відносини (між країнами, що розвиваються).