- •1 Політика як соціальне явище
- •2.Функції політики,концепція,структура.
- •3.Політика та інші сфери суспільного життя
- •4. Політологія як наука та навчальна дисципліна.
- •5. Методи політики.
- •6.Поняття Політична система
- •7. Структура та функції політичної системи.
- •8. Типологія політичних систем.
- •10.Природа політичної влади, концептуальні підходи до визначення поняття.
- •9.Підходи до трактування політичних системи Істон Алмонд Дойч
- •11. Ресурси та функції політичної влади
- •12. Політична та державна влада
- •13. Легітимність політичної влади. Джерела легітимації
- •14. Принцип поділу влади
- •15. Поняття держави. Теорії виникнення держави
- •16. Основні ознаки та функції держави.
- •17. Форми державного правління
- •18. Типи територіального устрою держави
- •19. Концепція провової держави.
- •20.Концепція соціальної держави.
- •21. Громадя́нське суспі́льство
- •22. Поняття політичного режиму
- •23. Тоталітарний політичний режим.
- •24. Авторитарний режим
- •25 Основні принципи демократичного режиму
- •26. Теорії демократії
- •27. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •28. Перехід до демократії
- •29. Гібридні політичні режими
- •30.Основні принципи проведення виборів:
- •31. Виборча система
- •32. Мажоритарна система
- •33. Пропорційна система
- •34.Походження і сутність політичних партій.
- •35. Функції політичних партій.
- •36.Типологія політичних партій
- •37.Типологія та поняття партійних систем.
- •38.Поняття і структура політичної культури
- •39.Типи політичних культур.
- •40. Політична соціалізація
- •41.Поняття політичної еліти.
- •42. Циркуляція політичної еліти.
- •43. Лідерство як політчний феномен.
- •44. Типологія політичного лідерства.
- •45. Типологія та функції політичних конфліктів.
- •46. Динаміка та управління політичними конфліктами
- •47. Політичний розвиток та політична модернізація
- •50. Теорія третьої хвилі демократизації
13. Легітимність політичної влади. Джерела легітимації
Визнання суспільством законності,правомірності.офіційної.влади-це «легітимність» (від лат. Legitimus - законний). Тут мова йде про громадське визнання влади, про довіру і підтримку, які надають їй суспільство. Слід розрізняти поняття «легітимність влади» (громадське визнання її законності) і «легальність влади» (правове, формальне її закріплення). Основними джерелами легітимності є три основні суб'єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.
При легітимному політичному режимі конкретні політичні лідери (президенти, монархи) можуть втратити підтримку народу. В умовах демократії це протиріччя вирішується через вибори.
Німецький соціолог Макс Вебер виділив три джерела політичної легітимності:
Традиційний легітимність Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і святенність здавна існуючих порядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиції і звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємця престолу.
Харизматична легітимність заснована на вірі в особисті якості лідера. В харизматичному лідері бачать втілення таких якостей, як мудрість, святість, героїзм. Вона будується на емоційному заряді, на бездумному довір'ї вождю. Зразки харизми М.Вебер бачив у Христі, Будді, Магометі. Сучасні політологи поширюють її на революційних і тоталітарних вождів, на духовних батьків нації. Наполеон, М.Ганді, В.Ленін, Й.Сталін, А.Гітлер, Мао Цзедун в очах своїх послідовників володіли особливою святістю. Особливий випадок - харизма Папи Римського. Він володіє нею завдяки своєму становищу (функціональна харизма), тому що є спадкоємцем святого Петра, намісника Христа на землі.
Легальна (раціональна) легітимність має за джерело раціонально встановлені правила, норми (закони). В демократичних країнах це основний тип легітимності, що опирається на конституції і конкретні правові норми. Саме вони виступають посередниками між владою і народом, будучи обов'язковими і для народу, і для керівництва. Іншим проявом легальної влади, на думку М.Вебера, виступає бюрократія, яка стає раціональною в епоху капіталізму. Раціонально-бюрократичний тип управління передбачає компетентність, наявність спеціальної освіти, наслідування в управлінській діяльності установленим правилам.
Інші типи:Д.Істон виділив ідеологічну легітимність, яка опирається на переконаність індивідів у вірності тих ідеологічних цінностей, які проголошені владою структурну легітимність, що випливає з довір'я населення до структур і норм режиму; персональну легітимність, що має своїм джерелом віру громадян у компетентність лідера, його здатність відповідним чином використовувати владу. В умовах демократії подібний тип легітимності проявляється у повторному переобранні лідерів на виборах.
Французький політолог Т.Л.Шабо говорить про можливість демократичної (опирається на волевиявлення керованих), технократичної (пов'язана з умінням володарювати) і онтологічної (відповідність влади універсальним принципам людського і соціального буття) легітимності
