33. Пропорційна система

Пропорційна система (лат. proportio — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорсткими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre — перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

34.Походження і сутність політичних партій.

Політичні партії є одним із головних суб’єктів політичного процесу. Однак партії не відразу стали повноправним політичним інститутом, здатним впливати на державну владу. Партогенез - процес формування і функціонування партій, який має багатовікову історію.

Слово “партія” походить від латинського partis, що означає “частина чого-небудь”. Сучасним політичним партіям передували їх прообрази - протопартії. Вже в античні часи існували своєрідні політичні утворення, які захищали інтереси окремих груп суспільства чи тимчасово створювалися для підтримки окремих осіб. Зокрема, Аристотель вказував на протиборство в Стародавній Греції трьох партій: жителів узбережжя - параліїв (торгово-ремісничі верстви), рівнини - педиеїв (великі землевласники) і гірських районів - диакріїв (дрібні землероби). У Стародавньому Римі змагалися між собою партії популарів (виступали від імені плебсу) і оптиматів (представляли інтереси знаті). У період європейського Середньовіччя відома боротьба “чорних” (феодалів- нобілів) і “білих” (багатих городян) у Флоренції в ХІ столітті. В Англії ХУІІ століття напередодні революції протистояли партія “кавалерів ” (прибічники короля) і “круглоголових ” (виразники інтересів буржуазії та нового дворянства).

Сутність політичної партії стає зрозумілішою, якщо виділити основні її ознаки. Іменуватися політичною партією може громадське об'єднання, для якого характерні такі ознаки: наявність певної ідеології або особливого бачення світу; націленість на завоювання й утримання влади чи вплив на неї; наявність відповідної організаційної структури; підтримка її політики тими верствами суспільства, інтереси яких партія захищає. Відсутність будь-якої із зазначених ознак у певної організації перетворює її на іншу за своєю природою — тобто непартійну — інституцію.

Отже, сучасна політична партія — це особлива інституційована спільність людей, об'єднаних ідеологічно й організаційно з метою завоювати (шляхом виборів або іншими способами), утримувати і використовувати державну владу для реалізації інтересів певних спільностей. Для цього партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави. А

Політологічні дослідження (М. Остогорського, М. Вебера, Р. Міхельса і деяких інших) дають змогу уявити собі ідеальну модель політичної партії, здатної принести максимальну користь усьому суспільству. Згідно з цією моделлю, партія не повинна допускати переважання інтересів її керівництва над інтересами рядових членів. Вона має постійно продукувати нові ідеї. Ідеальній партії властива пластичність, здатність змінювати структуру, постійно розвиватися. Важливими рисами є й спроможність відчути політичний момент, уміння знаходити в своєму середовищі і виховувати справжніх лідерів, діячів. І, нарешті, перемагає не та партія, в якої сильніша організація, а та, яка сповідує духовніші, розумніші, волелюбніші ідеали.

Загальновизнаною є теза про те, що будь-яка громадсько-політична організація стає партією тоді, коли вона для виконання своєї програми висуває як мету прихід до влади або вплив на владу, участь у справах держави, визначання форм і напрямів її діяльності.